Справа № 825/1842/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Д'яков В.І.
Іменем України
06 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року, що прийняте у місті Чернігові (повний текст складений 03 липня 2018 року), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_2 про зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити йому добові за відрядження у розмірі 10980,00 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для нарахування та виплати позивачу добових відсутні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що перебуваючи на посаді заступника військового комісара з територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_2 , 23.08.2017, на виконання вимог розпорядження начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 №502/2/4/1/851 від 28.04.2017, розпорядження військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Чернігівський ОВК) №2/355-к від 22.08.2017, наказом військового комісара Бобровицького РВК №136 від 23.08.2017 позивач був відправлений у службове відрядження у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 для виконання службових і бойових завдань у районах проведення антитерористичної операції (а.с. 11, 12, 13).
Перебуваючи у відрядженні, наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 292 від 27.09.2017, позивач був направлений до пункту постійної дислокації частини і знятий з котлового забезпечення з 28.09.2017 (а.с. 14).
Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №87 від 28.03.2018 позивач вибув до основного місця служби у зв'язку з закінченням терміну відрядження (а.с. 15).
Таким чином, позивач перебував у відрядженні протягом 218 днів (183 діб).
Позивач звернувся із заявою з доданими документами до Чернігівського ОВК для виплати добових у сумі 10 980 грн. (а.с. 16, 17, 18, 19).
Листом позивачу було відмовою у виплаті добових. Підставою для невиплати зазначено, до відповідно п.24 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України - військовослужбовцям, тимчасово прикомандированих з дозволу Міністра оборони України, першого заступника Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувачів видів Збройних Сил України до інших військових частин, або тим, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період перебування в пунктах прикомандирування або в розпорядженні не здійснюється.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивачем доведено, що він перебував саме у відрядженні, а тому наявні всі підстави для виплати йому добових (грошових коштів) за час перебування у відрядженні.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Згідно частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини шостої статті 14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02 лютого 2011 року №98 (далі - Постанова № 98) визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Так, згідно пункту 2 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 № 105 (далі - Інструкція №105) визначено, що відрядження - направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в іншу місцевість для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).
Відповідно до пункту 10 Інструкції №105 окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням).
При цьому згідно пункту 19 Інструкції №105 забороняється здійснювати виплату добових та відшкодовувати витрати на найм житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення.
Так, виплата добових та відшкодування витрат на найм житлового приміщення здійснюються за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) (пункт 20 Інструкції №105).
Як вбачається з матеріалів справи, посвідчення про відрядження відповідно до якого позивач вибув у відрядження 23 серпня 2017 року та прибув з відрядження 28 березня 2018 року, відповідає вимогам Інструкції №105. Відхилень від порядку його оформлення судом не встановлено.
Відповідно до пункту 4 Інструкції №105 строк відрядження визначається командиром (начальником, керівником), але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі (крім випадків, коли інші строки відрядження визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами).
Згідно абзацу дев'ятого пункту 6 Постанови № 98 строк відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та працівників, які направляються починаючи з 14 квітня 2014 року в межах України для участі в антитерористичних операціях, здійснення заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, не повинен перевищувати період проведення таких заходів.
Відповідно до пункту 11 Інструкції №105 за кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98.
Відповідно до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена в розмірі 60 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що позивач у спірний період перебував не у відрядженні, а у розпорядженні командира військової частини, а тому згідно пункту 24 Інструкції № 530 військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період перебування в розпорядженні не проводиться.
Колегія суддів відхиляє наведені посилання відповідача з огляду на таке.
Пункт 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153) визначає вичерпний перелік підстав для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання. Частина друга цього пункту вказує на те, що військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був відряджений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 для виконання службових (бойових) завдань у районах проведення АТО згідно наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.08.2017 №136.
В матеріалах справи відсутні накази про звільнення з посади позивача, чи докази наявності інших обставин, визначених у пункті 166 Положення № 1153, а тому твердження відповідача про зарахування позивача у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 в розумінні пункту 116 Положення № 1153 є необґрунтованими.
При цьому, з наявних в матеріалах справи документів - наказів військового комісару та командира військової частини, належним чином оформленого посвідчення про відрядження (а.с. 13-15, 18) вбачається, що позивач перебував саме у відрядженні у розумінні пункту 2 Інструкції № 105, тобто був направлений наказом командира (військового комісара) на певний строк (з 23.08.2018 на строк до дванадцяти місяців) в іншу місцевість (військову частину НОМЕР_2 ) для виконання службових завдань (виконання службових (бойових) завдань у районах проведення АТО) поза місцем постійної дислокації військової частини (підрозділу - військового комісаріату).
Посилання в апеляційній скарзі на пункти 13 Постанови № 98, абзац тринадцятий пункту 24 Інструкції №105, абзац восьмий пункту 22 Інструкції №105 також є необґрунтованим, оскільки вони не стосуються обставин даної справи (позивач не проходить службу в органах і підрозділах цивільного захисту, Національному антикорупційному бюро; позивач не направлявся з пунктів прикомандирування (перебування у розпорядженні) в інші пункти; позивача відряджено в індивідуальному порядку, а не у складі підрозділів або військових частин).
Інших обґрунтованих доводів, які б свідчити про помилковість рішення суду першої інстанції позивачем не наведено. При цьому колегія суддів наголошує на тому, що сума добових належна позивачу до відшкодування відповідачем не оспорюється (постанова Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 808/8874/15) та відповідає граничному розміру добових, визначених Постановою № 98.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 по справі № 822/5994/15.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 08.11.2018.