Справа № 266/3748/18
Провадженя№ 2/266/892/18
(з а о ч н е )
12 листопада 2018 року м. Маріуполь
Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Пантелєєва Д.Г. за участю секретаря Широкової Г.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування Зятковецької сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про визначення місця проживання дитини,
В липні 2018 року позивач звернулась до суду із позовною завою до ОСОБА_2 про визначення місця мешкання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком.
Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що з 01.08.2015 року по 28.03.2018 року він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 Фактично шлюбні відносини з ОСОБА_2 припинив в травні 2017 року. Після фактичного припинення подружнього життя дитина мешкає разом з позивачем та знаходиться на його повному утриманні. Відповідач з моменту переїзду до м. Маріуполь життям дитини не цікавиться, не має наміру спілкуватись з дитиною. Також відповідач має доньку від першого шлюбу, яка також не мешкає разом з відповідачем, оскільки ОСОБА_2 не створила для дитини належних умов для мешкання, розвитку, зросту та навчання. Позивачем для дитини створені належні умови для життя та зростання, є окрема кімната в житловому будинку, який належить ОСОБА_1, який також має постійний стабільний заробіток. На підставі викладеного просить суд визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем мешкання батька, ОСОБА_1
Позивач ОСОБА_1 надав на адресу суду клопотання, в якому просив справу розглядати за його відсутності, повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, заяв на адресу суду не надав, хоча судом був повідомлений про час та місце слухання справи належним чином. Вважаючи його неявку неповажною, суд розглянув справу на підставі наявних в ній матеріалів.
Представник третьої особи, Орган опіки та піклування Зятковецької сільської ради Гайсинського району Вінницької області, надав на адресу суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, вирішення позовних вимог залишив на розсуд суду з урахуванням інтересів дитини.
Дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який уклали 01.08.2015 року. Шлюб між сторонами по справі розірвано рішенням Гайсиньского районного суду Вінницької області 28.03.2017 року (а. с. 6)
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, хоча в рішенні Гайсиньского районного суду Вінницької області відображено, що суд вживав заходів щодо забезпечення явки ОСОБА_2 в судове засідання.
Під час перебування в зареєстрованому шлюбі в сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_3 (а. с. 16)
Після розпаду родини ОСОБА_4 мешкає разом з батьком, позивачем по справі ОСОБА_1 в с. Зятківці Гайсинського району Вінницької області (а. с. 7,8,9, 11)
Мати дитини, відповідач по справі, ОСОБА_2, не приймає участі в житті ОСОБА_3, не цікавиться його станом здоров'я, розвитком, не спілкується з дитиною та матеріально їй не допомагає.
Актом обстеження матеріально - побутових умов сім'ї встановлено, що ОСОБА_1 створено належні умови для проживання, розвитку та відпочинку сина, ОСОБА_3 (а. с. 14)
При ухваленні рішення суд керувався наступними правовими нормами:
Ч. 1 ст. 4 ЦК України встановлено Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За положенням п. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною 1 ст. 150 СК України визначені головні напрями виховного процесу, який мав би зосереджуватися на основних суспільних цінностях повазі до інших людей, любові до членів своєї сім'ї, родини. Брак любові у дитячі роки це духовний дисбаланс на усе життя.
Згідно зі ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Однак, суд зазначає, що Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України.
Тому, суд не може керуватись її положенням, оскільки вона не є частиною національного законодавства України.
Статтею 141 СК України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини
Статтею 151 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Тобто, право батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
У відповідності до ст. 153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою незалежно від проживання або перебування кожного із них.
Частиною 2 ст. 157 СК України законодавець додатково підкреслює обов'язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні, хоча збереження у нього цього обов'язку прямо випливає зі ст.141 СК України.
Праву на спілкування з дитиною та участі у її вихованні того з батьків, хто проживає окремо від дитини, кореспондує обов'язок того, з ким проживає дитина, не чинити перешкод у здійсненні свого права.
У частині першій статті 3 Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому суд повинен використовувати положення вказаної Конвенції як частину національного законодавства при ухваленні рішень в справах даної категорії.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
З даної норми виходить, що орган опіки або суд не можуть передати дитину на виховання та визначити її місце мешкання з тим з батьків, хто не має постійного доходу, байдуже відноситься до дитини або зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини
У судовому засіданні не доведено жодних обставин, які б свідчили про те, що спілкування позивача з дитиною буде перешкоджати його нормальному розвитку.
Суд переконаний, що між тим з батьків, хто проживає окремо, і дітьми повинен існувати постійний, систематичний контакт. Таке спілкування буде сприяти повноцінному вихованню дитини, його розвитку, оскільки спілкування дітей з батьками, а батьків - з своїми дітьми - служить задоволенню життєво важливих потреб дитини.
Крім того, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю обох батьків, що забезпечить її виховання в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачка на протязі життя дитини виявляє байдужість, не зацікавлена в створенні для дитини гідних умов для проживання, зросту та відпочинку.
Байдужа до інтересів родини поведінка відповідача встановлена в рішенні Гайсиньского районного суду Вінницької області, в судове засідання про розірвання шлюбу ОСОБА_2 не з'явилась.
Позивач ОСОБА_1 довів суду, що визначення місця мешкання з ним, батьком дитини, буде відповідати насамперед інтересам дитини, оскільки ним створені всі необхідні умови для утримання, розвитку, зростання та відпочинку ОСОБА_3, який виховується батьком в дружній родині, яка опікується інтересами дитини.
Задоволення позовних вимог є, на думку суду, єдиним способом захисту інтересів дитини.
Вказана позиція суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові № 402/428/16-ц від 17.10.2018 року.
На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 80, 81, 89, 141, 259, 263-268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 141, 151, 157, 161 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування Зятковецької сільської ради Гайсинського району Вінницької області, про визначення місця проживання дитини- задовольнити повністю.
Визначити місце мешкання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем мешкання батька, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його повного заочного рішення суду.
Суддя: Пантелєєв Д. Г.