проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"08" листопада 2018 р. Справа № 905/884/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Пелипенко Н.М.
за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Донецькій області м. Краматорськ, Донецька область (вх. № 313 Д/З) на рішення Господарського суду Донецької області від 18.07.2018 у справі № 905/884/18 (суддя Чернова О.В.; повний текст рішення складено та підписано 23.07.2018)
за позовом Служби автомобільних доріг у Донецькій області м. Краматорськ, Донецька область
до Донецького регіонального центру з гідрометеорології, м. Маріуполь, Донецька область
про стягнення 50065,81 грн., -
Служба автомобільних доріг у Донецькій області, м. Краматорськ Донецької області звернулась до Господарського суду Донецької області із позовом до Донецького регіонального центру з гідрометеорології, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості за Договором №3199ев від 02.04.2007 у розмірі 50065,81 грн.
В обґрунтування вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №3199ев від 02.04.2007 за період з 01.01.2014 по 30.11.2014, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 50065,81 грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.07.2018 по справі № 905/884/18 у задоволенні позовних вимог Служби автомобільних доріг у Донецькій області м. Краматорськ, Донецька область до Донецького регіонального центру з гідрометеорології, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості за договором №3199ев від 02.04.2007 за період з 01.01.2014 по 30.11.2014 у розмірі 50065,81 грн. відмовлено.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Служба автомобільних доріг у Донецькій області м. Краматорськ, Донецька область звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 18.07.2018 року по справі №905/884/18, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення в повному обсязі та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.08.2018 у справі №905/884/18 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби автомобільних доріг у Донецькій області м. Краматорськ, Донецька область на рішення Господарського суду Донецької області від 18.07.2018 та зобов'язано відповідача в строк до 04.09.2018 включно надати суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання іншій стороні у справі.
На виконання вимог зазначеної ухвали відповідач надав відзив на апеляційну скаргу із доказами його направлення скаржнику, в якому просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2018 розгляд справи № 905/884/18 за апеляційною скаргою Служби автомобільних доріг у Донецькій області м. Краматорськ, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 18.07.2018 вирішено здійснити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Поряд із цим, на підставі Указу Президента України «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» від 29.12.2017 № 454/2017 ліквідовано Донецький апеляційний господарський суд та утворено Східний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.
Згідно з підпункту 8 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Згідно частини шостої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
У відповідності до частини шостої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в газеті «Голос України» (№ 185 (6940) від 03.10.2018) розміщено повідомлення про початок роботи Східного апеляційного господарського суду з 03.10.2018.
Згідно Указу Президента України «Про переведення суддів» від 28.09.2018 № 295/2018 суддів Донецького апеляційного господарського суду переведено на роботу на посадах суддів Східного апеляційного господарського суду.
Частинами п'ятою та сьомою статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На виконання розпорядження керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду від 01.10.2018 «Про передачу судових справ до Східного та Центрального апеляційних господарських судів» відділом документального забезпечення та контролю здійснено передачу судової справи № 905/884/18, що перебувала у провадженні Донецького апеляційного господарського суду, за відповідним актом до Східного апеляційного господарського суду.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2018 для здійснення апеляційного розгляду справи № 905/884/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Барбашової С.В., судді Медуниці О.Є., судді Пелипенко Н.М.
Ухвалою від 19.10.2018 справу № 905/884/18 прийнято до провадження Східного апеляційного господарського суду та призначено до апеляційного розгляду на 08.11.2018 о 12:00 год.
Представник позивача в судове засідання 08.11.2018 не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (поштове повідомлення наявне у справі, том 1 аркуш справи 157). Заяв про відкладення розгляду справи позивач суду не надавав, будь-яких заперечень або заяв по суті апеляційної скарги не представив.
09.11.2018 до суду апеляційної інстанції від Донецького регіонального центру з гідрометеорології, м. Маріуполь, Донецька область надійшло клопотання (вх. № 843) про розгляд справи за відсутністю представника відповідача, у зв'язку з неможливістю його прибуття у призначене судове засідання.
Згідно частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на наявність у справі доказів належного повідомлення позивача та відповідача про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи клопотання відповідача про розгляд справи без участі його представника, зважаючи на достатність наданих матеріалів для розгляду справи, колегія суддів виходячи з вищевикладених положень Господарського процесуального кодексу України, вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку на підставі наявних у ній доказів та без участі представників сторін.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та аргументи поданих на неї заперечень, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Служби автомобільних доріг у Донецькій області м. Краматорськ, Донецька область на рішення Господарського суду Донецької області від 18.07.2018 у справі № 905/884/18 задоволенню не підлягає, зважаючи на нижченаведене.
Як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, спірні правовідносини ґрунтуються на договорі про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №3199ев (далі - Договір №3199ев), який укладений 02.04.2007 між Службою автомобільних доріг у Донецькій області (далі - балансоутримувач) та Донецьким обласним центром з гідрометеорології державної гідрометеорологічної служби Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Орендар).
У пункті 1.1. Договору №3199ев сторони погодили, що балансоутримувач - Служба автомобільних доріг у Донецькій області забезпечує обслуговування, експлуатацію та охорону будівлі, яка знаходиться за адресою: м.Донецьк, пр. Комсомольський, 6а, загальною площею 176,8 кв.м, а також забезпечує утримання прибудинкової території, а Орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих Балансоутримувачем за цим Договором.
Також сторони погодили, що Орендар користується приміщенням, яке складається з кімнат №№407, 408, 409, 410, 411, 412, 416, 418, 514, 515 загальною площею 176,8 кв.м., розміщене на 4,5 поверхах будівлі, залишковою вартістю на 01.01.2007 року 338165,36 грн. Орендоване приміщення використовується під офіс.
Відповідно до пункту 2.2.4. Договору №3199ев (в редакції додаткової угоди від 01.05.2008; том 1 аркуш справи 27), орендар зобов'язується не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі, або організації, що обслуговує будівлю, за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, а також за комунальні послуги та відшкодувати вартість податку на землю відповідно до займаної площі та вартість витрат по технічному обслуговуванню системи відеонагляду та системи контролю та доступу адміністративної будівлі.
Згідно пункту 5.1. Договору №3199ев цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 02.04.2007 по 02.04.2008 включно.
Додатковою угодою №1 від 17.11.2011 до Договору №3199ев у зв'язку зі зміною найменування сторони дійшли згоди найменування споживача вважати Донецький регіональний центр з гідрометеорології (том 1 аркуш справи 28).
Додатковою угодою від 28.01.2014 сторони погодили продовжити дію Договору №3199ев до 31.12.2014 (том 1 аркуш справи 29).
Згідно додаткової угоди №2 від 20.03.2014, у зв'язку з виробничою необхідністю, сторони по Договору №3199ев домовились, що загальна сума договору за 2014 рік складає 40000,00 грн., з урахуванням ПДВ в сумі 6666,67 грн. (том 1 аркуш справи 30).
Додатковою угодою №4 від 21.05.2014, у зв'язку з виробничою необхідністю по Договору №3199ев, сторони погодили, що загальна сума договору за 2014 рік складає 75100,00 грн., з урахуванням ПДВ в сумі 12516,67грн. (том 1 аркуш справи 31).
Судом першої інстанції також встановлено, що в подальшому між сторонами укладались договори №3924/2009 від 23.10.2009 та №4316/2010 від 13.05.2010 про оренду нерухомого майна, що належить до державної власності (том1 аркуші справи 45-54, 56, 58-67).
Як зазначає позивач в обґрунтування позову, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг №3199ев не виконав в повному обсязі, через що має заборгованість перед позивачем в сумі 50065,81 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором №3199ев, позивач у травні 2018 року звернувся до Господарського суду Донецької області із позовом про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла за період з 01.01.2014 по 30.11.2014 у розмірі 50065,81 грн.
Згідно з положеннями статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що утриманням будинків і прибудинкових територій є господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та\або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків, споруд, комплексів будинків і споруд, а також, утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Пунктом 2 статті 14 закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни\тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Згідно положень статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
За наслідками розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, що відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку з відшкодування вартості послуг по обслуговуванню, експлуатації та охорони будівлі у відповідності до умов укладеного договору, адже в силу положень статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
Дослідженням наявних у справі доказів та наданих сторонами в підтвердження їх правових позицій документів і пояснень, судом першої інстанції з'ясовано, що виконання позивачем своїх зобов'язань за Договорами засвідчено двосторонніми актами надання послуг з оренди приміщення за 31.01.2014, за 28.02.2014, за 31.03.2014, за 30.04.2014, за 31.05.2014, за 30.06.2014, за 31.07.2014, за 31.08.2014, за 30.09.2014, за 31.10.2014.
Враховуючи те, що відповідач не надав документів, які б підтверджували оплату заборгованості, або спростовували її розмір, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 50065,81 грн. боргу за договором №3199ев, визнані судом першої інстанції обґрунтованими, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, оскільки детальний розрахунок заборгованості, що міститься у тексті позовної заяви, відповідачем жодним чином не спростований. Доказів на підтвердження існування іншої суми заборгованості або її відсутності за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №3199ев від 02.04.2007 відповідач до матеріалів справи не надав.
Водночас, відповідачем до прийняття рішення у справі було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності з посиланням на те, що трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом про стягнення заборгованості договором №3199ев сплив 21.11.2017, а позивач звернувся із даним позовом до суду лише у травні 2018 року.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для звернення з вимогою сплатити заборгованість за договором №3199ев про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, тому враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності, а також наявність заяви відповідача в порядку ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, вирішив застосувати наслідки спливу позовної давності до спірних правовідносин.
З урахуванням наведених висновків, суд першої інстанції відмовив у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Позивач не погодився з даним рішенням суду першої інстанції та у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що перебіг позовної давності за заявленими у даному позові вимогами був зупинений, оскільки пред'явленню позову у даній справі позивачу перешкоджала надзвичайна та невідворотна подія (непереборна сила), яка й досі триває. В підтвердження таких аргументів позивач посилається на наявність кримінального провадження №12015050500001876 про захоплення активів Служби автодоріг у Донецькій області невідомими озброєними формуваннями, втрату значної частини господарської документації та активів при переміщенні з тимчасово непідконтрольної території, тому у позивача виникла неможливість своєчасно звернутися до суду.
Проте ці доводи скаржника колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє, як необґрунтовані, зважаючи на наступне.
Згідно частини першої статті 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється, якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія - непереборна сила.
Поряд із цим, за змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України непереборна сила визначається як обставина, що характеризуються сукупністю ознак, а саме: надзвичайністю та невідворотністю за даних умов.
До обставин непереборної сили, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що наявність обставин, які визнані непереборною силою, не є підставою автоматичного зупинення перебігу позовної давності. Позивач має довести, що ці обставини перешкоджали йому звернутися з позовом до суду.
Відтак, якщо при розгляді справи буде встановлено наявність обставин непереборної сили та доведено, що вони перешкоджали позивачеві пред'явити позов, суд зобов'язаний застосувати норму статті 263 Цивільного кодексу України, оскільки зупинення позовної давності настає об'єктивно, незалежно від волі осіб, які перебувають у спорі.
Однак, в даному спірному випадку самі лише посилання позивача на те, що він пропустив позовну давність у зв'язку із захопленням активів Служби автодоріг у Донецькій області невідомими озброєними формуваннями, а також втратив значну частину господарської документації та активів при переміщенні з тимчасово непідконтрольної території, ще не свідчать про існування перешкод для пред'явлення позову у даній справі до відповідача.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до суду із даним позовом, в підтвердження своїх вимог надав копії всіх необхідних на його думку документів, якими він цей позов обґрунтовує.
Водночас, у справі відсутні докази, що додані до позовної заяви документи, були передані позивачу правоохоронними органами в межах кримінальної справи, на що обґрунтовано звертає увагу суду апеляційної інстанції відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що додані в підтвердження позовних вимог документи, весь час перебували у позивача в наявності, що не позбавляло позивача права та можливості звернутися до суду для захисту свого порушеного права у будь-який час в межах трирічного строку позовної давності.
Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частин першої та третьої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (статті 256, 257, 267 Цивільного кодексу України).
При розгляді даної справи судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідач мав сплатити витрати на утримання приміщення по договору №3199ев згідно актів: від 31.01.2014 - 20.02.2014, від 28.02.2014 - 20.03.2014, від 31.03.2014 - 20.04.2014, від 30.04.2014 - 20.05.2014, від 31.05.2014 - 20.06.2014, від 30.06.2014 - 20.07.2014, від 31.07.2014 - 20.08.2014, від 31.08.2014 - 20.09.2014, від 30.09.2014 - 20.10.2014, від 31.10.2014 - 20.11.2014.
Доказів протилежного відповідач до матеріалів справи не надав, а тому суд першої інстанції з урахуванням приписів статті 261 Цивільного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку, що факт порушення відповідачем прав позивача, мав бути відомий останньому за актом від 31.01.2014 - 21.02.2014, актом від 28.02.2014 - 21.03.2014, актом від 31.03.2014 - 21.04.2014, актом від 30.04.2014 - 21.05.2014, актом від 31.05.2014 - 21.06.2014, актом від 30.06.2014 - 21.07.2014, актом від 31.07.2014 - 21.08.2014, за актом від 31.08.2014 - 21.09.2014, за актом від 30.09.2014 - 21.10.2014, за актом від 31.10.2014 - 21.11.2014.
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою стягнення заборгованості за спірним договором сплив 20.11.2017.
Проте позов пред'явлений до суду після закінчення строку позовної давності, оскільки позовна заява надійшла до Господарського суду Донецької області 15.05.2018, а право на пред'явлення вимог щодо захисту порушених прав у позивача будь-якому разі обчислюється від дня, коли особа могла довідатися чи довідалася, що її право порушено.
Колегія суддів враховує, що сплив позовної давності не припиняє зобов'язання і не є підставою для припинення самого права. Однак пропуск цього строку без поважних причин є підставою для відмови в позові (частина четверта статі 267 Цивільного кодексу України).
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Визначаючи поважною причину пропуску позовної давності, суд у своєму рішенні повинен послатися на відповідні докази. За законодавством поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. До поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Як вірно зазначив суд першої інстанції і ця обставина не спростована заявником апеляційної скарги, позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №3199ев від 02.04.2007 після перереєстрації свого місця знаходження, тобто з 06.11.2014.
Позивачем не наведено жодних обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову у період з 20.11.2017 і до моменту звернення із даним позовом до Господарського суду Донецької області 15.05.2018, а також не доведено підстав зупинення перебігу позовної давності.
В апеляційній скарзі позивачем не наведено жодних поважних причин зволікання звернення до суду із даним позовом в межах трирічного строку позовної давності, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду про відмову в позові в зв'язку зі спливом цього строку.
У своєму позові та в апеляційній скарзі позивач не наводить обставин, які б йому перешкоджали своєчасно звернутись до суду з даним позовом згідно положень частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, на підставі яких він дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна давність, у межах якої могло бути заявлено вимогу про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №3199ев від 02.04.2007 в розмірі 50065,81 грн., спливла 20.11.2017, а тому за наявності заяви відповідача про застосування позовної давності позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки заявлені поза межами строку позовної давності.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, які відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону. Будь-яких нормативно обґрунтованих доводів, із посиланням на норми права, які б їх спростовували, заявником апеляційної скарги не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, при ухваленні якого судом першої інстанції здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Натомість доводи, що викладені позивачем в апеляційній скарзі, не мають жодного правового підґрунтя та повністю спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Служби автомобільних доріг у Донецькій області м. Краматорськ, Донецька область без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 18.07.2018 у справі № 905/884/18 - без змін.
Оскільки апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Донецькій області м. Краматорськ, Донецька область залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 18.07.2018 у справі № 905/884/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 13.11.2018
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя Н.М. Пелипенко