ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
05 листопада 2018 року № 826/8690/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1 (03148, АДРЕСА_1)
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16)
про стягнення коштів у суммі 50996,49 грн. ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві чи його правонаступника щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року в сумі 50 996,49 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві чи його правонаступника нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року в сумі 50 996,49 грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідач всупереч вимог чинного законодавства не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не має права здійснювати компенсації будь-яких витрат, які понесені сторонами у справі, оскільки дані витрати не передбачені ні бюджетом організації, ні законодавством України.
Позивач надіслав до суду відповідь на відзив, у якій повідомив, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 01 червня 2002 року є пенсіонером органів внутрішніх справ України за вислугою років.
Так, з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року позивач отримував щомісячну пенсію у розмірі: з січня 2013 року по січень 2015 року в розмірі 8 840,00 грн., з лютого 2015 року по грудень 2015 року у розмірі 7 984,31 грн., з січня 2016 року по червень 2016 року у розмірі 8 063,51 грн., з липня 2016 року по грудень 2017 року в розмірі 8 840,00 грн.
Як повідомив позивач та не заперечується відповідачем, 27 грудня 2017 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 59 014,00 грн. та 06 лютого 2018 року грошові кошти в сумі 10 162,66 грн.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо надання роз'яснення стосовно причин надходження вказаних коштів на рахунок позивача.
Так, листом №6369/03 від 28 лютого 2018 року позивачу повідомлено, що в підсистемі «Призначення та виплати пенсій деяким категоріям громадян» виникла технічна помилка, у зв'язку з чим, позивачу з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року виплачувалась пенсія не в повному обсязі. За цей період було донараховано пенсію та виплачено у грудні 2017 року через вкладний рахунок. Також, позивачу повідомлено, що розмір його пенсії приведено у відповідність та становить 10 162,88 грн.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року щомісячно недоотримував пенсію в повному обсязі, 28 березня 2018 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів на підставі Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159-2001-п.
За результатами розгляду вказаної заяви, позивачу листом №16884/03/01-258211 від 27 квітня 2018 року відмовлено в обрахуванні та виплаті компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
У вказаному листі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що оскільки зазначені кошти виплачені позивачу одразу після нарахування, компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати відсутня.
Незгода позивача із вказаною відмовою зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року 1058-ІV, Пенсійний фонд України є тим органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України та його територіальні органи, є суб'єктами владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначень (перерахунком) і виплатою пенсій.
Частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
В той же час, питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації згаданого Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року № 159.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з поуршенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого і органу (особи).
Статтею 2 даного Закону передбачається, що компенсація громадянам втрати частини мів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статей 3, 4 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до положень статті 6 зазначеного Закону компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
У розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випаду її присудження за рішенням суду. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а (провадження К/9901/5192/18).
Крім того, пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року №159 кореспондуються з положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням строків їх виплати.
При цьому суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» неможливість виплати особі компенсації і втрати частини доходів пов'язується із неотриманням таких доходів із вини громадянина.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №6369/03 від 28 лютого 2018 року, в підсистемі «Призначення та виплати пенсій деяким категоріям громадян» виникла технічна помилка, у зв'язку з чим, позивачу з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року виплачувалась пенсія не в повному обсязі. За цей період було донараховано пенсію та виплачено у грудні 2017 року через вкладний рахунок.
Факт одноразової виплати грошових коштів за вказаний період свідчить про те, що виплата позивачу пенсії за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року не в повному обсязі виникла з вини відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення встановленого строку виплати пенсії, тому у позивача є право на отримання компенсації втрати частини доходу (пенсії) за вищевказаний період.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мав законні сподівання на своєчасне здійснення перерахунку пенсії та виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень, які були здійснені органами Пенсійного фонду України.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року в сумі 50 996,49 грн. та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року в сумі 50 996,49 грн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного в сукупності суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року в сумі 50 996,49 грн..
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року в сумі 50 996,49 грн.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук