ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" листопада 2018 р. справа № 0940/1852/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому проваджені) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
Представник позивача - адвокат Благодир С.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про визнання бездіяльності щодо не призначення, не нарахування і не виплати пенсії за віком, а також дії щодо відмови у призначенні пенсії протиправними, та зобов'язання призначити і виплачувати пенсію за віком з 04.09.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач будучи громадянином України перебував у трудових відносинах і займав різні посади на підприємствах УРСР та України з 01.08.1973 року по 26.02.2002 року, проживав у м.Івано-Франківську, а в 2002 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, однак відповідач протиправно, в порушення ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позбавив його права на пенсію на території України з підстав відсутності документів про проживання в Україні та договору (угоди) України з Ізраїлем.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Просив суд в задоволенні позову відмовити, оскільки позивачем до заяви про призначення пенсії не додано одного з необхідних документів для призначення пенсії - інформації про місце проживання на території України, а законодавством України не визначено процедуру виплати пенсії громадянам України, які проживають за її межами в країнах, з якими не укладено міждержавних угод стосовно призначення і виплати пенсії. Зазначив, що питання призначення пенсії громадянам України, які постійно проживають в Ізраїлі, буде вирішуватись у разі прийняття Верховною Радою відповідного Закону та за встановленим відповідною угодою порядку.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), дослідивши подані докази, встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на території УРСР та території України з 1973 року, що підтверджується записами трудової книжки та архівної довідки від 06.09.2018 року (а.с.12-14).
Позивач знятий з реєстраційного обліку Івано-Франківського міського відділу УМВС в Івано-Франківській області у 2002 році (а.с.20). Постійно проживає на території Ізраїлю, 07.03.2003 року прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, про що містяться відповідні відмітки в закордонному паспорті позивача (а.с.15).
04.09.2018 року позивач особисто із заявою про призначення пенсії за віком звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську та просив призначити пенсію за віком, з 04.09.2018 року (а.с.21). У заяві позивач зазначив, що перебував у трудових відносинах і займав різні посади на підприємствах УРСР та України з 01.08.1973 року по 26.06.2002 року, у 2002 році виїхав на постійне місце проживання за кордон до держави Ізраїль. Є громадянином України та перебуває на консульському обліку в посольстві України в державі Ізраїль. Право на пенсію у нього виникло у зв'язку з досягненням 62 річного віку, загальний трудовий стаж складає 29 років, до виїзду проживав в місті Івано-Франківську, на обліку в управлінні Пенсійного фонду України не перебував, пенсія не призначалась. До заяви позивачем подано копію паспорта, копію ідентифікаційного номера облікової картки платника податків, оригінал трудової книжки, договір про надання правової допомоги з адвокатом, ордер адвоката, копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю (а.с.21).
18.09.2018 року відповідач, листом повідомив позивача про те що, оскільки не подано жодного документа, згідно яких було б зазначено що позивач проживає в Україні, а саме в м. Івано-Франківську, а також у зв'язку з тим, що немає договору (угоди) з державою Ізраїль, підстав для призначення пенсії за віком немає, а тому позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.22).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 року (надалі також - Закон України № 1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 2 цього Закону система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом. Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.
Згідно частини 4 статті 2 Закону України № 1058-IV громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення. Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За частинами 1, 2 статті 4 Закону України № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 3 статті 8 цього Закону особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною 4 цього Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (ст.1 Закону України № 1058-IV).
Таким чином, законодавець визначив необхідні умови для виникнення у особи права на пенсію за національним законодавством, а саме: особа повинна бути громадянином України, який застрахований згідно із цим Законом, досягти встановленого цим Законом пенсійного віку, мати необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Постановою Правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" N 22-1 від 25.11.2005р. (надалі також - Порядок № 22-1).
Розділом І Порядку № 22-1 визначено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії. Так, за пунктом 1.1. Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно розділу ІІ цього Порядку визначено перелік документів, які необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший. Зокрема, при зверненні за пенсією особа повинна подати документи про місце проживання (реєстрації) особи (п.4 Порядку №22-14).
Пунктом 3 цього Порядку зазначено, що особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Стаття 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає умови виплати пенсії у разі виїзду за кордон. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
За частиною 2 статті 49 Закону України № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
У рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року зазначено, що оскарженими нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Як слідує з матеріалів справи, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності документів, у яких було б зазначено що позивач проживає в Україні, а саме в м. Івано-Франківську, а також у зв'язку з тим, що немає договору (угоди) з державою Ізраїль.
Судом встановлено, що позивач, до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю, проживав в м.Івано-Франківськ, працював на території УРСР та території України з 1973 року, відповідно є застрахованою особою на території України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Суд виходить з того, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками. А тому, позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №766/1519/17.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії з підстав відсутності документів про проживання позивача в Україні, зокрема в м. Івано-Франківську, та у зв'язку з відсутністю договору (угоди) з державою Ізраїль, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання управління Пенсійного фону України в м. Івано-Франківську призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 04.09.2018 року, суд зазначає наступне.
За змістом статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Тобто, для виникнення права на отримання пенсії визначено такі умови: особа повинна бути громадянином України, який застрахований згідно із цим Законом, досягти встановленого цим Законом пенсійного віку, а також мати необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Судом не може бути надана правова оцінка дотримання умов щодо виникнення права на пенсію за віком, в їх сукупності, оскільки підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії стали тільки відсутність документів, у яких було б зазначено що позивач проживає в Україні, а саме в м. Івано-Франківську, та у зв'язку з тим, що немає договору (угоди) з державою Ізраїль. Інших підстав відмови не було, а тому і відсутні у суду підстави для перевірки дотримання відповідачем інших умов щодо виникнення у позивача права на пенсію, зокрема, наявності чи відсутності необхідного страхового стажу для призначення пенсії.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Як слідує з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Враховуючи, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за його заявою від 04.09.2018, застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, суд вважає за необхідне зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську повторно розглянути заяву позивача від 04.09.2018 із врахуванням встановлених судом обставин та викладених правових висновків у цій справі.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську щодо не призначення, не нарахування і не виплати пенсії за віком та зобов'язання управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську повторно розглянути заяву позивача від 04.09.2018 про призначення пенсії із врахуванням встановлених обставин та викладених судом правових висновків у цій справі.
У відповідності до частин 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 528,60 грн. (704,80 грн.*75%).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську щодо не призначення, не нарахування і не виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2018 про призначення пенсії із врахуванням встановлених обставин та викладених судом правових висновків у цій справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, АДРЕСА_1 за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську (код ЄДРПОУ 20550895, вул. Незалежності 44, м. Івано-Франківськ, 76000) сплачений судовий збір в розмірі 528,60 грн. (п'ятсот двадцять вісім гривень 60 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Біньковська Н.В.