ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
08 листопада 2018 року № 826/12494/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянувши за правилами письмового провадження справу за позовом Публічне акціонерне товариство «БГ «Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича до Шевченіквського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,
Обставини справи
Публічне акціонерне товариство «БГ «Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Луньо Іллі Вікторовича (ЄДРПОУ 20717958, 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48, далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Шевченіквського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, далі по тексту - відповідач), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про:
- визнання неправомірною та скасування постанови №54676677 від 12.09.2017р. про відкриття виконавчого провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження у зв'язку з тим, що відповідачем неправомірно зазначено в оскаржуваній постанові боржника, - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк», оскільки рішенням суду зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» надати ФГВФО додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_2, стосовно здійснення йому виплати по відшкодуванню вкладу за рахунок ФГВФО за договором №ДФ-063115 Банківського вкладу (депозиту) від 27.06.2014 року в національній валюті України в розмірі 180 000, 00 грн.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2214 від 31.05.2017р. «Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ «Банк» відсторонено від виконання обов'язків уповноважену особу Фонду на ліквідацію та відкликано всі повноваження ліквідатора ПАТ «БГ Банк» Новікової Марії Миколаївни та з 06.06.2017р. призначено уповноважену особу Луньо Іллю Вікторовича.
Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/12494/17(далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, відзив до позову не надав.
Представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечив.
Виходячи з положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.
Обставини встановлені судом.
Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сімерецькою В.С. від 12.09.2017р. відкрито виконавче провадження №54676677 з виконання виконавчого листа виданого Окружним адміністративним судом міста Києва від 23.04.2015р. у справі №826/5384/15 про зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» надати ФГВФО додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_2, стосовно здійснення йому виплати по відшкодуванню вкладу за рахунок ФГВФО за договором №ДФ-063115 Банківського вкладу (депозиту) від 27.06.2014 року в національній валюті України в розмірі 180 000, 00 грн.
Не погоджуючись з постановою про відкриття провадження, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Нормативно-правовим актом, яким було врегульовано умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час відкриття виконавчого провадження ВП №48247197 був Закон №606-XIV, а на час прийняття оскаржуваної постанови - Закон №1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року.
Згідно зі статтею 1, частиною першою статті 2 Закону №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Частиною першою статті 6 Закону №606-XIV передбачено гарантії прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні, зокрема державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 17 Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону №606-XIV).
Відповідно до частин першої, другої статті 25 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частиною першою статті 27 Закону №606-XIV визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно зі статтею 32 Закону №606-XIV, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений главою 7 Закону №606-XIV.
Так, відповідно до частин першої - третьої статті 75 Закону №606-XIV, після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.
У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Статтею 63 Закону №1404-VIII, у свою чергу, передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Згідно з п. 1 частини 1 статті 3 Закону України № 1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України № 1404-VІІІ у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Частиною 3 статті 4 Закону України № 1404-VІІІ визначено, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України № 1404-VІІІ у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Як вбачається з матеріалів справи, Окружним адміністративним судом міста Києва 23.04.2015р. у справі №826/5384/15 видано виконавчий лист про зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» надати ФГВФО додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_2, стосовно здійснення йому виплати по відшкодуванню вкладу за рахунок ФГВФО за договором №ДФ-063115 Банківського вкладу (депозиту) від 27.06.2014 року в національній валюті України в розмірі 180 000, 00 грн.
Згідно зазначеного виконавчого листа боржником є - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк»; стягувачем - ОСОБА_5
Суд звертає увагу позивача на те, що у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва у справі 826/5384 відповідачем також зазначено - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк».
Представником позивача не надано суду доказів щодо звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із заявою про виправлення описки у справі №826/5384/15.
Таким чином, постанова державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сімерецької В.С. від 12.09.2017р. №54676677 про відкриття провадження, прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позову відмовити повністю.
Відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда