Справа № 307/207/18
Провадження № 2/307/522/18
08 листопада 2018 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Гримут В.І.
при секретарі Ком'яті Н.А.
з участю: представника позивачки ОСОБА_1
представника відповідачки ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності та визнання права власності,
Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом.
19.04.2018 р. надала суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить припинити право ОСОБА_4 на частку в спільному майні в розмірі ? частини будинковолодіння № 12, по вул. Я. Мудрого, в м. Тячів, вартістю 45056.50 грв., з виплатою нею відповідачці цієї частки, та визнати за нею - позивачкою - право власності на це будинковолодіння.
Посилається на те, що їй на праві приватної власності належить ? частини будинку № 12, по вул. Я. Мудрого, у м. Тячів, а решта (1/4 частини) вказаного будинку належить її сестрі - ОСОБА_4
Відповідно до звіту ПП "Алекс-Хуст" від 16.04.2018 р. загальна вартість спірного майна становить 180226 грв., а вартість ? частки відповідно 45056.50 грв.
Після закінчення вищого навчального закладу відповідачка переїхала жити в Івано-Франківську область, де має власне помешкання.
Записом з будинкової книги стверджено, що ОСОБА_4 виписалася з будинку № 12, по вул. Я. Мудрого, у м. Тячів, 09.12.1983 р. та після цього не проживала у вищевказаному будинку.
Після смерті їхньої матері, на її утриманні залишився їхній батько ОСОБА_5
Частка, яка належить відповідачці становить ? і є незначною. Висновком сертифікованого спеціаліста-інженера інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_6 від 29.12.2017 р. стверджено неподільність будинку № 12, по вул. Я Мудрого, у м. Тячів.
Спільне володіння і користування майном сторонами у справі є неможливим, немає згоди між співвласниками щодо спільного володіння та користування майном, оскільки таке виключається, враховуючи характеристики майна.
Окрім того, відповідачка як співвласник майна зобов'язана утримувати майно, тобто брати участь у витратах на управління, утримання та збереження майна, у сплаті податків, зборів. Невиконання ОСОБА_4, вищевказаних обов'язків як співвласника майна порушує її права.
Відповідачка з грудня 1983 року не проживає у будинку та має власне помешкання в Івано-Франківській області, що свідчить про те, що припинення права власності на частку майна не може завдати будь-якої шкоди її інтересам.
Вона позбавлена в повній мірі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні, оскільки відповідачка чинить перешкоди у відчуженні майна.
Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Просить їх задовольнити.
Представник відповідачки у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що ? частини будинку № 12, по вул. Я. Мудрого, у м. Тячів, є єдиною власністю ОСОБА_4 Іншої нерухомості, в тому числі житлової у неї немає.
На даний час відповідачка проживає у квартирі своєї старшої доньки ОСОБА_7, загальною площею 37.2 м.кв. Окрім них у квартирі проживають її друга донька ОСОБА_8 та її малолітній син ОСОБА_9
Оскільки цієї квартири замало для чотирьох осіб відповідачка змушена шукати нове помешкання.
Помешкання у с. Посіч, вул. Монастирська, № 42, Тисменицького району Івано-Франківської області, належить її чоловікові, з яким вони 10.11.2011 р. розірвали шлюб.
Відповідачка зареєстрована за вищевказаною адресою, але там не проживає.
Припинення частки у спільній власності на цей будинок порушить права відповідачки гарантовані Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.
Позивачка не підтвердила що між співвласниками неможливе спільне володіння та користування спільною квартирою. Між позивачкою та відповідачкою не було погоджено порядку користування та володіння кімнатами квартири. Не доведено також, що ОСОБА_4 чинить перешкоди позивачу у користуванні її часткою будинку. Враховуючи, що у відповідачки немає іншого житла, то її частка у цьому майні не може вжатися незначною, оскільки її буде позбавлено права власності на єдине доступне їй житло.
Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.
За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 частин 1-4 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 13 ч.ч. 1, 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним та припинення правовідношення.
Статтею 42 ч. 1 п. 2 цього ж Кодексу визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.
З приписів ст. 76, ст. 77 ч.ч. 1, 2, ст. 78, 79, 80 ч. 2, ст. 81 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 83 ч. 1 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ст. 95 ч. 1 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
В судовому засіданні встановлено, що сторонам на правах спільної часткової власності належить житловий будинок № 12, по вул. Я. Мудрого, у м. Тячів. Позивачка є власником ? частини будинку, а відповідачка -1/4 частини. Це стверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 01.07.2013 р. та договором дарування від 29.11.2013 р.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Підставою для задоволення позову позивачка вважає малозначність частки відповідачки у будинку, неподільність речі (будинку) та неможливість спільного володіння та користування будинком через відсутність згоди між співвласниками.
Однак ці твердження позивачки в супереч зазначених вище норм нічим не підтверджені. Із звіту про оцінку майна та технічного паспорту будинку вбачається, що його загальна площа становить 118.57 м.кв., а житлова - 50.30 м. кв. Будинок має два підвальні приміщення площею 14.58 м.кв. та 13.33 м.кв., веранду площею 9.78 м.кв., коридор площею 4.88 м.кв., ванну кімнату площею 4.52 м. кв., кухню площею 16.39 м.кв., комору площею 4.29 м. кв., житлову кімнату площею 7.54 м.кв. та дві житлові кімнати площею по 21.38 м.кв. кожна.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачка посилалася на висновок спеціаліста ОСОБА_6, у якому вказано, що виділити ? частину будинку технічно неможливо.
Цьому висновку суд дає критичну оцінку, так як він взяв до уваги чисту площу, яка становить ? частину будинку, 22.66 м.кв. загальної площі в яку входить 12.57 м.кв. житлової площі і визначив, що такого варіанту за якого можливо виділити цю частку в окрему квартиру не існує. Спеціаліст не взяв до уваги підвальні приміщення загальною площею 27.91 м.кв., не розглядав варіанти за яких можливо здійснити переобладнання чи перебудову приміщень, або добудову деяких приміщень з метою облаштування повноцінної, такої що відповідає санітарним, протипожежним та будівельним нормам, ізольованої квартири. Крім того цей спеціаліст не приєднав до висновку жодних документів, що підтверджують його фаховість у галузі будівництва.
Роз'яснення та пропозицію суду про право на призначення будівельно-технічної експертизи представник позивачки відхилив.
Так само абсолютно нічим не підтверджено посилання позивачки на те, що річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим.
Представник відповідачки надав суду відповідні докази того, що ОСОБА_4 не має у власності іншого житла, проживає у квартирі, яка належить її доньці.
Відповідно до статей 47, 48 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Право власності позивачки на ? частину житлового будинку є гарантією її конституційних прав і позбавлення її цього права може завдати істотної шкоди її інтересам.
Крім того суд звертає увагу на норми статей 358-361 ЦК України згідно яких право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Із наведених норм вбачається, що на співвласникові, крім прав, лежать і певні обов'язки, зокрема брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Це означає, що позивачка має право на відшкодування таких витрат, що дає їй можливість утримувати будинок у належному стані, і в подальшому вимагати від відповідачки компенсації.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 358-361, 365 ЦК України суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності та визнання права власності відмовити.
Судові витрати покласти на позивачку.
Гроші в сумі 45056.50 (сорок п'ять тисяч п'ятдесят шість) гривень 50 коп., які позивачка внесла на депозитний рахунок Тячівського районного суду згідно квитанції № 0.0 1178804744.2 від 07.11.2018 р. повернути ОСОБА_3.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне рішення складено 13.11.2018 року.
Головуючий: Гримут В.І.