Іменем України
08 листопада 2018 року
Київ
справа №826/2784/16
адміністративне провадження №К/9901/21998/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білоуса О.В.,
суддів - Бевзенка В.М., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року (головуючий суддя - Арсірій Р.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (головуючий суддя - Кузьмишина О.М., судді - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання протиправною бездіяльності щодо не звільнення з військової служби, зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Служби зовнішньої розвідки України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не звільненні ОСОБА_1, з військової служби у запас на підставі рапорту від 12 лютого 2016 року, згідно з пунктом «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та зобов'язати Службу зовнішньої розвідки України, звільнити з військової служби у запас позивача на підставі пункту «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно відмовив йому у звільненні з військової служби у зв'язку із закінчення строку контракту.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначив, що продовження строку дії контракту на проходження військової служби в особливий період повинно бути пов'язане з існуванням дійсної, реальної загрози безпеці держави, її територіальної цілісності та політичної незалежності від застосування сили або загрози її застосування. В даному ж випадку, призупинення його конституційних прав шляхом продовження строку проходження військової служби в умовах відсутності мобілізації чи воєнного стану, а відтак, і особливого періоду, станом на момент подання рапорту про звільнення з військової служби, не є співрозмірним та не відповідає критеріям пропорційності. Позивач вважає безпідставними висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що особливий період закінчується тільки після прийняття Президентом України рішення про його закінчення. Крім того, позивач зазначає, що на момент звернення до відповідача із заявою про звільнення з військової служби, а саме 12 лютого 2016 року особливий період не діяв. За таких обставин, підстави, з якими Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» пов'язує можливість продовження контракту понад встановлені строки - відсутні, відтак відмова відповідача у припиненні контракту не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Бевзенка В.М., Желтобрюх І.Л.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1 та Службою зовнішньої розвідки України в особі Голови Служби зовнішньої розвідки України ОСОБА_5 7 липня 2010 року було укладено контракт про проходження військової служби в Службі зовнішньої розвідки України, який вступив в дію 9 липня 2010 року, строком на 5 років до 9 липня 2015 року.
Як визначено у контракті, сторони зобов'язуються не пізніше як за два місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про намір щодо укладення нового контракту.
До закінчення встановленого контрактом строку позивач своїм правом відмови у його укладенні не скористався. Таке бажання він виявив пізніше.
ОСОБА_1 вказує, що 12 лютого 2016 року звернувся до Голови Служби зовнішньої розвідки України Гвоздя В.І. із рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку з закінченням строку дії контракту, однак відповідачем не вжито жодних заходів, спрямованих на розгляд цього, рапорту та звільнення позивача з військової служби з часу подачі рапорту.
Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо не розгляду його заяви від 12 лютого 2016 року протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту під час особливого періоду, то у відповідача були відсутні підстави для його звільнення з врахуванням того, що відповідно до вимог частини третьої статті 23 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII), строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду. При цьому, посилання позивача на Укази Президента України, як на підставу для звільнення, стосуються часткової демобілізації, а тому не пов'язуються із закінченням особливого періоду.
Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
За змістом частини третьої статті 23 Закону №2232-XII для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
У разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону (пункт другий частини дев'ятої статті 23 Закону №2232-XII).
Пунктом «б» частини другої статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що звільнення зі служби проводиться військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.
Статтею 26 Закону №2232-XII визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби.
Згідно з частиною восьмою вказаної статті, під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: 1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами "в", "г", "е", "є", "и" частини шостої та пунктами "в", "г", "е", "є" частини сьомої цієї статті;
Також, з військової служби звільняються військовослужбовці, які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання;
2) під час воєнного стану: а) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; б) визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі; г) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;
3) після прийняття рішення про демобілізацію: а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України; б) у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.
Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно з абзацами четвертим - шостим статті 1 Закону №3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
За змістом частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Види військової служби визначені частиною шостою цієї ж статті, серед яких військова служба за контрактом осіб офіцерського складу. Саме такого виду військову службу, починаючи з 9 липня 2010 року проходив позивач.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правова позиція з приводу дії особливого періоду в Україні вже була викладена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 813/1919/16.
Висловлюючи свою позицію у справі № 813/1919/16 Верховний Суд дійшов висновків про наступне.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 було оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону №3543-XII законодавець пов'язує настання особливого періоду.
Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Отже, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що на даний час в Україні діє особливий період.
В даному випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.
В умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець встановив певні обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Зокрема, таким обмеженням є продовження дії контракту на період до оголошення демобілізації.
Як вбачається з матеріалів справи, контракт ОСОБА_1 укладений 7 липня 2010 року та продовжував свою дію під час настання особливого періоду, у зв'язку з чим дія контракту продовжилася на період до оголошення демобілізації.
Станом на 12 лютого 2016 року (день подачі позивачем рапорту про звільнення у зв'язку з закінченням строку контракту) рішення про оголошення демобілізації військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, Президентом України не приймалось.
Разом з тим, укази Президента України, які позивач вважає указами щодо демобілізації, мали іншу мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду та не є підставою для закінчення дії контракту позивача.
Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1
При цьому, судом встановлено, що позивач не належить до жодної із категорій осіб, визначених частиною восьмою статті 26 Закону №2232-XII, які мають право на звільнення з військової служби під час дії особливого періоду.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді В.М.Бевзенко
І.Л.Желтобрюх