Іменем України
07 листопада 2018 року
Київ
справа №815/3958/17
адміністративне провадження №К/9901/49395/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргуОСОБА_2
на постановуОдеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року (суддя К.С. Єфіменко)
та постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (колегія у складі суддів: Г.В. Семенюк, В.О. Потапчук, О.І.Шляхтицький)
у справі№815/3958/17
за позовомОСОБА_2
доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №139194-13 від 30 червня 2017 року,
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 30 червня 2017 року №139194-13.
Позов обґрунтовано тим, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін та рішення, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2018 року. Також відзначено, що належний йому транспортний засіб не є об'єктом оподаткування транспортним податком за 2017 рік, що вказує на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, у позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач є платником транспортного податку, оскільки середньоринкова вартість автомобіля, який йому належить, є більшою ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, відтак, автомобіль позивача є об'єктом оподаткування цим податком в силу вимог статті 267 Податкового кодексу України.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його позову та апеляційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 4367 куб3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Державною податковою інспекцією 30 червня 2017 року згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №139194-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 25000 грн.
Разом з тим, касаційний суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність зазначеного рішення передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
Так, згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 № 909-VIII) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Законом України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, до абзацу першого підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України внесено зміни, зокрема визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак, з 01 січня 2017 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 3200 грн (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік»). Отже, 375 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року складали 1200000 грн.
Таким чином, об'єктом оподаткування у 2017 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1200000 грн та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального (абз.3 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2017 року N 428) (далі - Методика), встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.
Пунктом 2 Методики, середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року N 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576).
Джерелом інформації для визначення ціни нового автомобіля є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) (пункт 3 Методики).
Інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством «Держзовнішінформ» до Мінекономрозвитку (пункт 4 Методики).
Відтак, перелік легкових автомобілів, які є об'єктом оподаткування у 2017 році (з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року), із зазначенням марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального, розміщується на офіційному веб-сайті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі.
Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі розміщеної на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, які є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, позивачу на праві власності належить автомобіль моделі LAND ROVER, модель RANGE ROVER, 2015 року випуску, об'єм двигуна 4367 куб3. При цьому, судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувався перелік транспортних засобів, розміщений на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку, не здійснено співставлень параметрів автомобіля позивача (модель, рік випуску) із переліком Мінекономрозвитку, не встановлено чи є транспортний засіб позивача об'єктом оподаткування транспортним податком відповідно до цього переліку.
Окрім того, суди повинні враховувати, що сайт Мінекономрозвитку надає різні показники у разі здійснення розрахунку середньоринкової вартості автомобіля в різні періоди часу, оскільки не враховують показники (параметри), які були актуальні на час визначення відповідачем податкового зобов'язання.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами для розв'язання даного спору не використано усі необхідні процесуальні засоби для вичерпного дослідження обставин, не вжито належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.
Таким чином, вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення (відзиви) учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
За змістом частини 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П.Юрченко
І.А.Васильєва
С.С.Пасічник
Судді Верховного Суду