Іменем України
13 листопада 2018 року
Київ
справа №161/17423/15-а
адміністративне провадження №К/9901/7470/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року (головуючий суддя - Ільчишин Н.В., судді - Пліш М.А., Шинкар Т.І.) у справі №161/17423/15-а
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 13 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до Військової частини № НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому з урахуванням уточнених вимог просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність командування військової частини № НОМЕР_1 Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби в частині не виконання ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з 01.01.2015р. по 01.11.2015р.;
1.2. стягнути з військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 суму заборгованості за найм житла в сумі 25630,00грн., з них - 22000грн. заборгованості стягнути на його користь 3300грн. (15%) - податку з доходів фізичних осіб та 330грн. - військового збору стягнути в користь держави та стягнути на його користь понесені судові витрати.
2. Позовні вимоги вмотивовані тим, що в червні 2013 року між Державною прикордонною службою в особі начальника Північного регіонального управління ДПСУ та позивачем було укладено контракт «Про проходження громадянами України військової служби України у Державній прикордонній службі України», з терміном дії п'ять років. В даний час він проходить військову службу на посаді заступника начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Умовами зазначеного контракту передбачено надання жилого приміщення або виплату компенсації за піднайом (найом) ним жилого приміщення. Військова частина в порушення абзацу 5 пункту 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не орендувала житло для забезпечення ним позивача та членів його сім'ї. З 01 січня 2012 р. по 31 грудня 2014 року військовою частиною № НОМЕР_1 укладено договір оренди квартири по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , яка була надана позивачу в суборенду від військової частини. 22 грудня 2014 року позивач звернувся з рапортом до відповідача з проханням укласти (продовжити) договір оренди вищезазначеної квартири на 2015 рік та передати житло йому в суборенду. В лютому 2015 року власник орендованої квартири повідомив позивача про те, що він не отримав кошти за оренду квартири за січень 2015 року. В зв'язку з цим позивач звернувся до командування частини з відповідними рапортами від 06.02.2015р., 09.02.2015р. та 02.03.2015р., в яких повідомляв керівництво ІНФОРМАЦІЯ_1 про заборгованість за квартиру, в якій він проживає та повідомив про попередження його власником про звільнення займаної квартири до 01.04.2015 року в разі несплати заборгованості. У зв'язку з відсутністю іншого житла для проживання з сім'єю, позивач змушений був оплатити частину суми заборгованості за оренду квартири за березень 2015 року в розмірі 4700 грн., щоб власник квартири його не виселив. Проте, 01 листопада 2015 року позивач змушений був звільнити квартиру, погасивши борг за оренду власними коштами. Вважає, що власник орендованої квартири виселив його у зв'язку з бездіяльністю командування ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у неукладенні договору оренди квартири на 2015 рік, ухиленні командування військової частини від підписання документів та несвоєчасності плати за орендоване житло.
3. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про стягнення заборгованості за піднайом житла в частині вимог щодо визнання протиправної бездіяльності командування Військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині не виконання вимог статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закрито.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Військової частини № НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про стягнення заборгованості за піднайом житла відмовлено повністю.
5. Відмовляючи в позові, суд зазначив, що окремого порядку щодо розміру і порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень для військовослужбовців Державної прикордонної служби України не затверджено. Крім того, в судовому засіданні судом було встановлено, що позивач не звертався до відповідача з заявою або клопотанням (рапортом) про сплату йому грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення. Також суд зауважив, що долучені до позову та витребувані судом у відповідача рапорти позивача не містять клопотання про сплату йому грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій
6. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
6.1. Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року у справі №161/17423/15-а (провадження №2-а/161/169/16) скасовано та прийнято нову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про стягнення заборгованості за піднайом житла задоволено частково.
6.2. Зобов'язано Військову частину № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі суму заборгованості за найм житла в сумі 25630,00 грн..
7. Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з рапортами про сплату йому грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення, а також судом встановлено, що договір був підписаний сторонами та виконаний з січня по жовтень 2015 року повністю на суму 25630грн., що підтверджено актом прийому-передачі наданих послуг згідно договору від 01.01.2013 року №8-13 від 02.11.2015 року, підписаним орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_4 командиром військової частини НОМЕР_1 , а тому оскільки відповідач взяв на себе обов'язок по сплаті коштів за найм житла, такі кошти слід повернути позивачу, який їх оплатив орендодавцю. Суд дійшов висновку, що з врахуванням досліджених обставин справи та для захисту порушеного права позивача слід зобов'язати військову частину № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі суму заборгованості за найм житла в сумі 25630,00грн., а в задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
8. 29 грудня 2016 року Військова частина №9971 Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - скаржник, Військова частина № НОМЕР_1 ) звернулась до Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року.
9. В касаційній скарзі Військова частина № НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року.
10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що п.п. 1.2. пункту 1 Положення про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державній прикордонній службі України передбачено, що у разі відсутності в органі Держприкордонслужби службового житлового фонду, такий орган Держприкордонслужби зобов'язаний для розміщення військовослужбовців та членів їх сімей орендувати житло в межах норм, встановлених законодавством. У прикордонному загоні є ряд інших військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку і в списках осіб, що потребують отримання службових житлових приміщень, котрі також мають право на суборенду житлового приміщення. Як вказує скаржник, ОСОБА_1 в своїх рапортах наголошував на оренді конкретно взятого житлового приміщення, а не на суборенді житла. Також зазначає, що власник житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , до ІНФОРМАЦІЯ_3 з проханням передачі в оренду житла на 2015 рік не звертався. Військова частина № НОМЕР_1 зазначає, що оскільки на 2015 рік нею не укладався договір оренди на вказане житлове приміщення - підстави для сплати коштів за піднайом даного приміщення відсутні. Крім того, скаржник вважає хибними висновки суду апеляційної інстанції в частині визначення до сплати на користь позивача суми у розмірі 25630,00грн., оскільки складові цієї суми коштів не відомі. Також, скаржник звертає увагу на те, що позивач не звертався до нього із заявою про сплату йому грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення.
11. Позивачем надано заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначено, що суд апеляційної інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права на підставі всебічного з'ясування обставин справи, а тому підстави для скасування рішення цього суду відсутні. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Також просив вирішити питання повернення йому понесених судових витрат.
12. Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу ІНФОРМАЦІЯ_3 .
14. У червні 2013 року між ОСОБА_1 та начальником Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України було укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України.
15. У пункті 2 контракту вказано, що Державна прикордонна служба України, серед іншого, зобов'язується забезпечити відповідно до законодавства належні умови для проходження військової служби громадянином України, зокрема, надання жилого приміщення або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення.
16. З договору про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення №7-13 від 01 січня 2013 року слідує, що військова частина НОМЕР_1 в особі командира частини ОСОБА_5 (орендар) з однієї сторони та фізична особа ОСОБА_2 (орендодавець) з іншої сторони уклали договір про те, що орендодавець надає, а орендар приймає в оренду житлове приміщення - квартиру по АДРЕСА_2 для тимчасового проживання військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 (суборендар) та його сім'ї. Загальна сума договору становить 16800 грн. Розмір плати за користуванням житловим приміщенням в місяць складає 1400 грн.
17. Згідно актів приймання-передачі орендованого житлового приміщення від 01 січня 2013 року житлове приміщення за вищевказаною адресою, а також обладнання та інвентар було передано від орендодавця ОСОБА_2 до орендаря (військової частини НОМЕР_1 ), а в подальшому від орендаря до суборендаря ОСОБА_1 .
18. Додатковою угодою №1-13 від 30 грудня 2013 року договір про закупівлю послуг з оренди житлового приміщення №7-13 від 01 січня 2013 року був продовжений до 31 грудня 2014 року.
19. Як слідує з договору суборенди житлового приміщення від 31 грудня 2014 року Військова частина НОМЕР_1 (орендар) надала ОСОБА_1 (суборендар) у користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , яке являє собою одну кімнату житловою прощею 16 кв.м. Згідно пункту 5.1 цього договору термін його дії складає з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року. Вказаний договір хоча і був підписаний сторонами, але не був зареєстрований в книзі обліку житлових приміщень, що підтвердилось поясненнями представника відповідача та свідків в судовому засіданні, а тому він не був виконаний, що також було підтверджено позивачем в судовому засіданні.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
20. Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Закон України №2011-XII від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (з наступними змінами та доповненнями) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
22. Частини 1 статті 12 Закону України №2011-XII від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII): Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами <…>.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства <…>.
У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення <…>.
Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України <…>.
23. Пункт 2.1 Положення про порядок оренди та оплати орендованих житлових приміщень у Державній прикордонній службі України, затвердженого Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.03.2007 року №185 (далі - Положення): оренда житлових приміщень для розміщення військовослужбовців і членів їх сімей здійснюється органом Держприкордонслужби на підставі договору, оформленого згідно з вимогами чинного законодавства.
24. Пункт 2.3 Положення: договори оренди житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб, підлягають реєстрації в житлово-експлуатаційних організаціях (ЖЕК, КЕУ, ДУ тощо), а в разі, якщо такі житлові приміщення розташовано у сільській місцевості, - в органах місцевого самоврядування.
25. Пункт 2.4 Положення: розмір орендної плати за користування житловими приміщеннями, які перебувають у державній або комунальній власності, визначається за згодою сторін, виходячи з вартості орендованої житлової площі і фактичних витрат на її утримання <…>.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 ст. 341 КАС України).
29. Зі змісту остаточних позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що останній в їх обґрунтування посилається на те, що відповідачем неправомірно не сплачено грошові кошти за оренду житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим зазначені кошти були сплачені орендодавцю самим позивачем. У зв'язку з цим позивач просив стягнути з Військової частини №9971 Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України суму заборгованості за найм житла у розмірі 25630,00грн.
30. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні спірних правовідносин необхідно враховувати їх характер, підстави звернення позивача до суду та наведене ним обґрунтування позовних вимог.
31. З обставин, наведених позивачем в позовній заяві, та змісту сформованих ним позовних вимог вбачається, що позивачем ототожнено поняття «сплата за послуги з оренди житлового приміщення» та «грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення».
32. Проте, судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень у цій справі не досліджено, в рамках яких правовідносин позивачем здійснено сплату грошових коштів за оренду житлового приміщення у 2015 році та на яких підставах ним заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 25630,00грн. Судами не надано належної правової оцінки доводам, наведеним позивачем в позовній заяві щодо цих обставин.
33. Статтею 159 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення, передбачалось, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
34. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
35. Згідно п. 1 ч. 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
36. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
37. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби, з огляду на що відповідно до положень КАС України в редакції, чинній як на час звернення позивача до суду з даним позовом, так і на час розгляду цієї справи Верховним Судом, відноситься до предметної юрисдикції окружного адміністративного суду, у зв'язку з чим підлягає направленню до Волинського окружного адміністративного суду.
38. Керуючись статтями 341, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-
39. Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
40. Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 червня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року - скасувати, справу направити до Волинського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
41. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа