Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/119/17
05.11.2018 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
обвинуваченої - ОСОБА_5 ,
потерпілої - ОСОБА_6 ,
перекладача - ОСОБА_7 ,
при розгляді у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Виноградів кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13.10.2016 за №12016070080000843, по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , білоруски, громадянки України, уродженки с. Тідов, Калинковичського району, Гомельської області, Республіки Білорусь, мешканки АДРЕСА_1 , з середньо-спеціальною освітою, не працюючої, вдови, раніше не судимої,
що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, -
В провадженні Виноградівського районного суду Закарпатської області перебуває вищевказане кримінальне провадження.
В судовому засіданні захисник звернувся із письмовим клопотанням в порядку ст. 89 КПК України про визнання доказів недопустимими. В обґрунтування посилався на те, що серед матеріалів справи, є низка процесуальних документів пов'язаних з доказуванням вини його підзахисної, які на думку захисту є недопустимими, як докази в даному кримінальному провадженні. По-перше, на стор. 126-127 том.1 знаходиться пояснення, відібране слідчим ОСОБА_8 від ОСОБА_5 , датоване 13.10.2016 року, де слідчий, в порядку ст.95 КПК України, знімає покази з підзахисної. Як видно зі змісту п.1 згаданої вище статті «Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом, щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього провадження».
Як видно з представлених в справі документів, кримінальне провадження зареєстровано в ЄРДР 13.10.2016 року. Повідомлення про підозру представлено 14.10.2016 року. За таких обставин, виникає питання в якості кого була допитана ОСОБА_5 , якщо на момент відібрання показів вона не була підозрюваною, обвинуваченою, потерпілою, експертом. Залишається один процесуальний статус, на момент зняття показів їй не роз'яснили її процесуальні права, в тому числі право на допомогу адвоката та Конституційні гарантії, передбаченні ст. 63 Конституції України. До речі, в згаданому документі вперше ОСОБА_5 записана за національністю як українка і відповідно їй не було надано перекладача.
По-друге, 14.10.2016 року ОСОБА_5 повідомили про підозру в скоєнні правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України. При цьому, в пред'явленій підозрі вона записана за національністю як білоруска, а в протоколі допиту підозрюваної, як українка і в подальшому покази відбираються тільки на українській мові і це при тому, що навіть на слух чути білоруський акцент у ОСОБА_5 ..
При цьому, слідчим не пред'явлено жодного процесуального документа, де надавались покази на рідній чи на іншій мові, на якій вона може вільно спілкуватись, як цього вимагає процесуальний кодекс. Досудовим слідством повністю ігноруються очевидні факти, а саме місце народження та навчання ОСОБА_5 , той факт, що вона більшість свого життя прожила в етнічному угорському середовищі, де не спілкуються українською, що мовою повсякденного спілкування є угорська, якою, до речі, вона вільно володіє та російська.
Слід зазначити, що серед свідків, зазначених обвинуваченням в протоколах їх допитів, переклад здійснювався одним з працівників поліції (Свідок ОСОБА_9 ), який звісно не був попереджений, як перекладач про кримінальну відповідальність, за завідомо неправдивий переклад.
По-третє, на сторінці 133, том 1, міститься постанова слідчого ОСОБА_8 про залучення адвоката, в якій зазначено, що ОСОБА_5 бажає мати адвоката, але за відсутністю коштів, не може його залучити самостійно. Цей документ також викликає дуже великі сумніви в законності його винесення. Адже підзахисна неодноразово заявляла, що вона просила слідчого надати їй телефон, ще при першому її опитуванні, щоб зателефонувати приватному адвокату, в сім'ї якого працювала, в якості соціального працівника, проте таку можливості їй не надали, залучивши «державного адвоката».
Основною метою призначення державного безоплатного адвоката, на думку захисту, є те, що слідчим більш комфортно працювати з захисником, який частково залежний в плані матеріальної винагороди від позиції слідчого. Крім того звертаю увагу, що в матеріалах справи відсутній власноручний запис ОСОБА_5 з проханням про надання їй безоплатної правової допомоги, як і відсутні роз'яснення та права її, як підозрюваної, на зрозумілій їй мові.
По-четверте, згідно Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 p., держави, які ратифікували цю Конвенцію, зобов'язані виконувати остаточні рішення Європейського суду з прав людини у будь-яких справах в яких вони є сторонами. ЗУ №3477-ІУ від 23 лютого 2006 року « Про виконання рішень та застосування практики ЄСП/1», є обов'язковим для виконання Україною. Одним із основних прав зазначених в ст.6 Конвенції є право особи надавати покази на рідній чи іншій зрозумілій їй мові.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_5 народилась в д. Тідов, Калінковичского району, Гомельської області, Республіки Беларусь, де проживала та навчалась на білоруській та російській мові. Після одруження переїхала в с. Шаланки, Виноградівського району, Закарпатської області. Дане село є угорсько-мовним, мовою спілкування в сім'ї була і є угорська, яку ОСОБА_5 прийшлось вивчити, робота її, як соціального працівника також пов'язана з угорсько-мовними пацієнтами, спілкування на українській мові вкрай обмежене за відсутності її носіїв, як за місцем роботи, так і за місцем проживання. Особливо брутально були порушені права його підзахисної під час проведення так званого слідчого експерименту, коли був відсутній перекладач взагалі, а вищезгадана слідча дія зрежесована слідчим, коли останній перед початком слідчої дії розказував ОСОБА_5 , як саме потрібно себе поводити під час слідчої дії і що говорити. Крім того, просить суд звернути увагу, що первина підозра, повідомлена моїй підзахисні, також вчинений на українській мові, без перекладу, що є також грубим порушенням її прав на захист.
Таким чином слідчі дії з ОСОБА_5 , які були проведені з порушенням її законних права і свобод, передбачених ст.6 Конвенції та п.18 статті 42 КПК України, є недопустимими доказами. На підставі викладеного, просить суд визнати недопустимими всі докази зібрані досудовим слідством з порушенням законних прав і свобод, передбачених ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, та п.18 ст. 42 КПК України.
Захисник підтримав клопотання із підстав, викладених в ньому.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просив відмовити в задоволенні клопотання про визнання доказів недопустимими.
Обвинувачена вважала клопотання підставним та просила його задовольнити.
Заслухавши думку учасників розгляду справи, дослідивши матеріали клопотання та матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного.
Статтею 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит;
Недопустимими є також докази, що були отримані: 1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; 2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; 3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов'язаний довести в суді під час судового провадження; 4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.
Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.
Відповідно до ст. 88 КПК України докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Докази та відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо: 1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими; 2) вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення; 3) їх подає сам підозрюваний, обвинувачений; 4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка. Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд, зокрема, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до витягу з кримінального провадження №12016070080000843 від 13.10.2018 року, були внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України (а.с.2, Т.1).
Відповідно до пояснень ОСОБА_5 від 13.10.2016 року, останній було роз'яснено зміст 63 Конституції України, про що свідчить її особистий підпис. Окрім цього, на вказаному документі є відмітка «Пояснення з моїх слів надруковано верно мною прочитано в чому розписуюсь» зроблена власноручно ОСОБА_5 (а.с.126-127,Т.1).
14.10.2016 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України (а.с.129-131,Т.1).
Відповідно до протоколу роз'яснення права на захист від 14.10.2016 року ОСОБА_5 заявила, що бажає мати безкоштовного захисника, про що свідчить її особистий підпис (а.с.136,Т.1).
Відповідно до постанови про залучення захисника від 14.10.2016 року було залучено ОСОБА_10 в якості захисника підозрюваної ОСОБА_5 (а.с.139,Т.1).
Відповідно до протоколу допиту підозрюваної ОСОБА_5 , останній було роз'яснено зміст 63 Конституції України, про що свідчить її особистий підпис. Окрім цього, на вказаному документі є відмітка «Протокол допиту з моих слов напечатано правильно, прочитано мною» зроблена власноручно ОСОБА_5 (а.с.140-142,Т.1).
Тобто, пояснення та покази ОСОБА_5 давала добровільно, знаючи, що не буде нести відповідальності у разі відмови від них, а відтак суд дійшов висновку, що порушень вимог КПК України не було.
Заявлені в клопотанні докази, зібрані досудовим слідством, які просить визнати недопустимим захисник, можуть бути визнані недопустимими під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду обвинувачення, шляхом дослідження цих доказів у їх сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами. Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості цих доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх у взаємозв'язку з іншими доказами суд не вбачає й вважає передчасним вирішувати питання про недопустимість таких доказів.
За таких обставин у суду, на даній стадії судового розгляду, відсутні дані щодо очевидності недопустимості доказів, на які вказує захисник, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 85-89, 94, 371-372 КПК України, суд, -
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про визнання доказів недопустимими - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1