П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/649/18
Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу Сердюк Людмили Ігорівни та Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року по справі за позовом скарги приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу Сердюк Людмили Ігорівни до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкових вимог про сплату боргу (недоїмки), -
В квітні 2018 року приватний нотаріус Новокаховського міського нотаріального округу Сердюк Людмила Ігорівна (надалі - позивач, нотаріус) звернувся з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (надалі - ДФС, податковий орган, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати наступні рішення відповідача від 15.12.2017 року:
- податкове повідомлення-рішення №0003871306, яким нараховані зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) на загальну суму 33776,88 грн., з яких 27021,50 грн. за основним платежем та 6755,38 грн. за штрафними санкціями;
- податкове повідомлення-рішення №0003881306, яким нараховані зобов'язання з військового збору на загальну суму 2310,85 грн., з яких 1848,68 грн. за основним платежем та 462,17 грн. за штрафними санкціями;
- податкове повідомлення-рішення №0003891306, яким нарахований штраф по ПДФО на суму 510,00 грн., за неподання звіту 1-ДФ про фактично проведену позивачем у травні 2015 року виплату на користь ФОП ОСОБА_5 в сумі 2075,48 грн;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф0000751306 з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) на суму 41784,58 грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф0000761306 з ЄСВ на суму 983,17 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002081306 на суму 491,59 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 983,17 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002091306 на суму 340,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;
- рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002071306 на суму 170,00 грн. за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що оскаржувані рішення прийняті за результатами документальної планової виїзної перевірки, за результатами якої перевіряючи дійшли помилкових висновків про допушені позивачем порушення в сфері оподаткування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивач 29.12.2017 року оскаржив спірні рішення до ДФС України, подавши дві скарги, які розглянуті з порушенням визначених законом термінів їх розгляду, в зв'язку з чим такі скарги повинні ввжатися задоволеними. Також позивач посилається на порушення відповідачем порядку проведення планової виїзної перевірки, що на думку позивача є самостійною підставою для визнання перевірки та прийнятих за її результатами рішень незаконними.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13.08.2018 року позовні вимоги задоволені частково. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 15.12.2017 року №0003871306 на суму 33776,88 грн., №0003881306 на суму 2310,85 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.12.2017 року №Ф0000751306 на суму 41784,58 грн, а в решті позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржене рішення в частині задоволених позовних вимог, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимоги повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Сердюк Людмила Ігорівна здійснює приватну нотаріальну діяльність по Новокаховському міському нотаріальному окрузі на підставі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю та реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності №84 від 01.02.2006 року, та перебуває на обліку в Новокаховській ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області.
В період з 24.10.2017 року по 13.11.2017 року фахівцями відповідача у відповідності до плану-графіку проведення планових документальних перевірок на IV квартал 2017 року, на підставі наказу від 10.10.2017 року №890 та направлення на перевірку від 19.10.2017 року №738 проведено документальну планову виїзну перевірку самозайнятої особи - приватного нотаріуса Сердюк Л.І. щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2016 року. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 20.11.2017 року №243/21-22-13-05/2931800825 (надалі - акт перевірки), у якому зафіксовано наступні порушення:
- в порушення ст.178 Податкового кодексу України (надалі- ПК) встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 27021,50 грн.;
- в порушення п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з чистого оподаткованого доходу на суму 41784,58 грн.;
- в порушення п.п.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК встановлено заниження військового збору за 2015 рік в сумі 1848,68 грн.;
- в порушення ст.ст.47, 51 ПК допущено не повне відображення у поданій звітності за формою 1-ДФ даних про фактично проведені позивачем виплати коштів на користь ФОП ОСОБА_5 в сумі 2075,48 грн., що призвело до зменшення податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_5 при визначенні таких зобов'язань у відповідному періоді;
- в порушення п.4 ч.2 ст.6 Розділу ІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» допущено несвоєчасне нарахування суми єдиного внеску та подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за липень, квітень 2014 року, жовтень, серпень 2015 року, червень 2016 року, а також не подання звіту та не нараховано до сплати в бюджет єдиного внеску за серпень 2014 року в сумі 983,17 грн..
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірні рішення, які позивач оскаржила до ДФС України. Рішеннями ДФС України від 20.02.2018 року та 20.03.2018 року скаргу позивача задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями Сердюк Л.І. звернулася до суду.
Що стосується доводів позивача про порушення порядку проведення перевірки у вигляді не вручення за 10 днів до дня проведення перевірки копії наказу та письмового повідомлення з зазначенням дати початку проведення такої перевірки, передбаченого п.77.4 Податкового кодексу України, то суд першої інстанції їх відхилив, зазначивши, що відповідач в цій частині дотримався приписів п.77.4 ст.77 ПК.
Колегія суддів погоджується з такими доводами суду першої інстанціїї, оскільки відповідно до абз.2 п.77.4 ст.77 ПК право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Відповідач надав суду копію поштового поводомлення про вручення, яке підтверджує факт відправлення 11.10.2017 року за місцем реєстрації позивача, яке зазначено в її податкових деклараціях: АДРЕСА_1, копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення про початок перевірки, що підтверджує дотримання відповідачем вимог про завчасне попередження планика податків про проведення перевірки (т.1 а.с.163).
Як слідує з акту перевірки, зобовязання з ПДФО на суму 27021,50 грн. за основним платежем згідно ППР №0003871306, зобов'язання з військового збору на суму 1848,68 грн. за основним платежем згідно ППР №0003881306, а також зобов'язання з ЄСВ на суму 41784,58 грн. згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф0000751306 були визначені внаслідок спільних обставин, якими є завищення позивачем витрат за 2014-2016 роки на загальну суму 158650,39 грн. при віднесенні до витрат сум по сплаті за електроенергію, за меблі, за трубу, за охоронну сигналізацію, сум страхових платежів, благодійних внесків, а також сум ПДФО, сплачених позивачем за себе.
Зі змісту наданих позивачем заперечень на акт перевірки (т.1 а.с.108-114) позивач не погоджується з висновками податкового органу про завищення витират на суму 158650,39 грн., вказуючи на те, що зазначені в акті перевірки суми страхових платежів, благодійних внесків, вартість охоронної сигналізації та суми ПДФО не включались позивачем до витратної частини декларацій про майновий стан та доходи за 2014-2016 роки, що підтверджується наданими позивачем розшифровками сум витрат по вказаним деклараціям.
Також позивач заперечує проти висновків акту перевірки про неправомірне віднесення до витрат 35000,00 грн. на придбання у серпні 2015 року меблів та 1097,34 грн. на придбання труби в березні 2016 року, обґрунтовуючи свою позицію тим, що вказані витрати підтверджуються первинними документами, які надавались до заперечень на акт перевіки, пов'язані з діяльністю позивача, як нотаріуса та були необхідними для забезпечення такої діяльності.
Позивач також заперечує проти висновків акту перевірки про неправомірність віднесення до витрат сум за електроенергію, які сплачувались позивачем до каси КП «Новокаховський гуртожиток», з яким Новокаховський РЕЗ і ЕМ укладений договір на постачання електроенергії, посилаючись на те, що, по-перше - приміщення, в якому здійснюєть нотаріальна діяльність, знаходиться на першому поверсі будівлі КП «»Новокаховський гуртожиток» і належить на праві власності Сердюк Л.І., з яким у позивача укладений договір оренди приміщення, який передбачає обов'язок орендаря компенсувати власнику витрати на електроенергію, а по-друге - не всі суми по сплаті за електроенергію, які зазачені в акті перевірки за 2014-2016 роки, увійшли до витратної частини декларацій позивача про майновий стан та доходи за 2014-2016 роки.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2017 року №0003871306 на суму 33776,88 грн., №0003881306 на суму 2310,85 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.12.2017 року №Ф0000751306 на суму 41784,58 грн, суд першої інстанції фактично погодився з наведеними позивачем доводами про помилковість висновків акту перевірки щодо завищення позивачем витрат на суму 158650,39 грн..
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог було оскаржено лише податковим органом, але в апеляційній скарзі податкового органу не наведено доводів того, в чому полягае помилковість наданої судом першої інстанції оцінки висновків акту перевірки, а лише в більшій частині дослівно відтворений зміст заперечень на позов.
Отже, апеляціна скарга ДФС є необґрунтованою.
Дослідивши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 15.12.2017 року №0003871306 на суму 33776,88 грн., №0003881306 на суму 2310,85 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.12.2017 року №Ф0000751306 на суму 41784,58 грн..
При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з приписами ст.32 Закону України «Про нотаріат», приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України, і врозумінні пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 цього кодексу є самозайнятою особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, регламентується нормами ст.178 Податкового кодексу України.
У відповідності до п.178.2 ст.178 Податкового кодексу України, доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п.167.1 ст.167 цього Кодексу.
Пунктом 178.3 ст.178 Податкового кодексу України визначено базу оподаткування при здійсненні незалежної професійної діяльності, а саме - оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що податкове законодавство, передбачаючи можливість особи, що провадить незалежну професійну діяльність, зменшити оподаткований доход на витрати, які є необхідними для її провадження, водночас не передбачає вичерпного переліку таких витрат, а також не встановлює будь-яких критеріїв чи детальних умов для визначення витрат як таких, що необхідні для провадження незалежної професійної діяльності.
При цьому суд першої інстанції врахував Узагальнюючу податкову консультацію щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), яка затверджена наказом ДПС України №1185 від 24.12.2012 року, та лист Міністерства юстиції України №13.1-17/74 від 23.02.2012 року щодо приблизного переліку витрат, які пов'язані з діяльністю приватного нотаріуса, який не є вичерпним та допускає включення інших необхідних витрат приватних нотаріусів, пов'язаних з організацією їх роботи.
Суд першої інстанйціїї вірно заначив, що наведені у вказаному листі і роз'ясненні переліки витрат нотаріуса, слід вважати орієнтовними, а не вичерпними, а тому наведені в акті перевірки витрати слід оцінювати з точки зору їх необхідності для забезпечення нотаріальної діяльності позивача.
Згідно з абз.1 п.178.4 ст.178 Податкового кодексу України, фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Пунктом 178.6 кодексу передбачено, що фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.
На виконання цієї вимоги позивачем долучені до матеріалів справи копії декларацій позивача про майновий стан та доходи за 2014-2016 роки із переліком тих витрат, які увійшли до витратної частини цих декларацій.
Аналіз цих декларацій та долучених до них переліків витрат підтверджує твердження позивача про те, що до витратної частини декларацій позивача про майновий стан та доходи за 2014-2016 роки не включались зазачені в акті перевірки витрати позивача на сплату страхових платежів до ВАТ НАСК «Оранта», на сплату благодійних внесків, на придбання охоронної сигналізації та на сплату ПДФО. Також з цих документів слідує, що не всі зазачені в акті перевірки суми на оплату електропостачання були включені позивачем до витратної частини вказаних декларацій.
Вказані в акті перевірки витрати на придбання меблів на суму 35000,00 грн. та труби на суму 1097,34 грн. були відображені позивачем у переліку витрат, які увійшли до витратної частини декларацій про майновий стан та доходи, підтверджені первинними документами, і на думку суду колегії суддів вірно кваліфіковані судом першої інстанції як такі, що направлені на забезпечення нотаріальної діяльності позивача та підтверджені первинними платіжними документами.
Відповідач жодним чином не спростував доводи позивача про те, що придбані у серпні 2015 року меблі вартістю 35000,00 грн. використовуються позивачем за місцем здійсненна своєї нотаріальної діяльності, а придбана у березні 2016 року труба була використана при ремонтних роботах за місцем здійснення позивачем своєї нотаріальної діяльності для забезпечення функціонування цього приміщення у відповідності до умов договору оренди цього приміщення.
Що стосується тих витрат на оплату електроенергії, які відображені в акті перевірки, та були включені позивачем до витратної частини її декларацій про майновий стан та доходи за 2014-2016 роки, то, як встановлено судом першої інстанції та відображено в акті перевірки, приміщення за адресою: Херсонська обл., м.Нова Каховка вул. Першотравнева, 24, в якому позивач здійснює нотаріальну діяльність, є власністю ОСОБА_6, з яким позивачем укладено договір оренди офісу від 01.01.2013 року. Умовами договору визначено сплату орендарем вартості комунальних послуг, в тому числі і послуг з електропостачання. Позивач фактично компенсує власнику приміщення витрати на електроенергію. Згідно договору про співпрацю від 01.01.2011 року, укладеному між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та позивачем, кожна сторона має сплачувати вартість послуг з електропостачання згідно графіку.
Податковий орган не визнає витрати позивача на оплату електроенергії з тих підстав, що вони здійснені без навності у позивача договору з енергопостачальною організацією та рахунків про вартість спожитих послуг.
Колегія суддів зазначає, що витрати нотаріуса на оплату електроенергії безпосередньо направлені за забезпеченні його діяльності, без яких проведення такої діяльності є неможливим.
Посилання відповідача на відсутність у позивача прямого договору з енергопостачальною організацією на колегія суддів відхиляє, оскільки здійснення позивачем, як орендарем приміщення, компенсації власнику приміщення вартості спожитої електроенергії не суперечить законодавству та не змінює економічної суті таких витрат.
Той факт, що у власника приміщення, яке орендує позивач, також відсутній прямий договір з енергопостачальною організацією, а постачання електроенергії в це приміщення та її оплата здійснюється в рамках договору КП «Новокаховський гуртожиток» з Новокаховським РЕЗ і ЕМ, не звільняє позивача від обов'язку компенсувати вартість спожитої ним електроенергії та не позбавляє його права віднести суми таких компенсаційних виплат до валових витрат.
При цьому суд першої інстанції вірно зазачив, що відповідно до положень пунктів 1.3 та 1.4 Правил користування електричною енергією від 31.07.1996 року №28, які кореспондуються з положеннями ст.26 Закону України «Про електроенергетику», постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.
Точка продажу електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі про постачання електричної енергії або в договорі про купівлю-продаж електричної енергії.
Договір про постачання електричної енергії з Новокаховським РЕМ і ЕМ укладено із КП «Новокаховський гуртожиток», який, відповідно до пункту 1.2 зазначених правил передає частину електричної енергії своїми технологічними мережами субспоживачу - ОСОБА_6 (договір №4-05/02.08.2013 року).
Відповідно, сплату за поставлену електроенергію здійснює КП «Новокаховський гуртожиток», а ОСОБА_6, як власник приміщення, щомісяця компенсує цьому підприємству вартість відповідно до виставлених рахунків.
Вказані обставини підтверджуються договором оренди офісу від 01.01.21013 року, договором про співпрацю від 01.01.2011 року, графіком оплати комунальних послуг, рахунками про сплату електричної енергії на ім'я ОСОБА_6 та квитанціями про сплату вартості електричної енергії позивачем, що зазначено в акті перевірки і не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні.
Також колегія суддів не погоджується з посиланнями податкового органу на відсутність у позивача рахунків про вартість спожитих послуг, оскільки відповідач не надав жодних доказів того, що позивач оплатив та відніс до витрат вартість електроенергії, яку фактично не споживав.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав помилковими висновки податкового органу про завищення позивачем витрат на суму 158650,39 грн. та правомірно скасував податкове повідомлення-рішення №0003871306 з податку на доходи фізичних осіб суму 33776,88 грн., як протиправне.
Враховуючи, що зідно пункту 16-1 Підрозділу 10 Перехідних положень ПК України та п.2 ч.1 ст.7 Закону Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) базою для розрахунку військового збору та єдиного внеску є загальний річний оподаткований дохід, а, як вже зазачено вище, податковий орган в акті перевірки дійшов помилкового висновку про заниження позивачем оподатковуваного доходу, який став базою для донарахування позивачу спірними рішеннями військового збору та ЄСВ, то суд першої інстанції також правомірно скасував податкове повідомлення рішення №0003881306 з військового збору на суму 2310,85 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №Ф-0000751306 на суму 41784,58 грн..
Що стосується податкового повідомлення-рішення №0003891306, яким нарахований штраф по ПДФО на суму 510,00 грн., за неподання звіту 1-ДФ про фактично проведену позивачем у травні 2015 року виплату на користь ФОП ОСОБА_5 в сумі 2075,48 грн, то колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції про правомірність цього рішення з огляду на наступне.
Згідно з пп.14.1.180 Податкового кодексу України податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, іншій відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому цим Кодексом.
На податкових агентів покладено обов'язок щокварталу подавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування (п.176.2 ПК України).
Такий розрахунок подається за формою і в порядку, визаченому наказом Мінфіна України від 13.01.2015 року №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку».
Дія Порядку поширюється на податкових агентів, а саме: юридичних осіб (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), самозайнятих осіб, представництва нерезидентів - юридичних осіб, інвесторів (операторів) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) нараховують (виплачують, надають) доходи фізичній особі та/або зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також військовий збір, передбачений пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу (п.1.3).
Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Окремий податковий розрахунок за календарний рік не подається (п.2.1). Податковий розрахунок подається до контролюючих органів за місцезнаходженням податкового агента - юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи до контролюючого органу за податковою адресою фізичної особи - податкового агента (п.2.3).
Таким чином, у разі нарахування (виплати) доходів податковий агент повинен відобразити в податковому розрахунку за формою N 1ДФ такі доходи на користь всіх платників податків, в тому числі нараховані (виплачені) на користь фізичних осіб - підприємців та осіб, що проводять незалежну професійну діяльність.
При цьому сілд зазачити, що згідно п.177.8 ст.177 ПК України під час нарахування (виплати) вищезазначеним фізичним особам доходу безпосередньо пов'язаного з їх підприємницькою та/або незалежною професійною діяльністю, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою, яка отримує такий дохід, надано копію документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності та/або як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Податковий агент заповнює та подає до контролюючого органу податковий розрахунок сум доходу за формою N 1ДФ, де зазначає суму нарахованого і виплаченого доходу на користь інших підприємців, проте ПДФО при цьому не утримується і не сплачується
Згідно п.47.1.2 ст.47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноваженні представники у випадках, передбачених законом. Відповідальність за порушення цих вимог, встановлена п.119.2 ст.119 Податкового кодексу України у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в порушення зазначених вимог позивачем не відображено у поданій звітності за формою 1-ДФ за 2 квартал 2015 року даних про виплату коштів в сумі 2075,48 грн. ФОП ОСОБА_5, за що відповідачем складено податкове повідомлення-рішення №0003891306 на суму 510,00 грн., а посилання позивача на відсутність у неї, як у податкового агенту, обов'язку утримувати ПДФО за такої виплати, є помилковоми, оскільки в даному випадку штраф нарахований саме за не відображення в звіті інформації про виплату такій особі коштів.
Що стосується решти оскаржених позивачем рішень, а саме вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф0000761306 з ЄСВ на суму 983,17 грн., рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002081306 на суму 491,59 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002091306 на суму 340,00 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002071306 на суму 170,00 грн., то як свідчать матеріали справи дані рішення були предметом оскарження позивачем в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.
Так, скарга позивача від 29.12.2017 року (т.1 а.с.55-60) була надіслана до ДФС України в порядку абз.4 ч.144 ст.25 Закону №2464 і отримані адресатом 18.01.2018 року, що підтверджується поштовим відправленням №7480300965005 та не заперечується відповідачем.
За наслідками розгляду цієї скарги на адресу позивача направлено рішення про результат розгляду скарги від 20.02.2018 року №2491/С/99-99-11-02-02-25.
Згідно частини 4 ст.25 Закону №2464 скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Розгляд скарг, поданих в порядку абз.4 ч.14 ст.25 Закону №2464 проводиться у відповідності до Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску га загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу від 09.12.2015 року №1124 (далі -Порядок №1124).
Перебіг строку розгляду скарги починається з наступного робочого дня після її надходження до контролюючого органу. Реєстрація скарг на вимоги та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу здійснюється працівником контролюючого органу, уповноваженим на це керівником цього органу, у журналі реєстрації скарг, форму якого наведено у додатку 1 до цього Порядку (п.4 розділу I Порядку №1124). Відповідно до п.1 розділу IV Порядку №1124 контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення контролюючим органом не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Як вже зазначено вище, скарга позивача від 29.12.2017 року надійшла до ДФС України 18.01.2018 року, а зареєстрована 22.01.2018 року за вх.№940/ФОП. Рішення по цій скарзі прийнято 20.02.2018 року, тобто з порушенням визначеного Закону №2464 та Порядком №1124 строку її розгляду.
Відмовляєчи в задоволенні позовних вимог в частині скасування спірних рішень з ЄСВ, суд першої інстанції зазначив, що не зважаючи на те, що термін розгляду скарги ДФС України порушено на один день - це не позбавляє позивача відповідальності за встановлені в акті перевірки порушення, які доведені належними доказами.
Колегія суддів з такою позицією суду першої інстанції погодитися не може, оскільки наведені положення статті 25 Закону №2464 та Порядку №1124 чітко визначають правові наслідки порушення органом доходів і зборів строку розгляду скарги платника єдиного внеску - це задоволення скарги платника єдиного внеску.
При цьому такі наслідки повинні наступати незалежно від того, чи були у контролюючого органу підстави для винесення оскарженої вимоги про сплату єдиного внеску та/або рішення про нарахування пені та накладення штрафу.
Оскільки факт порушення органом доходів та зборів строку розгляду скарги позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф0000761306 з ЄСВ на суму 983,17 грн., рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002081306 на суму 491,59 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002091306 на суму 340,00 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002071306 на суму 170,00 грн., є доведеним та не оспорюється сторонами, колегія суддів вважає, що ці рішення в силу положень ч.4 статті 25 Закону №2464 та п.1 розділу IV Порядку №1124 підлягають скасуванню.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф0000761306 з ЄСВ на суму 983,17 грн., рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002081306 на суму 491,59 грн., рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002091306 на суму 340,00 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій з ЄСВ №0002071306 на суму 170,00 грн. підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що по даній справі судовий збір сплачувався позивачем як з майнового спору, то пропорційність розміру задоволених позовних вимог повинна визначатися, виходячи з розміру нарахованих позивачу грошових зобов'язань.
Так, загальна сума грошових зобов'язань, які були предметом оскарження у даній справі становить 80367,07 грн., а загальна сума по рішенням, які підлягають скасуванню, склала 79857,07 грн., що дорівнює 99,36% від загальної суми оскаржених грошових зобов'язань.
Таким чином, на користь позивача підлягає поверненню 99,36% від суми сплаченого ним судового збору за подачу позову (799,25 грн.) та апеляційної скарги (1198,89 грн.), що становить 1985,35 грн..
Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу Сердюк Людмили Ігорівни - задовольнити частково.
Скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування винесених Головним управлінням Державної фіскальної служби у Херсонській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф0000761306 від 15 грудня 2017 року, рішення про застосування штрафних санкцій №0002081306 від 15 грудня 2017 року, рішення про застосування штрафних санкцій №0002091306 від 15 грудня 2017 року та рішення про застосування штрафних санкцій №0002071306 від 15 грудня 2017 року.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою скасувати винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у Херсонській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф0000761306 від 15 грудня 2017 року, рішення про застосування штрафних санкцій №0002081306 від 15 грудня 2017 року, рішення про застосування штрафних санкцій №0002091306 від 15 грудня 2017 року та рішення про застосування штрафних санкцій №0002071306 від 15 грудня 2017 року.
Стягнути на користь Сердюк Людмили Ігорівни (код НОМЕР_1) понесені судові витрти в сумі 1985 (тисяча девятьсот вісімдесят п'ять) гривень 35 копійок з Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (ЄДРПОУ 39394259) за рахунок його бюджетних асигнувань.
В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 08 листопада 2018 року.
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Вербицька Н. В. Джабурія О.В.