Справа№340/536/17
Провадження № 2/340/144/18
12 листопада 2018 року смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область
Верховинський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,
з участю секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.,
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, шляхом її передачі позивачу,-
позивач звернувся із позовом до відповідача, третьої особи про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, у них народився син, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11.01.2013 шлюб між сторонами розірвано. Рішенням суду не визначалося місце проживання дитини, лише зазначалося, що місце проживання сина у відповідності до вимог ч.1 ст.160 СК України визначити за згодою сторін. Однак, до цього часу вони так і не дійшли згоди щодо визначення місця проживання дитини. Зазначає, що після розірвання шлюбу та до липня 2017 року, син проживав разом з відповідачкою, проте постійно скаржився на незадовільні умови проживання. Після розірвання шлюбу син протягом тривалого часу виявляв бажання проживати разом з ним, з вересня 2017 року зарахований до 4-Д класу Івано-Франківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 та відвідує разом з його іншими дітьми спортивні гуртки. Вважає, що відповідач не в змозі забезпечити нормальні умови проживання та виховання дитини, в той же час він забезпечений житлом, має власність в с Буковець, Верховинського району придатним для проживання дітей, в тому числі ОСОБА_4, в м Івано-Франківськ орендує житлову квартиру, яка облаштована належними умовами проживання, а тому просить позов задовольнити.
Ухвалою Верховинського районного суду від 17.04.2018 поновлено ОСОБА_2 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, скасовано заочне рішення Верховинського районного суду від 23.01.2018 у даній справі, а справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.
Відповідачем 04.05.2018 подано до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, який ухвалою суду від 17.05.2018 об'єднано в одне провадження з первісним позовом. Зустрічний позов відповідач обґрунтовує тим, що після розірвання шлюбу між нею та позивачем, дитина за спільною згодою між ними, залишилася проживати з нею. У 2013 році вона з сином переїхали на постійне місце проживання до м. Одеса. Відносини між нею та сином носили дружній характер, вона піклувалася про нього, слідкувала за його фізичним та емоційним здоров'ям, намагалася забезпечити всім необхідним. Дитина з вересня 2013 року відвідувала різні гуртки, які були направлені на підготовку до школи, з вересня 2014 року була зарахована до першого класу Одеської загальноосвітньої школи №38 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області, в якій навчалася до 17.08.2016.
У зв'язку з необхідністю догляду за її матір'ю, з 25.08.2016 по 25.07.2017 вона з сином переїхали проживати до Російської Федерації в с Козловка, Терновського району, Воронежської області, де дитина була зарахована до третього класу МНОУ Козловської ЗОШ Терновського району, Воронежської області. Після того, як її матері стало краще, в липні 2017 року вона з сином повернулися до м Одеса, де влаштувала його до 4 класу Одеської загальноосвітньої школи №38 І-ІІІ ступенів, в якій він мав розпочати навчання з вересня 2017 року. За спільною домовленістю між нею та позивачем, останній забрав сина ОСОБА_6 до себе в м. Івано-Франківськ на період літніх канікул, однак після їх закінчення, позивач сина їй не повернув та почав чинити перешкоди в їх спілкуванні. Впевнена, що вона на відміну від позивача має можливість забезпечити синові кращі умови для його проживання та розвитку, оскільки орендує двох кімнатну квартиру, має постійне місце роботи, а саме працює інструктором сімейного центру у ФОП ОСОБА_7 та крім основного місця роботи, додатково займається репетиторством, що свідчить про наявність в неї достатніх доходів.
При цьому зазначає, що спільне проживання сина з позивачем може зашкодити його психологічному здоров'ю, оскільки за час перебування у шлюбі з позивачем, вона зазнавала з його боку психологічного та фізичного насильства з приводу чого зверталася до правоохоронних органів. Також вказала, що вона постійно намагалася зв'язатися з сином, однак позивач перешкоджав їй в цьому та переконана, що позивач налаштовує дитину проти неї та переконує, що вона не бажає з ним спілкуватися. А тому просить в задоволенні первинного позову відмовити, а позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити.
Крім цього, 04.05.2018 ОСОБА_2 подала позов до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради, вимоги за яким уточнила заявою від 20.06.2018, про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, шляхом її передачі позивачу, в якому посилається на ті ж обставини що і в зустрічному позові. Додатково зазначає, що з часу розірвання шлюбу, дитина постійно проживала з нею, і вона жодним чином не чинила перешкоди в спілкуванні позивача з сином. Натомість позивач усіма можливими способами чинить їй перешкоди в спілкуванні з сином, ізолював дитину від неї, не дозволяє спілкуватися по телефону та ігнорує всі вимоги щодо добровільного повернення дитини до попереднього місця проживання з нею. А тому вважає, що визначення місця проживання дитини з батьком буде суперечити інтересам дитини, та таким чином дитина буде позбавлена зв'язків із матір'ю. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 16.05.2018 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, шляхом її передачі позивачу прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.
На підставі ухвали суду від 17.05.2018 об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини, та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, шляхом її передачі позивачу.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 16.07.2018 подав на адресу суду відзив на зустрічну позовну заяву та позов ОСОБА_2, яким зустрічні позовні вимоги та вимоги щодо відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, шляхом її передачі ОСОБА_2 не визнав. Вказав, що ОСОБА_2 незаконним способом, без його згоди змінила місце проживання дитини шляхом вивезення її до Російської Федерації, де навчаючись в школі дитина зазнавала знущань з боку однокласників. Крім того, відповідач здійснювала експлуатацію дитини, шляхом примушування його до виконання робіт, що не під силу дитині його віку, та покладала на нього обов'язки з виховання та догляду за меншою сестрою. Також вказав, що відповідач неналежно здійснювала догляд за дитиною та застосовувала щодо сина фізичне насильство, як метод виховання, в результаті чого на тілі дитини були виявлені синці та подряпини. Звертає увагу суду на те, що отриманий відповідачем дохід, не зможе забезпечити нормальні умови для проживання та виховання дитини, враховуючи, що на її утриманні є ще одна малолітня дитина, дочка. Просить в задоволенні позовів ОСОБА_2 відмовити.
Підготовчі засідання 15.06.2018, 16.07.2018 та 27.07.2018 проводилися в режимі відеоконференції з Малинівським районним судом м. Одеса, на підставі ухвал суду від 17.05.2018, 15.06.2018 та 16.07.2018 відповідно, постановлених за клопотанням відповідача ОСОБА_2
Ухвалою суду від 27.07.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, позовні вимоги за первісним позовом підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Додатково пояснив, що після народження дитини і до вересня 2012 року, коли відповідачка забравши дитину переїхала проживати до м. Одеса, вони проживали в м. Київ. В січні 2013 року шлюб між ними було розірвано, однак питання про визначення місця проживання дитини на момент розірвання шлюбу не вирішувалося, оскільки вони за спільною згодою визначили місце проживання дитини з матір'ю. Коли син проживав з відповідачкою в м. Одеса, то на період літніх канікул він приїжджав до нього в м. Івано-Франківськ і з його слів він зрозумів, що син не задоволений спільним проживанням з матір'ю. В 2016 році, після закінчення другого класу в школі м. Одеса, ОСОБА_4 повинен був приїхати до нього на період літніх канікул, однак відповідач повідомила йому, що ОСОБА_4 не зможе приїхати, оскільки вони їдуть до Російської Федерації та попросила його надати дозвіл на вивезення дитини, на що він не погодився. Пізніше, від співмешканця відповідачки ОСОБА_8 йому стало відомо, що остання виїхала із ОСОБА_4 та їх спільною дочкою до Російської Федерації. З метою перевірки даної інформації, він звернувся у Державну прикордонну службу України, Міністерство юстиції України, Верховинський ВП та з'ясував, що відповідач в серпні 2016 року разом з дитиною перетнули державний кордон України, як уже виявилося пізніше, шляхом підробки документів виготовивши недійсний дозвіл від його імені. Він намагався вийти на зв'язок з відповідачем та дитиною, однак не зміг додзвонитися до них. Відповідач пізніше зв'язалася з його матір'ю та повідомила, що знаходиться у с Козловка, Терновського району, Воронежської області, Російської Федерації. В кінці травня 2017 року відповідач особисто зв'язалася з ним та попросила його надати нотаріально посвідчену згоду на в'їзд дитини до України, однак він не погодився на її пропозицію, оскільки знав, що така не потрібна. В червні 2017 року відповідач з дитиною повернулася в Україну, після чого він одразу поїхав в м. Одеса побачитися із дитиною. На його пропозицію відповідач погодилася дозволити дитині поїхати із ним в м. Івано-Франківськ на період літніх канікул з умовою, що він надасть дозвіл на вивезення дитини за кордон до Російської Федерації. Однак, за час проживання з ним, син категорично відмовився повертатися до матері в м. Одеса та просив його дозволити залишитися. Дані обставини він пояснював тим, що мати ображала його, застосовувала до нього фізичне насильство, змушувала доглядати за молодшою сестрою. Тому, враховуючи прохання дитини та інші обставини, в кінці серпня 2017 він зателефонував відповідачу та повідомив, що ОСОБА_4 залишається проживати з ним та буде відвідувати школу в м. Івано-Франківськ. На це відповідач не погодилася та приїхала з співмешканцем до Івано-Франківська, де між ними в присутності дитини виник конфлікт, на місце події викликалися працівники поліції, в подальшому їх опитувала ювенальна поліція. Після цього, зрозумівши, що між сторонами існує спір з приводу місця проживання дитини, він звернувся із позовом в суд.
Вказав, що дитині дуже подобається проживати з ним та його сім'єю, його дружину ОСОБА_5, він називає матір'ю, добре ладить із зведеним братом ОСОБА_9 та сином другої дружини ОСОБА_10. Дитина добре навчається в школі, відвідує гуртки з шахів, малювання, спортивної гімнастики, постійно спілкується з психологом.
В той же час вважає, що жодних перешкод відповідачу у побаченнях з дитиною не вчиняє, оскільки останній протягом всього часу було відомо, де перебуває та навчається дитина, її персональний номер телефону. Однак відповідач з вересня 2017 року не виявляла бажання спілкуватися з сином, не телефонувала йому, не відвідувала. За весь час, відколи син проживає з ним, вона приїжджала лише у вересні 2017 року та у жовтні 2018 року. При цьому останній приїзд відбувся у школу за місцем навчання сина, де відповідач показувала квитки на поїзд та вимагала, що ОСОБА_4 залишив навчальний заклад та їхав із нею. Внаслідок цього дитиною було отримано серйозний стрес, на даний час син самостійно без будь-якого постороннього тиску відмовляється від спілкування з відповідачем, не хоче її бачити, постійно переживає, що вона його викраде. А тому просить первісний позов задовольнити та визначити місце проживання дитини з ним, оскільки в нього є всі необхідні умови для забезпечення дитині нормальні умови для проживання та його виховання. В задоволенні зустрічного позову та окремого позову просить відмовити за їх безпідставністю.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з аналогічних підстав.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в останнє судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку, брали участь в підготовчих засіданнях у справі в режимі відеоконференції. В судове засідання подали заяву про розгляд справи без їх участі на підставі наявних в матеріалах справи доказів та без виклику їх свідків. А тому, суд вважає за можливе завершувати розгляд справи без їх участі.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомили. Попередньо представниками третіх осіб, Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - ОСОБА_11, Органу опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради - ОСОБА_10 на адресу суду подано клопотання про розгляд справи без їх участі, при винесенні рішення просять врахувати права дитини. В матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування щодо вирішення спору, а тому суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності третіх осіб.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, думку малолітнього ОСОБА_4, допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд ухвалює рішення про наступне.
Згідно з копією свідоцтва про народження (а.с.8 том 1) батьками малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 На даний час малолітньому ОСОБА_4 виповнилося повних 10 років.
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11.01.2013 (а.с.9 том 2) шлюб між сторонами розірвано. Місце проживання дитини ОСОБА_4 судом не визначалось, оскільки на час розгляду справи спору щодо визначення місця проживання дитини, між сторонами не було.
В судовому засіданні встановлено, що після розірвання шлюбу та до липня 2017 року малолітній ОСОБА_4 постійно проживав разом з матір'ю ОСОБА_2 При цьому, в період з 2013 року до серпня 2016 року, ОСОБА_4 разом із відповідачем ОСОБА_2 проживали в м. Одеса, де дитина відвідувала центр освітніх послуг «Експерт» (а.с.21 том 2), гурток «Художники-натуралісти-керамісти» Одеського обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання (а.с.23 том 2), з 01.09.2014 по 31.08.2016 та з 01.09.2017 по 18.09.2017 навчався у Одеській ЗОШ №38 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області (а.с.18, 25 том 2).
В період з 24.08.2016 по 24.06.2017 ОСОБА_4 разом із матір'ю проживав на території Російської Федерації (а.с.145, 146 том 2), з 16.11.2016 ОСОБА_4 навчався в МКОІ «Отрадненська ЗОШ» Новоусманського муніципального району, Воронежської області, Російська Федерація (а.с.29 том 2) з доброю успішністю (а.с.30 том 2).
З довідки Одеської ЗОШ №38 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області від 19.04.2018 (а.с.24 том 2) вбачається, що при наявності дитини та документів, ОСОБА_4 буде зарахований до 4-А класу школи.
В той же час встановлено, що з липня 2017 року ОСОБА_4 проживає разом із батьком ОСОБА_1 та його сім'єю за адресою: АДРЕСА_1, з 01.09.2017 зарахований до Івано-Франківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 у 4-Д клас (а.с.15 том 1) де навчається по даний час, відвідує гурток шахів Івано-Франківської дитячої юнацької спортивної школи №3 (а.с.16 том 1).
Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини фактично виник у вересні 2017 року, після того, як позивач за згодою матері взявши дитину на період літніх канікул, не повернув її за попереднім місцем проживання, матері. Про виникнення спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, свідчить представлений відповідачем лист Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області від 05.05.2018 (а.с.102 том 2), з якого вбачається, що протягом вересня 2017 року працівниками патрульної поліції було опрацьовано два виклики від громадянки ОСОБА_2 яку, після встановлення обставин справи, було доставлено до працівників Ювенальної превенції для написання заяви, що вона і зробила (а.с.139-140 том 2).
Однак, обґрунтованість своїх дій позивач доводить тим, що попередньо відповідач без його дозволу вивезла дитину за кордон, а також волевиявленням самого малолітнього ОСОБА_4, який хоче жити із ним та відмовляється повертатися до матері.
Відсутність згоди позивача на виїзд дитини за кордон у серпні 2016 року підтверджується листом Державної прикордонної служби України (а.с.145-147 том 2), згідно з яким 24.08.2016 на пункті пропуску міжнародного автомобільного сполучення Катеринівка, ОСОБА_4 здійснив виїзд за межі державного кордону України за свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 та згодою батька ВРТ 639404 та 24.06.2017 в'їхав на територію України. Однак, при перевірці законності наданого дозволу було встановлено, що за номером вчинення нотаріальної дії ВРТ 639404, нотаріусом вчинялася зовсім інша нотаріальна дія, яка ніяк не пов'язана із наданням згоди на вивезення дитини за кордон (а.с.148-149 том 2). З приводу даного факту, Верховинським ВП 19.09.2017 внесено відомості до ЄРДР за №12017090130000206 за ч.4 ст.358 КК України.
Згідно зі ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У відповідності до ч.3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Відповідно до ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Як встановлено судом, на підставі звернення позивача Органом опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради здійснювалася перевірка та розгляд питання про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Згідно висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 доданого до рішення виконавчого комітету міської ради від 07.12.2017 №1115 (а.с.71-73 том 1), з метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дитини, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вважає за доцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1
Також комісією було встановлено, що ОСОБА_4 проживає разом з батьком, його дружиною та двома зведеними братами. В сім'ї середній рівень забезпечення, умови проживання задовільні, ОСОБА_4 має місце для відпочинку та приготування уроків, до школи ходить охайним, куди його постійно приводять ОСОБА_1 та його дружина, які цікавляться його навчанням та поведінкою. Встановлено також, що дитині затишно у сімейному колі, він задоволений, відчуває спокій, має тісні стосунки з батьком та молодшими братами, емоційно близький з дружиною батька ОСОБА_12. Мати ОСОБА_2 проживає окремо, за час навчання в школі не цікавилася успішністю сина, не відвідувала його в школі, на виклик Служби у справах дітей не з'являлася.
З акту обстеження умов проживання батька дитини ОСОБА_1 (а.с.11 том 1) вбачається, що він разом з дружиною ОСОБА_13, синами ОСОБА_14, ОСОБА_9 та малолітнім ОСОБА_4, проживає в житловому будинку за адресою: с Буковець Верховинського району Івано-Франківської області, площею 140 кв.м та має у власності земельну ділянку площею 1,10 га. Умови проживання є належними.
Також встановлено, що позивач орендує на підставі договору оренди житлового приміщення від 03.02.2015 (а.с.12 том 1) квартиру, загальною площею 48,60 м.кв. в АДРЕСА_3, де проживає на даний час разом із сім'єю та малолітнім ОСОБА_4
Згідно з атестаційним листом від 21.03.2017 (а.с.14 том 2) ОСОБА_1 працевлаштований, займає посаду керівника гуртка Верховинської філії ОДЦТКУМ, його заробітна плата в період з січня 2018 року по червень 2018 року складає 27 194,79 грн. (а.с.158 том 2). По місцю роботи та проживання характеризується позитивно (а.с.159, 161 том 2).
Також, з представлених відповідачем ОСОБА_2 доказів, зокрема акту обстеження умов проживання матері дитини ОСОБА_2 (а.с.182 том 2), договору оренди від 06.04.2018 (а.с.20 том 2) вбачається, що ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживає в орендованій квартирі в АДРЕСА_4, загальною площею 46 м.кв., житловою площею 28 м.кв. Умови проживання є належними, у дитини є окреме ліжко, стіл для навчання шафа для одягу, одяг по сезону, іграшки. Створені належні умови для проживання та розвитку дитини ОСОБА_4
Згідно довідки ФОП ОСОБА_7 від 27.04.2018 (а.с.27 том 2), ОСОБА_2 працює в ФОП «ОСОБА_7.» на посаді інструктора сімейного центру з 26.04.2018 та її щомісячна заробітна плата становить 3723,00 грн. По місцю роботи та навчання дитини, характеризується позитивно (а.с.18, 26 том 2).
З наведеного вбачається, що як батько, так і мати можуть забезпечити та забезпечували впродовж конкретних періодів проживання із ними малолітнього ОСОБА_4, належні та приблизно одинакові умови для його проживання та навчання, оскільки кожен з них проживає в орендованому житлі, створив нові сім'ї, в яких народилися діти, працевлаштовані, позитивно характеризуються, за час проживання з ними дитина відвідувала школу, де успішно навчалася. Також встановлено, що кожен із батьків, за час коли дитина проживала з ними, дбав про дитину, брав участь у фізичному та творчому розвитку дитини, за межами шкільного навчання дитина відвідувала різного роду заняття та гуртки.
В той же час, статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Одночасно, при вирішенні спору, суд не враховує принцип, висловлений у п. 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 29.11.1959 року, яким передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю, виходячи з наступного.
У своїй постанові від 17.10.2018 за результатами розгляду цивільної справи №402/428/16-ц, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14.12.2016 у справі № 6-2445цс16 та від 12.07.2017 у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю.
Зокрема Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
А тому, визначено, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Крім цього, суд враховує, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
Крім того, сімейне законодавство не виключає визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, з яких дитині краще проживати з батьком ніж з матір'ю.
За таких обставин слід дійти до висновку, що при визначенні місця проживання дитини обоє батьків мають рівні права і судом такий спір вирішується з врахування перш за все інтересів дитини, що включає не тільки можливість батьків забезпечувати дитині гармонійні, належні та безпечні умови проживання та розвитку, а й інші фактори, в тому числі гармонійний психологічний та емоційний стан дитини, її ставлення до проживання в тому чи іншому місці, можливість настання негативних наслідків для дитини внаслідок раптової зміни місця проживання. Більш того, згода дитини, яка досягла 10-и річного віку, на проживання одним із батьків є обов'язковою для врахування судом.
Однак, допитана в судовому засіданні в якості свідка практичний психолог ОСОБА_17 суду показала, що вона більше року працює з малолітнім ОСОБА_4 Вони зустрічаються один раз в тиждень. Коли ОСОБА_4 поступив до неї, то в нього була висока тривожність, нічні кошмари, дитина панічно боялася, що його можуть викрасти, що в майбутньому може перерости в психічне захворювання, параною. На даний час стан дитини стабілізувався, проживаючи з батьком він відчуває себе в безпеці, батько для нього являється авторитетом, і ОСОБА_4 шукає захист в ньому. З самого початку спілкування з дитиною, його думка щодо визначення його місця проживання з батьком, не змінилася. Про те, що хоче проживати з мамою ніколи не говорив. Вважає, що для ОСОБА_4 дуже важливо мати стабільне місце проживання, де б він міг почуватися в безпеці та не зазнавав постійних змін місць проживання.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що вона являється бабусею малолітнього ОСОБА_4 та часто відвідує його в м. Івано-Франківськ та внук приїздить до неї в гості на вихідні та канікули в с. Буковець, Верховинського району, де зареєстроване його місце проживання. Зазначила, що дитині на даний час комфортно проживати саме з батьком, оскільки до нього тут краще ставляться.
При спілкуванні з малолітнім ОСОБА_4, останній розповів, що він навчається у Івано-Франківської загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №18 та дуже любить ходити до школи, вчиться добре. Проживає з батьком та його дружиною ОСОБА_18, її сином ОСОБА_19 та братом ОСОБА_9. Йому подобається проживати з батьком та його сім'єю, вони їздять разом на відпочинок, ходять в походи. Хоче, щоб його місце проживання визначили з батьком, оскільки проживаючи з ним він почуває себе в безпеці. Не заперечив з приводу спілкування із матір'ю, однак вважає, що така ініціатива має виходити від нього у разі відсутності репресивних дій зі сторони матері.
За таких обставин, враховуючи, що малолітній ОСОБА_4 на даний час проживає з батьком та його сім'єю в м. Івано-Франківськ, де відвідує гуртки та навчається у Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №18, перед судом висловив бажання проживати саме із батьком, який у свою чергу забезпечує належні, гармонійні та безпечні умови проживання та розвитку дитини, а також, оскільки на даний час психологічний стан дитини стабілізувався і вона потребує усталеного місця проживання та навчання, а нова зміна місця проживання може погіршити такий стан дитини та призвести до негативних наслідків, суд приходить до висновку про необхідність визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 саме із батьком ОСОБА_1, і що такий спосіб вирішення спору відповідатиме якнайкраще інтересам дитини.
Також суд відзначає, що у відповідності до вимог ч.ч.1,3 ст.29 ЦК України, місцем проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, має бути місце проживання його батька ОСОБА_1, де він проживає постійно, переважно або тимчасово. Оскільки на даний момент місцем проживання ОСОБА_1, є орендована позивачем квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, а тому слід визначити місцем проживання дитини з батьком за вказаною адресою. При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити обов'язок позивача, що у випадку зміни позивачем разом з дитиною місця проживання, з метою недопущення порушення прав матері на побачення та спілкування з дитиною, він зобов'язаний завчасно повідомити матір дитини ОСОБА_2 про нове місце проживання дитини.
А тому, первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити за його безпідставністю.
Одночасно, визначаючи місце проживання дитини із батьком, суд не вбачає підстав для задоволення позову матері ОСОБА_2 про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, у зв'язку із чим слід в його задоволенні також відмовити за безпідставністю.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визначити місце проживання дитини, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_6
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини, позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання, шляхом її передачі позивачу, відмовити за їх безпідставністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, понесені позивачем за первісним позовом судові витрати: судовий збір в розмірі 640 гривень 00 копійок (шістсот сорок гривень нуль копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: с Буковець, Верховинський район, Івано-Франківська область, присілок Центр; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_1.
Відповідач: ОСОБА_2, місце проживання: м Одеса, АДРЕСА_2; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_2.
Треті особи: Орган опіки та піклування в особі виконкому Івано-Франківської міської ради, юридична адреса: м. Івано-Франківськ, вул.Грушевського, 21; ЄДРПОУ 04054346.
Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради, юридична адреса: м.Одеса, Київський район, вул. Академіка Корольова, буд. 9; ЄДРПОУ 26303241.
Повний текст судового рішення складено 14 листопада 2018 року.
Суддя: Бучинський А.Б.