Справа № 826/2997/18 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.
08 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Земляної Г.В., при секретарі - Бродацькій І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року в адміністративній справі за позовом позовом Національного музею історії України, ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сіволіна Михайла Юрійовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Релігійна громада Української Православної Церкви Десятинний храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києві, Державна архітектурно-будівельна інспекція України
Міністерство культури України, про визнання протиправними та скасування рішень,
Національний музей історії України, ОСОБА_2. звернулись до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.07.2013 р. (індексний № 4268791) та запису про право власності (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 113407780000, номер запису про право власності: 1788799) державний реєстратор - Сіволін Михайло Юрійович, підстава - рішення Шевченківського району суду міста Києва від 15.02.2012 року на нежитлову будівлю (літ. «Р»), каплиця, загальною площею 133,2 кв. м на АДРЕСА_1, власник: Релігійна громада Української Православної Церкви Десятинний храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва.
ОСОБА_2 було заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом заборони усім суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно здійснювати проведення державної реєстрації будь-яких прав та/або їх обтяжень, заборони вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміни до таких записів та/або скасування таких записів щодо нежитлової будівлі (літ. «Р»), каплиця, загальною площею 133,2 кв. м. по АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 113407780000.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Так, ОСОБА_2. зазначає, що оскаржувані рішення та запис про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (літ. «Р»), каплиця, загальною площею 133,2 кв. м на АДРЕСА_1 було вчинено на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15.02.2012 року у справі № 2-10218/11, яким було визнано за Релігійною громадою Української Православної Церкви Десятинний храм Різдва Пресвятої Богородиці у Шевченківському районі м. Києва право власності на малу архітектурну форму - каплицю церкву Десятинного Храму Пресвятої Богородиці, яка складається з трьох заблокованих кіосків по 20 кв.м кожний, загальною площею 60 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1. Тобто оскаржуваний запис про державну реєстрацію права було вчинено щодо іншого майна, аніж зазначено у рішення суду.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
За змістом статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За правилами частини 1 статті 77 КАС України тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову з наданням відповідних доказів покладається саме на позивачів, які ініціюють таке клопотання.
Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що заява про забезпечення позову не містить беззаперечних мотивів, за якими позивач вважає, що захист саме його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказано в чому полягає значимість таких зусиль і наскільки значні витрати будуть позивачем при цьому понесені.
В той же час, наявність очевидних ознак протиправності рішення відповідача, на які посилається позивач у своїй заяві про забезпечення позову, може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Водночас, будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат ОСОБА_2, ні у клопотанні про забезпечення позову, ні в апеляційній скарзі не надано.
Отже, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання.
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 312, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова складена в повному обсязі 13 листопада 2018 р.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя В.П.Мельничук
суддя Г.В.Земляна