Справа № 802/1283/18-а
Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
07 листопада 2018 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Совгири Д. І. Курка О. П.
за участю:
секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,
представника позивача: Шевчука В.Г.,
відповідача: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
у травні 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (ГУ ДФС у Вінницькій області) звернулось в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу в сумі 12453,33 грн.
15 червня 2018 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що питання щодо проведення взаєморозрахунків між нею та ГУ ДФС у Вінницькій області врегульовано, що підтверджується довідкою про відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів та зборів №6014/П від 18 червня 2018 року.
10 серпня 2018 року ГУ ДФС у Вінницькій області подано відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив скасувати рішення суду першої інстанції, у зв'язку із скасуванням нарахованого в минулих роках податку з доходів фізичних осіб, погашення самостійно відповідачем орендної плати з фізичних осіб та відсутності недоїмки в інтегрованій картці платника податків.
У судовому засіданні відповідач апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Представник позивача не заперечував про задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, у відповідача утворився податковий борг в загальному розмірі 12453,33 грн., з них по податку на доходи фізичних осіб в сумі 7063,75 грн., яка виникла в результаті не сплати податкового зобов'язання самостійно визначеного у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік та орендної плати з фізичних осіб в сумі 5322,69 грн., яка виникла в результаті не сплати податкового зобов'язання самостійно визначеного у податковій декларації з плати за землю за 2016 рік.
Так, відповідачу надсилалась податкова вимога від 15.02.2017 року №369-17, проте вказана заборгованість відповідачем не погашена.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано усі необхідні докази про наявність податкової заборгованості відповідача та вжиття заходів її стягнення, а відповідачем даний факт не спростовано та не погашено податковий борг в сумі 12453,33 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (ПК України), податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Пунктом 57.1. ст. 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.
Згідно із п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення - рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
При цьому, згідно із п.14.1.175 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податку набуває статусу податкового боргу з моменту його узгодження та несплати у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
Пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Згідно з п. 95.2 ст. 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Проте, в матеріалах справи міститься довідка №6014/П від 18 червня 2018 року про відсутність у ОСОБА_3 заборгованості з податків, зборів, платежів, що контролюються органами доходів і зборів.
Дана обставина також не заперечувалась представником ГУ ДФС у Вінницькій області в судовому засіданні.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Частиною 6 ст. 139 КАС України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2018 року, - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в сумі 2643,00 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 12 листопада 2018 року.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Совгира Д. І. Курко О. П.