Справа № 415/553/18
Провадження № 22-ц/810/126/18
2018 року, листопада місяця, 07-го дня, Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів: Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря судового засідання Єгорової О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 25 травня 2018 року у цивільній справі (№ 415/553/18 суддя І інстанції - Фастовець В.М.) за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Лисичанського міського суду Луганської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 23.04.2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом 30.11.2017 року має заборгованість 80 268,54 грн. На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «Приватбанк». Просив суд стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 80 268,54 грн. за кредитним договором № б/н від 23.04.2009 року, яка складається з наступного: 5 199,70 грн. заборгованість за кредитом; 75 184,11 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 884,73 заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250 грн. штраф (фіксована частина); 4213,43 грн. штраф (процентна складова); вирішити питання по судовим витратам. Позов було прийнято до розгляду і рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 25 травня 2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 23.04.2009 року у вигляді заборгованості за кредитом і процентам за користування кредитом, всього у розмірі 80 268 грн. 54 коп., судовий збір у розмірі 1762 грн., а всього 82 030 грн. 54 коп. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 23.04.2009 року у вигляді заборгованості за пенею і штрафом у загальному розмірі 8348 грн. 16 коп. відмовлено.
Відповідач по справі ОСОБА_1 не погодилась із вказаним рішенням суду першої інстанції та надала на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на припущені судом порушення норм матеріального та процесуального права - просила скасувати рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 25 травня 2018 року, та ухвалити по справі нове рішення яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Сторони у справі до судового засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, судова колегія приходить до наступних висновків.
Статтею ст. 367 ЦПК України є передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 263, 264 ЦПК України є визначеним про те, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина 2 ст. 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтями 12,81 ЦПК України є визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, відповідно до ч. 1ст. 76 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є кредитна заборгованість в розмірі 80 268, 54 грн., яка складається з заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом. Суд встановив що відповідно до укладеного договору № б/н від 23.04.2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 № 1669 на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 р. громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 р. з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. З розрахунку заборгованості вбачається, що сума пені, яку просить стягнути позивач, почала нараховуватися з 01 серпня 2014 р., суми штрафів відповідачу також нараховані під час подачі позову до суду, тому суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3884,73 грн., штрафу (фіксована частина) 250 грн. і штрафу (процентна складова) 4213,43 грн. Договором між сторонами порядок погашення заборгованості у разі недостатності суми платежу встановлений не був, доказів того, що позивач порушував положення ст. 534 ЦК України, суду не були надані, тому суд вийшов з того, що сплачена відповідачем з 28 серпня 2014 р. сума в розмірі 115,27 грн. була протиправно направлена на погашення заборгованості з пені за прострочення платежу. Тому суд зменшив розмір заборгованості з процентів за кредитом за рахунок платежів в розмірі 115,27 грн. до 75 068,84 грн., які підлягають стягненню на користь позивача. Колегія суддів не може погодитись із усіма такими висновками суду першої інстанції, зокрема щодо визначення розміру суми заборгованості по процентам за користування кредитом. Так, з матеріалів справи вбачається, що 23.04.2009 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що заява разом із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифами складає кредитний договір. На підставі зазначеного договору відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За нормами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). ОСОБА_1 підписуючи 23.04.2009 року анкету заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєдналася до договору приєднання та погодилась з його умовами, ознайомилася та погодилася із умовами та правилами надання банківських послуг, та погодилась із тим, що заява з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складають договір, укладений між нею та позивачем, про що свідчить її підпис на вказаній заяві. Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору. Стаття 633 ЦК України передбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. З розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що позичальник з квітня 2009 року по квітень 2016 року користувалась кредитними коштами, частково сплачувала заборгованість за кредитом та відсотки за його користування. Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідачем надано не було. Тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом в сумі 5199,70 грн. Що ж до позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом колегія суддів зауважує наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права. У пунктах 34-35 постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що поняття «строк виконання зобов'язання» і термін «виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Як зазначалося вище, між банком та відповідачем укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця -тобто до останнього дня 04.2016 року. Доказів того, що карта перевипускалася позивачем суду надано не було. Отже, сторони погодили, як щомісячне виконання зобов'язання боржником так і строк кредитування - до 31.04.2016 року. У пункті 54 постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. З урахуванням викладеного, з огляду на правову позицію, викладену у зазначеній постанові Верховного Суду, колегія суддів вважає, що оскільки зі спливом строку кредитування та закінчення строку (терміну) виконання зобов'язання припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 01 травня 2016 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами. За таких обставин позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованість по відсоткам за користування кредитом підлягають лише частковому задоволенню - наданий позивачем розрахунок суд застосовує до моменту спливу строку кредитування та закінчення строку (терміну) виконання зобов'язання - відповідно відомостей, що містяться у розрахунку заборгованості - розмір щодо процентів на цю дату є вказаний у 16 791,91 грн. , тоді як апелянт не надала доказів чи розрахунків, що спростовували б наявну у розрахунку інформацію. Що ж до інших доводів апеляційної скарги, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність банком факту існування між сторонами кредитних правовідносин. Встановивши, що позичальник порушив умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту, що підтверджується доданим до матеріалів справи розрахунком заборгованості за договором, суд відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України стягнув цю заборгованість з боржника. Рішення суду в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом є зміненим. Згідно із вимогами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Встановлено, що пропорційно до задоволених позовних вимог відповідач повинен відшкодувати позивачу 475,74 грн. сплаченого судового збору у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог про стягнення заборгованості. Оскільки рішення суду про стягнення заборгованості в розмірі 80268,54 грн. змінено апеляційним судом шляхом зменшення суми стягнення до 21876,07 грн., то відтак, пропорційно до задоволених позовних вимог, відповідач повинен відшкодувати на користь держави 713,61 грн. судовий збір у зв'язку із частковим задоволенням позовної вимоги про стягнення заборгованості, за розгляд справи в цій частині апеляційним судом (відповідачу відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги, до ухвалення рішення по справі). Отже, за таких обставин оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із винесенням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 25 травня 2018 року змінити, скасувавши його у частині визначення розміру стягнення заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: 39100, АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, р/р 29092829003111, МФО № 305299), заборгованість у розмірі 21 876,34 грн. за кредитним договором № б/н від 23.04.2009 року, яка складається з: 5 199,7 грн. заборгованість за кредитом; 16 676,64 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ПАТ КБ «Приватбанк» понесені судові витрати у сумі 475,74 грн., та на користь держави судові витрати у сумі 713,61 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити через їх необгрунтованість.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2018 року.
Головуючий
Судді