П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/688/18
Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Димерлія О.О.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 05 квітня 2018 року у складі суду судді: Танцюри К.О. в місті Одесі по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа Другий Малиновський районний відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, -
ОСОБА_2 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа Другий Малиновський районний відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 29.06.2017р.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_2 був задоволений. Визнано протиправною та скасовано постанову Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення виконавчого збору від 29.06.2017р., ВП №52333130.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, заступник начальника Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій просить її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям по справі нового рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2, наголошуючи на порушенні судом першої інстанції, зокрема, норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оспорювана постанова про стягнення виконавчого збору від 29.06.2017 р. ВП №52333130 прийнята державним виконавцем в межах повноважень та у спосіб встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та Конституцією України. Оскільки, у разі повернення виконавчого документу стягувачу згідно п. 4 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.
Відзив (заперечення) на апеляційну скаргу позивачем не надано.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Постановою заступника начальника Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Захаровою Б. Ю. від 29.06.2017 р. у ВП №52333130 постановлено стягнути з ОСОБА_2 виконавчий збір у розмірі 114435,90грн. (а.с. 8).
З вказаної постанови про стягнення виконавчого збору від 29.06.2017 р. вбачається, що постановою від 22.09.2016 р. відкрито виконавче провадження ВП№52333130 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу №3 від 03.01.2009 р. про звернення стягнення на земельну ділянку (площею 0,119 га), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, за рахунок реалізації нерухомого майна задовольнити вимоги стягувача у розмірі 1144359,03 грн. (а.с. 8)
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у встановлений судом строк не надано та не зазначено жодних доказів на підтвердження правомірності прийняття постанови Овідопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення виконавчого збору від 29.06.2017 р. у ВП №52333130 та жодних доказів того, що Овідіопольский районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області приймаючи оскаржуване рішення діяв у межах компетенції, на підставі та у спосіб передбачений законом.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Європейський суд з прав людини зазначає, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу 23 розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявленого позову з огляду на викладене.
Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб ), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження»).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ, відкрити виконавче провадження та винести постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з п. 3 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання встановлено 1 рік.
Згідно п. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно Розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 вересня 2016 року до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшла заява від ПАТ «ОТП Банк» про відкриття провадження за виконавчим написом №3 виданий 03.01.2009 року Приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу про звернення стягнення на земельну ділянку (площею 0.119 га), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2. За рахунок реалізації нерухомого майна задовольнити вимоги стягувана у розмірі 1 144 359,03 грн.
Колегією суддів зі змісту виконавчого напису №3 вбачається, що ним звернуто стягнення на іпотечне майно боржника, а саме: земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, номер земельної ділянки - НОМЕР_1 цільове призначення - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка набута у власність згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А.М. 26.06.2008 року №1763, зареєстрованого в Державномуреєстрі правочинів приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Юрасовою А.М. 26.06.2008 року №2985490, ОСОБА_2. Зазначене майно було передано в іпотеку на підставі іпотечного договору №PML-507/049/2008 від 26.06.2008 року у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 (а.с. 87).
22.09.2016 року старшим державним виконавцем Овідіопольського РВДВС ГТУЮ в Одеській області Єруслановою Б.Ю., на підставі ст. ст. 17, 18, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП52333130 за виконавчим написом №3 від 03.01.2009 року Приватного нотаріуса Одеської нотаріального округу.
Згідно виконавчого документу та поданої заяви стягувачем є ПАТ «ОТП Банк». При реєстрації виконавчого документу та формуванні постанови про відкриття виконавчого провадження допущено помилку, а саме в графі «стягувач» зазначено ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що не відповідає виконавчому документу.
22.11.2016 року відповідно до вимог ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-УІІІ винесено постанову про виправлення помилки процесуальному документі, якою внесено виправлення до постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2016 року, а саме: виправити стягувана з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на ПАТ «ОТП Банк». Постанова надіслана сторонам виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, постанова про відкриття виконавчого провадження боржником ОСОБА_2 оскаржувалась але в задоволені було відмовлено, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження (а.с. 97).
В ході примусового виконання виконавчого провадження листом від 28.11.2016 року стягувачу ПАТ «ОТП Банк» було запропоновано на підставі ст. 42, 43 Закону України «Про виконавче провадження» проавансувати витрати на виготовлення експертної оцінки та попереджено про повернення виконавчого документу без виконання у разі не авансування витрат, згідно ст. 37 п. 4 Закону України «Про виконавче провадження». При перевірці депозитного рахунку відділом державної виконавчої служби було встановлено, що авансовий внесок від стягувана не поступав.
29.06.2017 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу згідно п. 4 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
29.06.2017 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору у сумі 10 відсотків від суми стягнення за виконавчим документом, що складає 114435,90 грн.
15.08.2017 року за вищевказаною постановою відкрито виконавче провадження №543388983 (а.с. 105). Постанова про відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору надіслано боржнику відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» рекомендованим листом з зворотнім повідомленням про що є квитанція про відправку рекомендованого листа та зворотне повідомлення про отримання постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с. 106).
24.01.2018 року винесено постанову про арешт майна боржника згідно ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».
30.01.2018 року винесено постанову про передачу виконавчого провадження на виконання до Другого Малиновського районного відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, згідно ч. 4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на це, спірні правовідносини в даній справі виникли у зв'язку із стягненням з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 114435,90 грн. відповідно до постанови від 29.06.2017 року ВП№52333130 в межах виконавчого провадження. Підставою стягнення виконавчого збору є не виконання стягувачем - ПАТ «ОТП Банк» авансування витрат, згідно ст. 37 п. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець при винесені постанови про стягнення виконавчого збору визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми майна яка встановлена нотаріальним написом.
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також, частиною дев'ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
З аналізу вказаної норми колегія суддів робить висновок, що частина перша та друга статті 27 Закону №1404-VIII встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Разом з тим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується.
Зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пп.1, 3, 4, 6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пп.1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З огляду на зазначене Суд робить висновок, що частина третя статті 40 Закону №1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного закону - не можуть застосовуватися.
Отже, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору, зокрема, якщо у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 39 цього Закону не було стягнуто з боржника виконавчий збір, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа №808/3791/1605), від 26 липня 2018 року (справа №818/667/17)
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оспорювана постанова про стягнення виконавчого збору від 29.06.2017 р. ВП № 52333130 прийнята державним виконавцем в межах повноважень та у спосіб встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та Конституцією України, оскільки, авансовий внесок від стягувача не надходив на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби, що є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, та відповідно для винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у відповідності до вимог ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, колегія суддів не приймає доводи позивача, що сума виконавчого збору повинна становити 0, оскільки у виконавчому документі чітко зазначено що сума стягнення за рахунок реалізації нерухомого майна задовольнити вимоги стягувача у розмірі 1144359,03 грн.
Крім того, позивач посилається на те, що про відкриті виконавчого провадження їй стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження 09.02.2018 року, що не відповідає дійсності, та доказам того є повідомлення про отримання постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с. 106).
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з позивача виконавчого збору винесена у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» за наслідками завершення виконавчого провадження зі стягнення боргу в межах виконавчого провадження ВП№52333130 від 22.06.2016 року.
На підставі викладеного, судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовано обставини справи, та як наслідок неправильно застосовано норми матеріального права, в зв'язку з чим відповідно до ст. 317 КАС України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.
Керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 05 квітня 2018 року - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 05 квітня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа Другий Малиновський районний відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору - скасувати.
Прийняти у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа Другий Малиновський районний відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Димерлій
Суддя: К.В. Кравченко