19 липня 2018 року Справа № 804/3120/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
27 квітня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») № 7-17 від 11.06.2015 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху у зв'язку з недотриманням вимог статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.
18 травня 2018 року на виконання ухвали від позивача до суду надійшли уточнений адміністративний позов із зазначенням ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відповідача, офіційної електронної адреси відповідача та документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 704,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено наступне:
- ОСОБА_1 на праві власності з 21.06.2011 року належить транспортний засіб TOYOTA HIGHLANDER, 2011 року випуску з обємом двигуна 3456 куб. см., зареєстрованого 21.06.2011 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3
- 11 червня 2015 року Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення (форми «Ф») № 7-17, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у сумі 25 000,00 грн.;
- визначена сума податкового зобов'язання є протиправною, тому податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 7-17 від 11.06.2015 року підлягає скасуванню;
- оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем без врахування вимог Податкового кодексу України;
- позивач вважає, що транспортний податок за 2015 рік не повинен нараховуватись, оскільки є місцевим податком, який встановлюється рішенням місцевої ради з дотриманням певного порядку, отже контролюючий орган уповноважений нараховувати та стягувати транспортний збір не раніше 2016 року, а тому позивач позбавлений обов'язку сплачувати транспортний податок за 2015 рік.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року відкрито провадження у справі та призначено останню до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи 11 червня 2018 року об 11:00 год.
04 червня 2018 року на адресу суду від Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив наступне:
- при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач виходив з того, що транспортний засіб, належний позивачу, є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2015 році, а позивач в такому разі є платником вказаного податку;
- відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України;
- як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб, який належить позивачу на праві власності, використовується ним з 2011 року, а, отже, на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, менше ніж 5 років;
- відповідач вважає, що визначення позивачу суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. є правомірним.
11 червня 2018 з метою забезпечення права позивача подати відповідь на відзив судом було відкладено розгляд справи до 25 червня 2018 року о 15:30 год.
25 червня 2018 року сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відповідач просив суд здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача у своєму відзиві на позов.
Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що перешкоди для розгляду справи, передбачені статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, 25 червня 2018 року суд ухвали подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля марки TOYOTA, модель HIGHLANDER, об'ємом циліндра двигуна 3456 куб. см., 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується технічним паспортом серії НОМЕР_4, копія якого міститься у матеріалах справи.
11 червня 2015 року Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 7-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у сумі 25 000,00 грн. за 2015 рік (копія міститься у матеріалах справи).
Позивач не погодився з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Так, Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав чинності 01.01.2015 року, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.
Відповідно до пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Пунктом 267.2.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3 000 куб. см.
Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п. 267.4 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Пунктом 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок обчислення та сплати транспортного податку.
Так, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Статтею 4 Податкового кодексу України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 265 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України встановлено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Згідно з п. 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.
Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Таким чином, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.
Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.
З огляду на викладене, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.
Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.
Зазначена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.02.2018 року у справі № 808/9067/15, від 27.02.2018 року у справі № 804/5264/17, від 11.06.2018 року у справі №820/5890/16.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 7-17 від 11.06.2015 року та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік.
У спірних правовідносинах суд також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн., сплачений ОСОБА_2 при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 10 травня 2018 року №0.0.1031439467.1, підлягає стягненню з Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: 51400, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 51413, м. Павлоград, вул. Верстатобудівників, 14-а, код ЄДРПОУ 39852710) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області форми «Ф» №7-17 від 11.06.2015 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: Транспортний податок з фізичних осіб 18011000, у розмірі 25 000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Юхно