07 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/1567/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Святецького В.В., Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 року (головуючого судді Махаринця Д.Є.) ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне у справі №817/1189/18 за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Теплогазбуд» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 27.04.2018 року звернулося в суд із позовом до Приватного підприємства «Теплогазбуд» в якому просило стягнути з відповідача на його користь 20195 грн. 60 коп.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм права просить скасувати рішення та прийняти нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», також просить скасувати або зменшити судові витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, як необґрунтовані та не співмірні.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до норм законодавства, а відтак є законним та обґрунтованим.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що відповідачем у 2017 році вживалися заходи для виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», які полягали, у тому числі, у створенні робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, та повідомленні служби зайнятості у встановленому законом порядку про наявність вказаної вакансії.
Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Приватне підприємство «Теплогазбуд» подало до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, де зазначило, що середньооблікова кількість працівників за рік - 9 осіб (рядок 01), з них середньооблікова кількість працевлаштованих працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність - 0 (рядок 02), кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа (рядок 03), фонд оплати праці штатних працівників складає 362 тис. грн. (рядок 04), середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 40 222 грн. (рядок 05), сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 0 (рядок 06), тобто не було виконано встановлені законодавством України нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік, в кількості - 1 особи.
Однак, протягом з січня по грудень 2017 року Приватне підприємство «Теплогазбуд» належним чинові відповідно до приписів законодавства подавало звітність про попит на робочу силу (вакансії) форми № 3-ПН, в якій зазначало вакантні професії (посади) для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема інженер з охорони праці, інженер з якості, головний інженер), в тому числі для осіб з інвалідністю, тобто понад норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Судом не встановлено, фактів направлення для працевлаштування до Приватного підприємства «Теплогазбуд» осіб з інвалідністю протягом 2017 року ні державною службою зайнятості, ні Рівненським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, або фактів відмови у працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2017 відповідачем.
Позивачем було нараховано адміністративно-господарську санкцію в сумі 20111,11 грн. за невиконання нормативу робочих місць в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, тобто - 1 робоче місце.
Крім того, позивач зазначив, що відповідачем порушено термін сплати адміністративно-господарських санкцій, як наслідок відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 року № 223, для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», розрахунок пені станом на 23.04.2018 року становить - 84,49 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань з урахуванням його побажань.
Згідно із частиною 1 статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 статті 19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Таким чином з аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» вбачається, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях, або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Частиною 8 статті 69 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Згідно частини 1 статті 217 ГК України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Так, відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Наказ № 316). В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Відповідно до пункту 3 Порядку №316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Згідно з пунктом 5 Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.
Колегія суддів звертає увагу, що періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
При цьому, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць здійснюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Мінпраці від 10 лютого 2007 року № 42.
При цьому, Законом № 875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Судом встановлено, що підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій стало невиконання ПП «Теплогазбуд» нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році.
Згідно наявних доказів, які містяться у матеріалах справи, а Приватним підприємством «Теплогазбуд» належно інформовано про наявні вакансії шляхом подання звітності до Рівненського міського центру зайнятості про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та наявності вакантних посад для таких осіб протягом 2017 року про наявність 3 робочих місць для осіб з інвалідністю, тобто понад норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вжило усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тому, суд дійшов висновку, що якщо роботодавець подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», він виконав обов'язок у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 09.07.2013р. по справі № 21-200а13, згідно якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування; на учасника господарських відносин не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають на ньому працювати, лише у випадку, якщо відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а, від 08 травня 2018 року по справі №805/2275/17-а, від 13 червня 2018 року №819/639/17, від 21 серпня 2018 року № 817/650/17, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Доводи скаржника, що відповідачем не проставлено суму адміністративно-господарських санкцій в графі 06 звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік є необґрунтованими та спростовуються доводами відповідача, оскільки сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на думку відповідача є 0, оскільки ними вживалися заходи щодо пошуку для працевлаштування осіб з інвалідністю, що доказано в суді.
Також колегія суддів погоджується із оскаржуваним рішенням, що відповідачем Приватним підприємством «Теплогазбуд» підтверджено належними доказами понесення витрат пов'язаних з правничою допомогою адвоката в межах цієї адміністративної справи в сумі 4000,00 грн. і вказаний розмір витрат на правничу допомогу адвоката підтверджується належними договором та іншими доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості і є співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та ціною позову та значенням справи для сторони.
Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу, при цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування особам з інвалідністю, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні особам з інвалідністю з боку відповідача, скаржником належними та допустимими доказами не підтверджено правомірності прийнятого рішення, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 року у справі №817/1189/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Святецький
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 09.11.2018 року