Справа № 266/719/17
Провадження № 2/266/95/18
12 листопада 2018 року м. Маріуполь
Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Д'яченко Д.О., за участю секретаря Сологуб Т.В., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, представника відповідачів ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця на частину будинку та визнання права власності на будинок та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4, Маріупольська міська рада про визначення порядку користування земельною ділянкою, -
Позивач ОСОБА_1, звернувся з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця на частину будинку та визнання права власності на будинок. З урахуванням уточненої позовної заяви просив винести рішення, яким перевести на нього права та обов'язки покупця по договору купівлі-продажу 7/20 частин домоволодіння № АДРЕСА_1 з належними до даної частини господарськими та побутовими спорудами, які знаходяться у м. Маріуполі на земельній ділянці 916,00 кв. м.2, належній Маріупольської міської раді, де знаходяться три житлові будинки літ А, Б, В, загальною площею 57,2 кв. м., чотири сараю літ. 11г, в1, б, Ж, погріб Б/п, дві вбиральні та огорожа, яка в технічному паспорті позначено під літ. А1, складений 28.05.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнав за ним право власності на дане домоволодіння та на вказану долю домоволодіння з вказаними вище господарськими та побутовими спорудами. Стягнути з нього на користь ОСОБА_4 вартість вказаного домоволодіння по договору купівлі-продажу в сумі 1100 гривень. Просив поновити строк позовної давності на подачу позовної заяви, оскільки йому не було відомо о факті продажу спірного домоволодіння відповідачу ОСОБА_4 без його згоди як співвласника. Позовні вимоги обґрунтовує наступним.
Його батько ОСОБА_6 помер у 1988 році. Батьку на праві власності належало домоволодіння АДРЕСА_2 Після смерті батько відкрилось спадщина у вигляді вказаного домоволодіння. Оскільки він на момент смерті батька проживав у вказаному домоволодінні, то по факту користування вступив у спадок на вказаний будинок разом з братом. Крім того, після смерті ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року спадкоємцями по заповіту на належні їй 7/20 частини домоволодіння по АДРЕСА_3 став він та ОСОБА_3
В даний час йому стало відомо, що 29.11.1985 року його батько ОСОБА_6 подарував 7/20 домоволодіння № АДРЕСА_1 його брату ОСОБА_3, в той час як він був інвалідом другої групи і мав обов'язкову долю у спадщині після смерті батька. В подальшому, 28.05.2002 року брат продав будинок сусіду ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Ніколаєнко Т.І. під № 1221, без його згоди за 1100 гривень, в той час як він мав право, як співвласник даного будинку на першочергове придбання частини будинка брата. Таким чином, вважає, що відповідачем ОСОБА_3 порушено вимоги ст. 362 ЦК України.
З зустрічним позовом ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1, 3-я особа ОСОБА_4, Маріупольська міська рада про визначення порядку користування земельною ділянкою. Позовні вимоги обґрунтовує наступним.
Він з моменту народження по теперішній час проживає за адресом: м. Маріуполь, АДРЕСА_3. Його батьки померли - батько ОСОБА_6 -ІНФОРМАЦІЯ_2 року, мати- ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3 року. На ділянці АДРЕСА_1 було побудовано 3 домоволодіння: 1. Житловий будинок під літ. А-1,який належав раніше ОСОБА_11, який в подальшому спадкувала ОСОБА_12, яка передала його у власність ОСОБА_13 2. Житловий будинок під літ. Б-1, який належав раніше батьку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, який був зареєстрований Маріупольській міській нотаріальній конторі від 10.06.1946 року, під реєстром № 6633. 3. Житловий будинок під літ. В-1, який належав раніше його матері ОСОБА_7, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.04.1960 року. Після смерті матері ОСОБА_7, за заповітом її будинок під літ. В-1 був поділений на дві частини між ним та братом з урахуванням прийнятого рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 19.04.1993 року. Вказаний будинок був перебудовано на дві частини з окремими входами, але спір про праві користування земельною ділянкою не було вирішено. На підставі ч. 3 ст. 89 Земельного Кодексу України просить встановити порядок користування земельною ділянкою для обслуговування будинку, господарських будівель та споруд у розмірі спадкової долі 7/20 частини домоволодіння, належної йому та ОСОБА_1 по адресу: м. Маріуполь АДРЕСА_3. Також вважає, що ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності.
Позивач по основному позову ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити, проти задоволення позовних вимог по зустрічному позову заперечував.
Представник позивача по основному позову адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні просив задовольнити їх вимоги та відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог. Суду пояснив наступне, що оскільки ОСОБА_1 є співвласником домоволодіння АДРЕСА_4, то відповідно до ст. 362 ЦК України він мав першочергове право на придбання спірного домоволодіння, але ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скориставшись тим, що його клієнт інвалід 2 групи та не мешкає у спірному будинку уклали договір купівлі-продажу будинку не попередивши його клієнта. ОСОБА_1 готовий придбати вказаний будинок за ціною яка вказана у договору купівлі-продажу. До моменту подачі позовної заяви до суду ОСОБА_14 не знав про наявність договору купівлі-продажу спірного будинку, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 цей факт від нього сховали, тому вважає, що його клієнтом не порушено строку позовної давності. Стосовно зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою вважає, що даний позов не повинен був розглядатись з первинним позовом, оскільки вважає, що в даному випадку це різні та непов'язані між собою правовідносини. Крім того зазначив, що земельна ділянка належить Маріупольській міській раді, а не ОСОБА_3, у зв'язку з чим, він не має право вимагати визначати порядок користування ділянкою.
Відповідачі по основному позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суду пояснили, що вони заперечують проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просили задовольнити зустрічні позовні вимоги. Наполягали на порушенні ОСОБА_1 строків позовної давності.
Представник відповідачів по основному позову ОСОБА_15 у судовому засіданні заперечував проти задоволення основного позову та просив суд задовольнити зустрічний позов. Суду пояснив, що спірне домоволодіння належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 29.11.1985 року. 28.05.2002 року ОСОБА_3 продав 7/20 домоволодіння АДРЕСА_2 ОСОБА_16 Оскільки ОСОБА_4 також був співвласником вказаного домоволодіння, то на підставі ст. 362 ЦК України, ОСОБА_3 мав право вибору кому продавати частину домоволодіння та не повинен про це попереджати інших співвласників. Тому вважає, що позов ОСОБА_1 є не обґрунтований та не підлягає задоволенню. Стосовно зустрічного позову пояснив, що ОСОБА_3 має право на підставі ст. 89 ч.3 ЗК України на визначення порядку користування земельною ділянкою.
Третя особа за зустрічним позовом - Маріупольська міська рада в судові засідання не з'явилась, хоча про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомляла.
Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.
Ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки суду не було надано доказів того, шо ОСОБА_1 було відомо про порушення його права як співвласника будинку, суд вважає що позивачем за основним позовом не було порушено строків позовної давності.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 16 травня 1992 року на підставі заповіту посвідченого Маріупольською державною нотаріальною конторою від 29 листопада 1985 року № 6108 спадкоємцями 7/20 частки домоволодіння № АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3. (а.с. 55)
Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 19.04.1993 року виконано розділ 7/20 спадкового домоволодіння АДРЕСА_2 в Приморському районі м. Маріуполя, що складався з житлового будинку під літ. В та надвірних будівель між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, визнав за кожним з них право власності на ? частину спірного спадкового домоволодіння та виділив їм в користування в натурі:
ОСОБА_3 - в житловому будинку під літ. В: жилу кімнату 2-3, частину кухні площею 2,54 х 3,0 = 7,6 кв. м., а загальною площею 21,2 кв. м. на суму 21724 карбованця; сіни літ. в вартістю 2430 кар., ? частину вбиральні літ. Д вартістю 420 кар., а всього на загальну суму 24574 карбованця, що в ідеальних долях складає 4/20 частини домоволодіння.
ОСОБА_1 - в жилому будинку літ. В: житлову кімнату 2-4, частину кухні 2-2 площею 2,54 х 3,0 = 7,6 кв. м., а загальною площею 16,8 кв. м. на суму 17216 карбованців,; сарай літ в-1, вартістю 1620 кар., сарай літ. г вартістю 1080 кар., а всього на загальну суму 19916 карбованців, що в ідеальних долях складає 3/20 частини домоволодіння.
В рахунок рівняння частин стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2329 карбованців. (а.с. 56)
Свідоцтвом про право на спадщину від 25 жовтня 1993 року на підставі заповіту посвідченого Маріупольською державною нотаріальною конторою від 26 вересня 1980 року № 2709 спадкоємцем 6/20 частки домоволодіння № АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_17 є ОСОБА_18 (а.с. 230)
Як вбачається з договору купівлі-продажу від 11.10.1999 року ОСОБА_18 продала ОСОБА_4 6/20 частини житлового будинку № АДРЕСА_1. По вищевказаному адресу відчужується житловий будинок - літ. А-1, вбиральня - літ. Е, 1\3 частина огорожі. (а.с. 231)
Відповідно до договору дарування № 6106 від 29 листопада 1985 року ОСОБА_19 подарував ОСОБА_3, належне йому майно у вигляді 7/20 частини домоволодіння № АДРЕСА_1 з відповідними до цієї долі будівлями подвір'я. (а.с. 232)
Відповідно до ст.361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
З договору купівлі-продажу долі домоволодіння від 28 травня 2002 року вбачається, що ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 7/20 частини домоволодіння під номером 178 з належними до неї господарськими та побутовими спорудами. Продаж вчинено за 1100 гривень.
При цьому ОСОБА_3 не попередив іншого співвласника - ОСОБА_1 - про намір продати свою частку, а ОСОБА_4 - про намір частку купити.
Вказана обставина визнана учасниками справи, у зв'язку з чим на підставі ч.1 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Відповідно до ч.1, 2 ст.362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Таким чином, переважне право на купівлю частки співвласника інший співвласник має тільки перед іншими особами (ч.1 ст.362 ЦК України), але не перед співвласниками.
У зв'язку з цим при здійсненні продажу частки у праві спільної власності іншому співвласнику будь-які інші особи, в тому числі і інші співвласники, не мають переважного права купівлі такої частки.
На вказану обставину звернув увагу і Верховний Суд України в узагальнені судової практики, роз'яснивши, що переважне право купівлі діє лише у разі продажу частки особі, яка не входить до кола співвласників. У разі ж продажу частки будь-кому із співвласників решта співвласників не має переважного права на її купівлю («ОСОБА_13 деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» від 01 липня 2013 року).
Оскільки ОСОБА_3 свою частку продав іншому співвласнику домоволодіння - ОСОБА_4, ст.362 ЦК України, яка регламентує реалізацію переважного права співвласника на купівлю частки у спільному майні, до правовідносин, які виникли між сторонами, не застосовується.
Посилання позивача на те, що він має переважне право купівлі частки у спільній власності перед іншим співвласником, на законі не ґрунтуються, оскільки жодним нормативним актом не передбачено переважне право одного співвласника на купівлю частки перед іншим співвласником.
Також необхідно зазначити, що подаючи позов на підставі ч. 4 ст. 362 ЦК України, позивач не виконав обов'язку внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог стосовно основного позову необхідно відмовити в повному обсязі за їх безпідставністю.
Відносно зустрічного позову суд встановив наступне:
Статтею 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно ч.1 ст.86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно правовими угодами (ст.87 ЗК України).
Згідно із ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Відповідно до ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є в спільній частковій власності.
Частиною 3 ст.88 ЗК України встановлено, що учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разу неможливості виділення частки вимагати відповідної компенсації.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами), у випадках, передбачених статтями 86-89 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди - за рішенням суду, а при перебуванні ділянки в спільній сумісній власності (у подружжя, членів фермерського господарства, якщо інше не передбачалось угодою між ними, співвласників жилого будинку) - за договором або законом. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки (у тому числі й разом з іншими учасниками, які цього вимагають) та отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру його частки. Учаснику спільної сумісної власності зазначене право належить за умови попереднього визначення розміру рівних земельних часток, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 19.04.1993 року ОСОБА_3 є власником 4/20 частин домоволодіння з частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: м. Маріуполь, АДРЕСА_3, а саме в житловому будинку під літ. В: жилу кімнату 2-3, частину кухні площею 2,54 х 3,0 = 7,6 кв. м., а загальною площею 21,2 кв. м. на суму 21724 карбованця; сіни літ. в вартістю 2430 кар., ? частину вбиральні літ. Д вартістю 420 кар., а всього на загальну суму 24574 карбованця, що в ідеальних долях складає 4/20 частини домоволодіння.
ОСОБА_1 є власником 3/20 частин жилого будинку з частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 а саме в жилому будинку літ. В: житлову кімнату 2-4, частину кухні 2-2 площею 2,54 х 3,0 = 7,6 кв. м., а загальною площею 16,8 кв. м. на суму 17216 карбованців,; сарай літ в-1, вартістю 1620 кар., сарай літ. г вартістю 1080 кар., а всього на загальну суму 19916 карбованців, що в ідеальних долях складає 3/20 частини домоволодіння. (а.с. 56)
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи № 1 від 16.03.2018 року виготовленого судовим експертом ОСОБА_21, встановлено, що у фактичному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 знаходиться земельні ділянка площею 350 кв. м. Експертом пропонується варіант розподілу спірної земельної ділянки в межах існуючої огорожі площею 350 кв.м. або 7/20 ідеальних частин. З урахуванням рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 19.04.1993 року.
Варіант розділу земельної ділянки запропонований експертом єдиний та виглядає наступним чином:
- Від точки 1, що знаходиться на межі з заїздом по АДРЕСА_6 на відстані 3,4 м.
- Від точки 2 (паралельно огорожі заїзду) на відстані 9,5 м. до точки 3.
- Від точки 3 (по межі розподілу житлового будинку згідно рішення суду) до точки 4 розташованої на відстані 0,44 м. від кута недобудованої будови.
- Від точки 4 на відстані 10,4 м. до точки 5, розташованої на відстані 4 м. від межі з земельною ділянкою ОСОБА_4
Графічно поділ домоволодіння між співвласниками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відображений додатку № 1 Висновку будівельно-технічної експертизи № 1 від 16.03.2018 року. (а.с. 126-134)
Таким чином, суд вважає можливим зустрічний позов задовольнити, визначити порядок користування земельною ділянкою між сторонами, відповідно до варіанту висновку експертизи, від 16.03.2018 року оскільки даний висновок буде відповідати інтересам сторін не порушуючи їх права та свободи і норми ДБН.
Вирішуючи питання щодо судових витрат суд приходить до наступного висновку - відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи (а.с. 5) та відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового сбіру. Таким чином, судовий збір сплачений ОСОБА_3, позовні вимоги якого задоволені, в сумі 640 гривень, підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В ході судового розгляду позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 було сплачено проведення будівельно-технічної експертизи вартістю 3000 гривень (а.с. 135), вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 356, 358, 364, 367, 369, 377 ЦК України, ст.ст.86, 88, 120 ЗК України, ст.ст. 6-13, 81, 133, 141, 258,259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця на частину будинку та визнання права власності на будинок - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4, Маріупольська міська рада про визначення порядку користування земельною ділянкою - задовольнити повністю.
Виділити в користування ОСОБА_3 земельну ділянку площею 200 кв. м. за адресом : АДРЕСА_7
Виділити в користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 150 кв. м. за адресом : АДРЕСА_7
Встановити, що межа розподілу земельної ділянки проходить наступним чином:
-Від точки 1, що знаходиться на межі з заїздом по АДРЕСА_6 на відстані 3,4 м.
-Від точки 2 (паралельно огорожі заїзду) на відстані 9,5 м. до точки 3.
-Від точки 3 (по межі розподілу житлового будинку згідно рішення суду) до точки 4 розташованої на відстані 0,44 м. від кута недобудованої будови.
-Від точки 4 на відстані 10,4 м. до точки 5, розташованої на відстані 4 м. від межі з земельною ділянкою ОСОБА_4
Графічно поділ земельної ділянки між співвласниками домоволодіння відображений в Додатку № 1 Висновку будівельно-технічної експертизи № 1 від 16.03.2018 р.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати за судову будівельно-технічну експертизу в сумі 3000,00 грн.
Компенсувати ОСОБА_3 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 640 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлено 12 листопада 2018 року.
Суддя Д'яченко Д. О.