1Справа № 335/7117/18 2/335/1944/2018
6 листопада 2018 р. Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Соболєвої І.П.,
за участю секретаря судового засідання Хома Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності,
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.08.1993 між ними, як чоловіком та жінкою, було укладено шлюб. У зв'язку із постійними сварками подружжя вирішило розлучитись, та вже 21.01.1997 сторони звернулись до компетентного органу із спільною заявою про розірвання шлюбу. 22.02.1997 шлюб між сторонами було розірвано. В той же час, 19.02.1997, тобто за два дні до реєстрації розірвання шлюбу між сторонами, позивач придбав для власного проживання, оскільки шлюбні/сімейні відносини сторін вже давно було припинено, 9/25 частини квартири АДРЕСА_1, а саме: кімнату № 2, жилою площею 17,01 кв.м. з балконом 2,3 кв.м. Вказана кімната була придбана за власні кошти позивача, ОСОБА_5, та ОСОБА_7 До теперішнього часу позивач продовжує проживати у даній кімнаті, сплачує кошти за надані комунальні послуги, робить ремонти, тобто реалізує свої права як єдиного власника кімнати. На сьогоднішній день, у позивача постала потреба відчужити згадану вище кімнату, в зв'язку із чим, він звернуся до нотаріуса. Проте, у вчиненні нотаріальної дії позивачу було відмовлено, з огляду на те, що для відчуження частини квартири необхідно надати письмову згоду відповідача, оскільки кімната № 2 була придбана під час шлюбу. Після чого, позивач намагався знайти відповідача, проте такі дії залишились марними. Таким чином, на сьогодні позивач позбавлений можливості відчужити кімнату № 2, оскільки на те необхідна відповідна згода відповідача, місце проживання та/або реєстрації якої не відомо. У зв'язку із вищевикладеним, а також керуючись ст.ст. 22, 23, 28 КпШС України та ст. 57 СК України позивач просив визнати його особистою приватною власністю 9/25 частини квартири АДРЕСА_1
У судове засідання позивач, представник позивача та третя особа ОСОБА_5 не з'явились, подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні.
Відповідач, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась. Доказів про наявність поважних причин своєї неявки, та відзиву до суду не подала.
Відповідно до ст. ст. 223, 280-281 ЦПК України суд ухвалив судове засідання провести у відсутності сторін, в порядку заочного розгляду, на підставі наявних в справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.
27.08.1993 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, серія НОМЕР_2
21.01.1997 сторони звернулись до відділу реєстрації актів громадянського стану Орджонікідзевського району м. Запоріжжя із спільною заявою про розірвання шлюбу. 22.02.1997 шлюб між сторонами було розірвано, про що зроблено відповідний запис № 88. Зазначене вище підтверджується відповіддю Вознесенського районного у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 387/17.5-06-106 від 02.05.2018, копією свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_3 та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу № 00019298555 від 27.12.2017.
Між тим, 19.02.1997, тобто за два дні до реєстрації розірвання шлюбу між сторонами, позивач придбав 9/25 частини квартири АДРЕСА_1, а саме: кімнату № 2, жилою площею 17,01 кв.м. з балконом 2,3 кв.м. В спільне користування перейшло: кухня № 3 -7,77 кв.м., ванна кімната № 4 - 2,83 кв.м., туалет № 5 - 1,13 кв.м., комора № 6 - 1,04 кв.м., коридор № 1 - 10,64 кв.м., про що свідчить Договір купівлі-продажу, зареєстрований в «Запорізькій Товарній Біржі «Гілея» на виконання біржового контракту № 83 від 19.02.1997, копія реєстраційного посвідчення, виданого 20.02.1997 Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації.
Судом також встановлено, що позивач продовжує проживати у придбаній кімнаті, сплачує кошти за надані комунальні послуги, робить ремонти, тобто реалізує свої права як єдиного власника кімнати.
Інші частини квартири АДРЕСА_1, належать на праві особистої власності ОСОБА_5, яка приходиться позивачу матір'ю, та ОСОБА_6, де вони зараз і зареєстровані, вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про право власності на житло № 1571 від 03.05.1995, копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19865084 від 12.08.2008, копією технічного паспорту виготовленого станом на 11.04.2008, відповіддю департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 04-07/3/25847 від 18.12.2017.
Крім вищевикладеного судом, в ході судового розгляду, було встановлено, що спірна кімната № 2 була придбана з метою проживання в ній позивача, оскільки на той час шлюбні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично було припинено.
Також, судом встановлено, що придбання вказаної нерухомості було здійснено за власні кошти позивача, ОСОБА_5, та ОСОБА_7, яка на той час проживала у м. Запоріжжі, та мала дружні стосунки як з позивачем так із ОСОБА_5
Відповідно до розпорядження мера Запоріжжя «Про виконання Закону України від 09.04.2015 № 317-VIII «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона їх символіки» про перейменування топонімів міського підпорядкування і демонтажі об'єктів монументального мистецтва» вулицю «40 років Радянській Україні» було перейменовано на вулицю «Незалежної України».
Таким чином, звернення позивача мало місце у зв'язку із тим, що позивач позбавлений можливості відчужити спірну кімнату, оскільки на те необхідна відповідна згода відповідача, місце проживання та/або реєстрації якої не відомо, при цьому вказана кімната була придбана за кошти позивача, його представника та третьої особи, під час фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами.
Спірні відносини регулюються КпШС України а також СК України.
Так, відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Статтею 23 КпШС України передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Таким чином, судом встановлено, що не зважаючи на той факт, що фактично сторони припинили відносини до моменту придбання позивачем спірного майна, позивач має право відчужити таке майно лише за згодою другого з подружжя.
Абзацом 2 ст. 28 КпШС України встановлено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Аналогічне положення закріплено у ч. 6 ст. 57 СК України, де вказано, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", який втратив чинність з 21.12.2007, роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до ст. ст. 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).
Отже, враховуючи той факт, що на час укладення договору купівлі-продажу та придбання спірної нерухомості позивач та відповідач хоч і були у зареєстрованому шлюбі, однак, вже тривалий час не проживали однією сім'єю, а також, те, що останнім було сплачено власні кошти (запозичені) за придбання спірного майна, суд вважає, що позов є законним і обґрунтованим, а відтак підлягає задоволенню.
Вирішуючи дану цивільну справу, суд також бере до уваги, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).
Окрім того, державою має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Отже, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю.
У зв'язку із задоволенням позову, а також тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, що документально підтверджені, у розмірі 704 грн. 80 коп.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 280-283, Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 (адреса реєстрації місця проживання: 69091, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) 9/25 частини квартири АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави у розмірі 704 грн. 80 коп. Вікторівни (адреса проживання: 69091, м. Запоріжжя, вул. вул. Немировича-Данченка, буд. 61) судовий збір
Копію заочного рішення направити сторонам, які не з'явились в судове засідання, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга або, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І.П. Соболєва