Іменем України
13 листопада 2018 року
Київ
справа №826/685/16
адміністративне провадження №К/9901/13655/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Журіної О.О.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2, -
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє через представника - ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно) ОСОБА_3, третя особа - Фонд, про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
У січні 2016 року ОСОБА_1 через представника звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 27 лютого 2015 року № 010-29521-270215 (далі - Договір банківського вкладу), укладеного між позивачем і Банком, яке оформлене наказом від 16 вересня 2015 року № 813 (далі - наказ № 813); зобов'язати відповідача подати до Фонду додаткову інформацію про позивача, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) від 27 лютого 2015 року № 010-29521-270215 за рахунок Фонду (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн).
Вимоги обґрунтувала тим, що рішення Уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу, оформлене наказом від 16 вересня 2015 року № 813, є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, відсутні законні підстави для відмови їй у виплаті гарантованої суми коштів за договором депозиту та не включення її до реєстру вкладників.
Суди встановили, що 27 лютого 2015 року позивачка та Банк уклали договір № 010-29521-270215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, за умовами якого сума вкладу складає 3500 доларів США та залучається строком з моменту зарахування вкладу на рахунок по 03 березня 2016 року включно під 5,5 процентів річних.
Також позивачка та Банк підписали додаткову угоду № 2 від 27 лютого 2015 року до договору банківського вкладу (депозиту) № 010-29521-270215 від 27 лютого 2015 року.
Згідно з наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 46594179 від 27 лютого 2015 року ОСОБА_4 на вкладний (депозитний) рахунок позивачки перерахував кошти в розмірі 3500 доларів США.
Правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ відніс Банк до категорії проблемних строком до 180 днів.
Цією постановою вирішено з дня її прийняття до кінця строку запровадити для банку обмеження, зокрема: здійснювати залучення коштів від фізичних осіб в обсязі, що не перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валюти), та за процентними ставками, не вищими, ніж середні по банківській системі; не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, окрім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
Банк наказом від 03 листопада 2014 року № 2650 з метою стабілізації діяльності банку запровадив з 04 листопада 2014 року ряд обмежень, серед іншого: не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до 04 листопада 2014 року, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
02 березня 2015 року Правління НБУ ухвалило постанову № 150 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та визнало такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних».
02 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення № 51, відповідно до якого з 03 березня 2015 року розпочинається процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено на 3 місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року.
Згідно з наказом № 813, виданим тимчасовою адміністрацією Банку, у зв'язку із виявленням Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку нікчемних правочинів відповідно до частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ), а саме договорів банківського вкладу (депозиту), перелік яких надано у додатку № 1 до цього наказу, застосовуються наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ та перелік яких наведено у Додатку № 1 до цього наказу.
Застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частиною третьою статті 38 № 4452-VІ, за якими було здійснено перерахування коштів на вклади як третіми особами, так і власниками депозитного рахунку та перелік яких наведено у додатку № 4 наказу.
Відповідно до Додатку № 1 до вищезазначеного наказу включено договір № 010-29521-270215 від 27 лютого 2015 року, укладений між позивачкою та Банком.
22 вересня 2015 року відбулося засідання Комісії з перевірки вкладів фізичних осіб, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду від 12 березня 2015 року № 73.
За наслідками засідання прийнято рішення, яким запропоновано рекомендувати Уповноваженій особі Фонду після запровадження процедури ліквідації Банку видати наказ щодо обмеження на час ліквідації банку виплат коштів вкладникам - отримувачам коштів, за рахунками, перелік яких міститься в додатку № 2 до цього Протоколу.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 жовтня 2015 року № 181, «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку, визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону № 4452-VІ, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3 на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
На офіційному веб-сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам Банку за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 08 жовтня 2015 року.
На адресу позивачки надійшло повідомлення від 23 вересня 2015 року № 8821/2878 про нікчемність правочину - договору банківського вкладу (депозиту) від 27 лютого 2015 року № 010-29521-270215.
Надалі на адресу ОСОБА_1 надійшов лист від 03 грудня 2015 року № 05-3167987, згідно з яким її повідомили, що за результатами проведеної перевірки на предмет виявлення правочинів (у т.ч. договорів), що є нікчемними, було виявлено, що договір банківського вкладу (депозиту) від 27 лютого 2015 року № 010-29521-270215 є нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ. З цих підстав інформацію щодо вищезазначеного договору не включено до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Позивачка, вважаючи, що її протиправно не включили до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, звернулася до суду з цим позовом.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29 квітня 2016 року позов задовольнив.
Цей суд виходив із того, що при укладанні договору банківського вкладу (депозиту) від 27 лютого 2015 року № 010-29521-270215 додаткових пільг чи переваг надання Банком кредитору або вкладнику судом не встановлено. При цьому суд наголосив, що питання гарантування виплати відшкодування за договором банківського вкладу це гарантований Законом обов'язок держави. Крім того, посилання відповідача як на підставу визнання договору нікчемним на незаконність зарахування вкладу на рахунок позивача шляхом перерахування коштів з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи, є необґрунтованими, оскільки Закон № 4452-VІ або інші нормативно-правові акти не передбачають заборони вчинення таких дій.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 липня 2016 року це рішення скасував та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд виходив з того, що мав місце переказ коштів в іноземній валюті від третьої особи, а не особисто вкладником, договір банківського вкладу (депозиту), укладений між позивачкою та Банком, після віднесення цього Банку до категорії проблемних, тобто після 30 жовтня 2014 року, що є порушенням постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ. Укладаючи таку угоду під час дії заборони НБУ та дії наказу Банку від 03 листопада 2014 року № 2650, Банк в особі відділення, діяв всупереч вимог чинного законодавства України, оскільки постанова Правління НБУ та наказ були обов'язковими для виконання. Відсутність у позивачки інформації про наявність таких наказу та постанови не може бути доказом правомірності укладеного правочину. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність дій суб'єктів владних повноважень.
ОСОБА_1 не погодилася із рішенням суду апеляційної інстанції і через свого представника подала касаційну скаргу з вимогами про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Зазначає, що відповідно до статті 75 Закону № 4452-VІ рішення НБУ про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а тому позивачу не було і не могло бути відомо про будь-які додаткові обмеження та вимоги. Посилання суду на ці документи не відповідає Конституції України. Постанова правління НБУ про віднесення Банку до категорії проблемних не є актом цивільного законодавства України.
Негативні наслідки при невиконанні Банком рішень НБУ щодо обмеження чи припинення операцій настають саме для Банку, а не для його клієнтів, тому позивачка не може нести відповідальність за дії (бездіяльність) фінансової установи та зазнавати будь-яких негативних їх наслідків.
Йдеться у скарзі й про те, що право визнання правочину нікчемним, встановлене у статті 38 Закону № 4452-VІ, не є абсолютним, воно кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставин, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визначення його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність договору банківського вкладу (депозиту).
Зазначає позивачка і про те, що нормами чинного законодавства не заборонено внесення коштів на депозитний рахунок вкладника іншою особою.
У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити - скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а Велика Палата Верховного Суду за подібних до встановлених у справі, що розглядається, обставин зазначила, що відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту) на відповідному банківському рахунку розміщено 8000 доларів США строком до 22 січня 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням.
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (02 березня 2015 року).
Отже, вклад розміщено на рахунку АТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому, відповідач не навів правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників АТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що встановлена правова природа наказу про застосування наслідків нікчемності договорів унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу уповноваженої особи Фонду у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним, не можуть бути розглянуті в судовому порядку (у тому числі в господарських судах). За таких обставин, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції до 15 грудня 2017 року (пункт 1 частини першої статті 238 цього Кодексу після 15 грудня 2017 року; далі - КАС).
Ці висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, ухвалені за результатами розгляду справ, фактичні обставини яких є певним чином подібними до фактичних обставин, встановлених у справі, що розглядається, - спір у справі, що розглядається, також стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду, Фонду щодо відмови включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та правомірності наказу уповноваженої особи Фонду про визнання правочину нікчемним, тому колегія суддів у вимірі фактичних обставин цієї справи вважає, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції про визнання протиправною відмови Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, яке відповідає закону, крім того, суди помилково розглянули справу в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним Договору банківського вкладу.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду зазначену вище, зокрема - «якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України.» і, що «Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею», можна стверджувати, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обставини про переказ коштів в іноземній валюті від третьої особи та про укладення Договору банківського вкладу після віднесення Банку до категорії проблемних доводять, що Банк уклав Договір банківського вкладу, умови якого передбачають платіж з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законом.
Понад те, ці обставини не вказують на надання Банком будь-яких переваг (пільг) саме для позивачки.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС (в редакції після 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За наведених обставин, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повністю, а постанова суду першої інстанції скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним Договору банківського вкладу, оформлене наказом, а справа в цій частині - закриттю. У решті рішення цього суду стосовно вимог про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію відносно позивачки як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вклади у Банку за рахунок Фонду залишити в силі.
Керуючись статтями 238, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє через представника - ОСОБА_2, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року скасувати повністю.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року скасувати у частині визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадрова Владислава Володимировича, оформленого наказом № 813 від 16 вересня 2015 року, в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, укладеного між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» від 27 лютого 2015 року № 010-29521-270215 та застосування наслідків недійсності правочину, а справу в цій частині закрити.
У решті постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Гриців
Судді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко