05 листопада 2018 року Чернігів Справа № 2540/2989/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Баргаміної Н.М.,
при секретарі Вершняк Л.Л.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Тимошенка О.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказу відповідача № 1222 від 21.06.2018 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності підполковника поліції ОСОБА_1.», яким на начальника сектору превенції Менського ВП ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції та наказу № 209 о/с від 31.07.2018 «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» начальника сектору превенції Менського ВП ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції ОСОБА_1; поновлення позивача з 01.08.2018 на посаді начальника сектору превенції Менського ВП ГУНП в Чернігівській області; стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.08.2018 по день винесення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ не містить такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції. Крім того, вважає застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення необґрунтованим, оскільки під час проведення службового розслідування не було доведено допущення позивачем порушення службової дисципліни, а саме звільнення проведено без згоди первинної профспілкової організації.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що в ході проведеного службового розслідування було встановлено, що начальник сектору превенції ВП ГУНПУ в Чернігівській області підполковник поліції ОСОБА_1 діяв всупереч вимог Закону України «Про національну поліцію», Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, Присяги працівника поліції в частині ігнорування очевидної протиправної поведінки 20.04.2018 водія автомобіля «ВАЗ Пріора» ОСОБА_4, невжиття заходів щодо його припинення та документування, а навпаки надав злочинний наказ своїм підлеглим поліцейським (для яких був одним із прямих начальників) щодо не складення адміністративних матеріалів та сприяв уникненню останнім відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, у зв'язку з чим було прийнято рішення, що за порушення службової дисципліни, надання злочинних наказів, використання службового становища в особистих інтересах та інтересах третіх осіб, некоректності стосовно підлеглих позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 01.09.1997 по 06.11.2015 працював в органах внутрішніх справ, 07.11.2015 прийнятий на службу в Національну поліцію (а.с. 30-32).
Наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 14.12.2016 № 251 о/с позивача призначено начальником сектору превенції Прилуцького відділу поліції ГУНП (а.с. 78).
З 13.06.2018 ОСОБА_1 наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 08.06.2018 № 163 о/с був призначений начальником сектору превенції Менського відділу поліції ГУНП (а.с. 79).
Наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 31.07.2018 № 209 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту ОВС, дія якого поширюється на поліцейських НПУ Законом України № 901 від 23.12.2015) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 79).
Підставою для звільнення зі служби слугував наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 21.06.2018 № 1222 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності підполковника поліції ОСОБА_1.» (а.с. 77).
Вказаний наказ був виданий на підставі висновку службового розслідування за фактом перевірки інформації, викладеної у рапорті т.в.о. начальника Прилуцького ВП Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області Яцика О.А. від 21.05.2018, затвердженого начальником ГУНП в Чернігівській області Альохіним Е.В. 21.06.2018 (а.с. 74-76).
Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що начальник сектору превенції Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області підполковник поліції ОСОБА_1 діяв всупереч вимог Закону України «Про Національну поліцію», Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, Присяги працівника поліції в частині ігнорування очевидної протиправної поведінки 20.04.2018 водія автомобіля «ВАЗ Пріора» ОСОБА_4, невжиття заходів щодо його припинення та документування, а навпаки надав злочинний наказ своїм підлеглим поліцейським та сприяв вчиненню адміністративного правопорушення та уникненню останнім відповідальності, який своїми діями посягав на безпеку учасників дорожнього руху, що вказує на наявність у діях підполковника поліції ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Закон).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Статтею 3 Закону визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Згідно пункту 9 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» № 901-VIII від 23.12.2015 до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Так, статтею 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України № 3460-IV від 22.02.2006 (далі - Дисциплінарний статут), передбачено, що службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
В силу статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання (стаття 13 Дисциплінарного статуту).
Згідно з статті 16 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.
Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Так, наказом МВС України № 230 від 12.03.2013, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за № 541/23073, затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція).
Пунктом 2.1 Інструкції передбачено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.
Відповідно до пункту 8.1 Інструкції підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.
Відповідно до матеріалів справи 01.06.2018 на підставі інформації, викладеної у рапорті т.в.о. начальника Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області підполковника Яцика О.А. від 21.05.2018, начальником Головного управління Національної поліції в Чернігівській області видано наказ № 1017 про призначення та проведення службового розслідування щодо протиправних дій начальника сектору превенції Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції ОСОБА_1 (а.с. 61).
Відповідно до висновку службового розслідування, затвердженого начальником ГУНП в Чернігівській області Альохіним Е.В. 21.06.2018, комісією встановлено, що 01.06.2018 до ГУНП в Чернігівській області надійшов рапорт т.в.о. начальника Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції Яцика О.В. про те, що 18.05.2018 до Прилуцького відділу поліції надійшли рапорти поліцейських сектору реагування патрульної поліції Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області сержанта поліції ОСОБА_8 та старшого сержанта поліції ОСОБА_9 з приводу неправомірних дій начальника сектору превенції Прилуцького ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції ОСОБА_1, який, використовуючи своє службове становище, втручається у службову діяльність поліцейських ГРПП, а саме надає неправомірні накази під час складання адміністративних матеріалів за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 62-64).
Також, вказаним висновком службового розслідування встановлено, що у наданих поясненнях поліцейського ОСОБА_8 вказано, що 20.04.2018 перебуваючи на службі з 20:00 до 08:00 21.04.218 у складі ГРПП спільно з старшим сержантом поліції ОСОБА_9 на службовому автомобілі Toyota Prius д.н.з. НОМЕР_2 у м. Прилуки по вул. Миколаївській ними був зупинений автомобіль ВАЗ Пріора темно-сріблястого кольору під керуванням водія ОСОБА_4, який працює на посаді начальника «Прилукитепловодопостачання». Після зупинки транспортного засобу водій вийшов із-за керма автомобіля та під час бесіди було встановлено, що останній перебуває з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголь з ротової порожнини, млява мова, хитка хода), та зокрема, попросив зробити телефонний дзвінок. Відразу після того, як він закінчив розмову, на мобільний номер телефону ОСОБА_8 зателефонував начальник сектору превенції підполковник поліції ОСОБА_1 та наказав відпустити ОСОБА_4, не складавши адміністративні матеріали відносно останнього, натякаючи на те, що їм і далі разом служити в одному відділі і потрібно думати головою наперед. Опитаний старший сержант поліції ОСОБА_9 надав пояснення аналогічного характеру та повністю підтвердив обставини подій 20.04.2018 під час зупинки ОСОБА_4
У висновку службового розслідування також вказано, що опитаний у ході проведення службового розслідування підполковник поліції ОСОБА_1 підтвердив факт дружніх відносин із ОСОБА_4 на протязі тривалого часу (близько 20 років). За весь час останній звертався до нього із питаннями, які стосувались його службової діяльності, грошової допомоги ОСОБА_4 йому ніколи не надавав. Факт своєї протиправної поведінки ОСОБА_1 заперечив.
Суд звертає увагу, що висновок службового розслідування в частині встановлення обставин щодо звернення громадянина ОСОБА_4 до позивача з питаннями, які стосуються його службової діяльності, суперечить поясненням самого позивача, відібраних в ході проведення службового розслідування 06.06.2018, де ОСОБА_1 навпаки заперечив факт звернення вказаної особи з службових питань до нього.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача пояснив вказану розбіжність опискою, проте суд зазначає, що дана обставина є суттєвою для вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.
Судом було допитано в судовому засіданні свідка ОСОБА_8, який пояснив, що позивач дійсно телефонував йому на мобільний телефон після зупинки 20.04.2018 автомобіля, яким керував ОСОБА_4, та наказав відпустити останнього, не складавши адміністративні матеріали. Зазначив, що ним не було подано рапорт відносно вказаних подій відразу, оскільки ОСОБА_1 на той час виконував обов'язки його прямого начальника, а отже він побоювався мати проблеми по службі.
Свідок ОСОБА_9, крім іншого, зазначив, що про вказівку позивача він дізнався зі слів ОСОБА_8, а також дав покази, що рапорт відносно подій 20.04.2018 ним був поданий після вказівки керівництва.
Суд критично ставиться до показів свідків, оскільки будь-яких доказів вчинення позивачем неприємностей по службі ОСОБА_8 та ОСОБА_9, як до події, так і після, в зв'язку з чим вказані особи мали б обґрунтовані побоювання щодо настання негативних наслідків для проходження служби, суду не надано, а також свідки не орієнтувалися в періоді часу, коли, на їх думку, позивач виконував обов'язки прямого начальника.
Навпаки, згідно частин другої та третьої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.
В силу частини четвертої статті 41 Кримінального кодексу України особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.
Проте, в рамках службового розслідування дана обставина взагалі не з'ясовувалась, як і не вирішувалось питання про наявність підстав для притягнення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до відповідальності за наслідками повідомлення даними особами про виконання, на думку відповідача, злочинного наказу.
Також при проведенні службового розслідування не перевірялись факти, повідомлені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про неодноразовість видання злочинних наказів та вчинення неприємностей позивачем, на їх думку, по службі.
Суд також не приймає до уваги наданий суду та досліджений в судовому засіданні звукозапис розмови, оскільки він не є допустимим доказом в розумінні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на наступне.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі «Копп проти Швейцарії», пункт 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
Отже, ця фраза передбачає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (рішення від 24.04.2008 у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07, пункт 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій у цьому контексті є необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (рішення у справі «P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства», заява № 44787/98, пункт 46, ECHR 2001-IX).
Відповідно до частин першої, другої - четвертої статті 258 Кримінального процесуального кодексу України ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді. Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб. Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є, зокрема, аудіо-, відеоконтроль особи.
В силу статті стаття 260 Кримінального процесуального кодексу України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов'язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.
Оцінюючи обґрунтованість оскаржуваних наказів, суд виходить із того, що відповідний висновок має прийматися на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.
При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.
Відповідне дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Отже, розслідування повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події. Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин порушення, є загрозою недотримання цього стандарту.
Разом з тим, відповідачем не було наведено належних та допустимих доказів на підтвердження обставин вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який відображений у висновках службового розслідування, та необхідність накладення на нього такого дисциплінарного стягнення, як звільнення, що є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не вжито заходів щодо об'єктивного та оперативного встановлення обставин, які б доводили вину позивача, оскільки саме проведення розслідування в частині, що стосується позивача, було поверховим та неповним, а висновки побудовані на помилковому тлумаченні законодавства.
Суд вважає за необхідне зазначити, що суду не надано доказів недотримання позивачем вимог антикорупційного законодавства України, порушення відносно позивача кримінального чи адміністративного провадження та притягнення позивача до кримінальної чи адміністративної відповідальності за фактами, встановленими під час проведення службового розслідування.
Стосовно твердження позивача про незаконність його звільнення без згоди первинної профспілкової організації Менського відділу поліції Чернігівської обласної організації Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ, членом якої він є, то суд зазначає наступне.
Статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено гарантії для працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Так, зокрема, згідно з частиною третьою даної статті звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).
Разом з тим, частина дев'ята статті 41 цього Закону встановлює, що положення цієї статті в частині особливостей притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення не поширюються на прокурорів, поліцейських, працівників Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України та органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, а відтак отримання згоди первинної профспілкової організації на звільнення позивача зі служби в поліції не було обов'язковою передумовою для такого звільнення.
За таких обставин, внаслідок недоведення відповідачем належними та допустимими доказами вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що тягне за собою застосування крайнього заходу дисциплінарного впливу у вигляді звільнення, наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу відповідача № 1222 від 21.06.2018 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності підполковника поліції ОСОБА_1.», яким на начальника сектору превенції Менського ВП ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції та, як наслідок, наказу № 209 о/с від 31.07.2018 «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» начальника сектору превенції Менського ВП ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції ОСОБА_1.
Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14 зазначається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуваний наказ про звільнення підлягає скасуванню, позовна вимога позивача про поновлення позивача з 01.08.2018 на посаді начальника сектору превенції Менського ВП ГУНП в Чернігівській області підлягає задоволенню.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частина друга статті 235 Кодексу законів про працю України).
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2018 по 05.11.2018.
Суд звертає увагу, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).
Абзацом третім пункту 3 Порядку передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 08.08.2018 № 1390/124/21/01-2018, яка була надана суду позивачем, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача з розрахунку календарних днів становить 362,52 грн. (а.с. 35).
Водночас, згідно довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 10.09.2018 № 1418/124/21/01-2018, яка була надана суду представником відповідача, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача з розрахунку календарних днів складає 377,62 грн. (а.с. 80).
Оскільки відповідальність щодо правильності розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача в наданих суду документах покладається на орган, яким вони були видані, суд вважає за необхідне використати для розрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу довідку від 10.09.2018, оскільки вона була виготовлена пізніше.
Враховуючи, що 31.07.2018 був останнім робочим днем позивача, за який йому було нараховано та виплачено грошове забезпечення, тому стягненню підлягає грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.08.2018 по 05.11.2018 в розмірі 36629,14 грн. (97 днів вимушеного прогулу * середньоденне грошове забезпечення 377,62 грн.).
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 11328,60 грн. (30 днів вимушеного прогулу * середньоденне грошове забезпечення 377,62 грн.) підлягає негайному виконанню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги, буд. 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40108651) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області № 1222 від 21.06.2018 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності підполковника поліції ОСОБА_1.».
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області № 209 о/с від 31.07.2018 «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» начальника сектору превенції Менського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області підполковника поліції ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 з 01.08.2018 на посаді начальника сектору превенції Менського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.08.2018 по 05.11.2018 в розмірі 36629,14 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору превенції Менського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 11328,60 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09.11.2018.
Суддя Н.М. Баргаміна