Справа № 825/2249/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Бородавкіна С.В.
Іменем України
06 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року, що прийнята у місті Чернігові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії (бездіяльності) протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати дії (бездіяльність) відповідача щодо непроведення з ним повного розрахунку при звільненні протиправними;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 по 29.03.2018 в розмірі 41 130 грн, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 по 29.03.2018.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив службу у ВЧ НОМЕР_2 на посаді старшого офіцера оперативного відділу штабу управління ракетних військ і артилерії.
Наказом Міністра оборони України від 20.12.2017 № 939 позивача було звільнено з військової служби у запас відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) (а.с. 15).
Наказом тво командира ВЧ НОМЕР_2 від 29.12.2017 № 399 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29.12.2017 (а.с. 14). Вказаним наказом передбачена виплата позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 45 287,08 грн.
Відповідно до виписки по картковому рахунку АТ «ПриватБанк», відповідач перерахував ОСОБА_1 вищевказану компенсацію в березні 2018 року (а.с. 18).
Вважаючи затримку в проведенні з ним розрахунку при звільненні незаконною, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби. Невчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Військова служба є державною службою особливого характеру. Проходження військової служби регулюються Законом України «Пре військовий обов'язок і військову службу» і відповідними положеннями про проходження військової служби, про що свідчить частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба і державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.
Частина четверта статті 2 Закону Україні «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
На відміну від зазначеного спеціального законодавства КЗпП не регулює питання проходження військової служби, зокрема стаття 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
За змістом статей 116, 117 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток - це визначений нормами за встановленими правилами розмір заробітної плати працівника, обчислений за певний період часу. Середній заробіток відображає регулярні виплати, зумовлені системами заробітної плати, і є типовим для даного працівника.
Як зазначив у пункті 2 постанови від 22.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Пленум Верховного Суду України, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що посилання позивача на норми КЗпП є безпідставними, оскільки на військовослужбовців його вимоги в щодо оплати праці та вирішення спорів (зокрема положення статей 116, 117) не поширюється. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.
При цьому, посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 17.02.2015 №21-8а15, оскільки вона не стосується правовідносин щодо проходження військової служби. Окрім того, у даній справі Верховним Судом України було застосовано норми спеціального законодавства, що регулювали порядок та умови проходження служби в міліції, а не загального (КЗпП).
Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки.
Відповідно до пункту 7 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно Про затвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку. Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік».
Таким чином, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на відповідний рік. Тобто при відсутності бюджетних призначень виплата компенсації не здійснюється. Компенсація за неотримане речове майно не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Зазначене додатково свідчить про те, що виплата даної компенсації не може підпадати під дію та бути підставою для застосування статей 116, 117 КЗпП.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статей 116, 117 КЗпП відсутні.
Таким чином, суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 08.11.2018.