"07" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1982/18
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань ОСОБА_1
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №158 від 11.01.2018р.;
Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю №б/н від 24.01.2018р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України” до приватного підприємства „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” про стягнення 15 488,41 грн., -
Державне підприємство „Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (далі по тексту - ДП „Адміністрація морських портів України”) звернулося до господарського суду із позовною заявою до приватного підприємства „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” (далі по тексту - ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4”) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 15 488,41 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 14 754,35 грн., пені у розмірі 586,46 грн., трьох відсотків річних у розмірі 106,68 грн., збитків від інфляції у розмірі 37,92 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за договором №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. в частині оплати вартості наданих позивачем послуг протягом періоду з січня 2018р. по липень 2018р.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” було наголошено, що наданий позивачем рахунок на № 997 від 31.05.2018р. на суму 705,40 грн. та акт здачі-приймання виконаних робіт до нього відносяться до предмету іншого договору. Крім того, відповідачем було наголошено, що в орендованому ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” приміщенні перебувають працівники позивача, що спричиняє понесення відповідачем додаткових витрат з оплати комунальних послуг. У відзиві на позовну заяву ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” також було наголошено про наявність підстав для зменшення суми заявлених до стягнення позивачем штрафних санкцій за ініціативою суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
31.12.2017р. між ДП „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація) та ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” (Підприємство) було укладено договір №46-П-БДФ-17, відповідно до п. 1.1. якого Адміністрація забезпечує, а Підприємство на умовах договору сплачує послуги водопостачання та електропостачання за допомогою мереж та засобів Адміністрації, та компенсує витрати Адміністрації на утримання мереж. Вартість послуг та розміри компенсації визначені у додатку №1 до договору.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. надання Адміністрацією послуг та приймання їх результатів Підприємством оформлюється щомісячним актом наданих послуг. Акт наданих послуг не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, направляється Підприємству. Розрахунки за договором здійснюються Підприємством згідно тарифів, зазначених у додатку №1 до договору, в безготівковій формі шляхом перерахування Підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок Адміністрації не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним. Підставою для оплати послуг є підписаний Сторонами акт наданих послуг та виставлений на підставі цього акту рахунок.
Згідно з п. п. 2.3, 2.4 договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. тарифи у додатку №1 до договору вказані без ПДВ. Податок на додану вартість нараховується відповідно до чинного законодавства України. Якщо протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання Підприємством акту наданих послуг Адміністрація не отримує підписаний Підприємством акт наданих послуг або обґрунтовану відмову від його підписання, послуги вважаються прийнятими в повному обсязі з дотриманням всіх умов договору.
Положеннями п. п. 3.2, 3.4 договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. передбачено, що Адміністрація зобов'язана організувати контроль за порядком отримання Підприємством послуг. Підприємство зобов'язане ознайомитися та виконувати всі вимоги правил, положень та інших документів, що регламентують порядок надання послуг Адміністрацією. При отриманні послуг дбайливо ставитися до майна Адміністрації, не допускати його псування, та вживати всіх можливих заходів щодо його збереження.
Відповідно до п. п. 7.1-7.3 договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2018р. включно. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.
Вартість послуг та розміри компенсації наданих ДП „Адміністрація морських портів України” послуг ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” була визначена сторонами по справі шляхом підписання додатку №1, відповідно до умов якого вартість витрат на видобуток води складає 186,77 грн. за куб.м.; відшкодування витрат на отримання мереж водопостачання складає 2,06 грн. за куб.м.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі на виконання умов договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. було підписано наступні акти здачі-прийняття робіт, а позивачем виставлено відповідні рахунки: рахунок №180 від 31.01.2018р. на суму 3172,34 грн., акт №138 від 31.01.2018р. на суму 3172,34 грн.; рахунок №977 від 31.05.2018р. на суму 5664,90 грн., акт №912 від 31.05.2018р. на суму 5664,90 грн.; рахунок №997 від 31.05.2018р. на суму 705,40 грн., акт №931 від 31.05.2018р. на суму 705,40 грн.; рахунок №1150 від 30.06.2018р. на суму 2719,15 грн., акт №1094 від 30.06.2018р. на суму 2719,15 грн.; рахунок №1351 від 31.07.2018р. на суму 2492,56 грн., акт №1284 від 31.07.2018р. на суму 2492,56 грн.
17.05.2018р. ДП „Адміністрація морських портів України” звернулось до відповідача із претензією №12-09-11-860/18 про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. в частині оплати вартості наданих позивачем послуг на суму 3172,34 грн.
У відповідь на претензію ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” листом №40 від 30.05.2018р. було повідомлено позивача про скрутне фінансове становище підприємства та погашення заборгованості у найкоротший термін.
Неналежне виконання з боку ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. протягом періоду з січня 2018р. по липень 2018р., стало підставою для звернення ДП „Адміністрація морських портів України” з метою захисту порушеного права до суду із даними позовними вимогами.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначалось вище по тексту рішення, предметом договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. є надання з боку Адміністрації послуг з водопостачання та електропостачання за допомогою мереж та засобів останнього з визначенням вартості послуг та розмірів їх компенсації у додатку №1 до договору.
З підписаних без зауважень з боку відповідача актів та виставлених позивачем рахунків вбачається, що останні були складені на підставі договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. Поряд з цим, з підписаного між сторонами акту №931 від 31.05.2018р. на суму 705,40 грн. вбачається, що ДП „Адміністрація морських портів України” було надано позивачу послуги із використання контрольно-пропускної системи для входу на територію порту та забезпечення контрольно-пропускного режиму автотранспорту з урахуванням користування автошляхами для в'їзду вантажного транспорту понад 5 тон. Вказані послуги не охоплюються предметом договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р..
З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку, що надані позивачем відповідачеві відповідно до акту №931 від 31.05.2018р. послуги надавались на підставі іншого договору. Позиція суду із цього питання підтверджується залученим до матеріалів справи за клопотанням ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” договором про надання послуг №45-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. та додатком №1 до нього, укладених між сторонами по справі, з яких вбачається, що ДП „Адміністрація морських портів України” надає відповідачу послуги із використання контрольно-пропускної системи для входу на територію порту та забезпечення контрольно-пропускного режиму автотранспорту з урахуванням користування автошляхами для в'їзду вантажного транспорту понад 5 тон.
Згідно з п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26 грудня 2011 року N 18 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Господарський суд зауважує, що предметом позову ДП „Адміністрація морських портів України” до ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” є стягнення заборгованості. Підставою позовних вимог ДП „Адміністрація морських портів України” є неналежне виконання відповідачем договірного зобов'язання.
Згідно з п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про судове рішення” від 23 березня 2012 року N 6 з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Як вбачається зі змісту поданої ДП „Адміністрація морських портів України” до господарського суду позовної заяви, заявлені до ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання останнім умов договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р.. Стягнення заборгованості, яка виникла за іншим договором або за його відсутності не є підставою даного позову, у зв'язку з чим, у суду відсутні правові підстави для стягнення вартості наданих відповідачеві послуг відповідно до акту №931 від 31.05.2018р. на підставі договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. із застосуванням відповідних положень чинного законодавства, оскільки їх стягнення, в даному випадку, матиме наслідком зміну правових підстав позову, зміна яких за ініціативою суду чинним процесуальним законом не передбачена.
Поряд з цим, господарський суд визнає обґрунтованими доводи позивача щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. в частині оплати вартості наданих позивачем послуг, факт надання яких підтверджується підписаними між сторонами актами №138 від 31.01.2018р. на суму 3172,34 грн., №912 від 31.05.2018р. на суму 5664,90 грн., №1094 від 30.06.2018р. на суму 2719,15 грн.; №1284 від 31.07.2018р. на суму 2492,56 грн. Правові підстави для стягнення вартості наданих у травні 2018р. послуг із використання контрольно-пропускної системи для входу на територію порту та забезпечення контрольно-пропускного режиму автотранспорту з урахуванням користування автошляхами для в'їзду вантажного транспорту понад 5 тон. у розмірі 705,40 грн. на підставі неналежного виконання договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. відсутні.
З огляду на вище викладене, господарський суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених ДП „Адміністрація морських портів України” позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 14048,95 грн. протягом періоду з січня 2018р. по липень 2018р., що має наслідком необхідність часткового задоволенні позову у названій частині .
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. позивачем в порядку ст. 625 ЦК України було нараховано ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” до сплати 3% річних у загальному розмірі 106,68 грн., які були розраховані позивачем по кожному із виставлених відповідачеві рахунків окремо станом на 11.09.2018р.
Крім того, з посиланням на положення ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачу до сплати збитки від інфляції у розмірі 37,92 грн., розраховані позивачем на підставі рахунку №180 від 31.01.2018р. на суму боргу у розмірі 3172,34 грн. протягом періоду з березня 2018р. по липень 2018р.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних та збитків від інфляції за договором №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р., господарський суд, враховуючи висновки, наведені по тексту рішення вище щодо відсутності підстав для стягнення вартості наданих позивачем послуг із використання контрольно-пропускної системи на суму 705,40 грн., дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених у названій частині вимог шляхом присудження до стягнення на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 102,16 грн. та збитків від інфляції у розмірі 37,92 грн.
Відповідно до п. 4.3 договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р. у разі прострочення оплати за користування інфраструктурою, Підприємство сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.
З посиланням на умови п. 4.3 договору №46-П-БДФ-17 від 31.12.2017р., позивачем було нараховано ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за порушення строків сплати платежів, розраховану позивачем по кожному із виставлених відповідачеві рахунків окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Враховуючи висновки суду про відмову у задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 705,40 грн., господарський суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ДП „Адміністрація морських портів України” у названій частині шляхом присудження до стягнення на користь позивача пені у розмірі 560,19 грн.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” перед ДП „Адміністрація морських портів України” у загальному розмірі 14749,22 грн. витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.
При цьому, господарський суд критично оцінює посилання відповідача на скрутне фінансове становище як підставу для відмови у задоволенні пред'явленого ДП „Адміністрація морських портів України” позову, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Доводи ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” щодо незаконного перебування працівників позивача в орендованому ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” приміщенні, на підтвердження чого відповідачем було надано суду пред'явлені до позивача претензії, господарським судом також оцінюються критично, оскільки, по-перше, такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, по-друге, не свідчать про наявність правових підстав для звільнення відповідача від обов'язку належним чином виконувати умови договору.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 (з наступними змінами та доповненнями), якими встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
За результатами надання оцінки доводам ПП „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” щодо наявності підстав для зменшення суми заявлених до стягнення позивачем штрафних санкцій, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження винятковості підстав невиконання відповідачем власних зобов'язань, незначний розмір заявлених до стягнення позивачем санкцій, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій, що має наслідком необхідність відмови у задоволення поданого відповідачем клопотання.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, позов державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України” до приватного підприємства „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” підлягає частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення на користь позивача основного боргу у розмірі 14048,95 грн., пені у розмірі 560,19 грн., трьох відсотків річних у розмірі 102,16 грн., збитків від інфляції у розмірі 37,92 грн. відповідно до ст. ст. 11, 15, 509, 525, 530, 526, 549, 610, 611, 612, 617, 901 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР. В решті позову необхідно відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви розподіляються відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного підприємства „СТИВІДОРНА ОСОБА_4” /67772, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, вул. Приморська, буд. 1, ідентифікаційний код 40209636/ на користь державного підприємства „Адміністрація морських портів України” /01135, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 14, ідентифікаційний код 37827770/ в особі Білгород Дністровської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України” /67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81, ідентифікаційний код 38728376/ основний борг у розмірі 14 048,95 грн. /чотирнадцять тисяч сорок вісім грн. 95 коп./, пеню у розмірі 560,19 грн. /п'ятсот шістдесят грн. 19 коп./, три відсотки річних у розмірі 102,16 грн. /сто дві грн. 16коп./, збитки від інфляції у розмірі 37,92 грн. /тридцять сім грн. 92 коп./, судовий збір у розмірі 1678,30 грн. /одна тисяча шістсот сімдесят вісім грн. 30 коп./.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12 листопада 2018 р.
Суддя С.П. Желєзна