і м е н е м У к р а їн и
07 листопада 2018 року м. Дніпросправа № 808/1502/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Горшкова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року (суддя суду першої інстанції - Прасов О.О.), прийняте в м. Запоріжжя у відкритому судовому засіданні, повне судове рішення складено 27.06.2018 року, у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного акціонерного товариства «Запоріжкокс» про стягнення коштів, -
20 квітня 2018 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом про стягнення з ПАТ «Запоріжкокс» на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році у розмірі 6 299 946.46 грн..
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що відповідач не виконав нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не забезпечив працевлаштування інвалідів у кількості - 49 осіб та не сплатив адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування інвалідів у розмірі 6 299 946.46 грн.. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв'язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму боргу з відповідача у судовому порядку.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову. Також. Позивач зазначає, що норматив з працевлаштування працівників з інвалідністю відповідачем не виконано, відтак він зобов'язаний сплатити адміністративно -господарські санкцій в силу Закону, а той факт, що відповідач подавав звіти про наявність робочих місць до центрів зайнятості не може звільняти останнього від сплати санкцій та пені.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає. що підприємством було вжито всіх визначених Законом дій для працевлаштування на підприємстві інвалідів, тому підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій - відсутні.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно із ст..20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. &?к;…&?н; Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», N 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».
Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. Зазначені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.
Виходячи з викладених норм законодавства, суд першої інстанції правильно зазначив, що на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.
Закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
16 лютого 2018 року відповідачем було подано 2 Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 10.02.2007р. №42, в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 1539 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів» - 62 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 13 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 197 751.10 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 128 493 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - не зазначена (а.с.5).
Також матеріали справи містять звітність Форми 3-ПН, які подавались ПрАТ «Запоріжкокс» до Запорізького міського центру зайнятості населення про наявні вакансії для осіб з інвалідністю. (т. 1 а.с. 79-249)
Згідно інформації Запорізького міського центру зайнятості ПрАТ «Запоріжкокс» приймало участь у напрямку працевлаштування інвалідів, подавало інформацію про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів. За 2017 рік 5 безробітних з числа інвалідів було видано направлення на працевлаштування на ПрАТ «Запоріжкокс», однак від працевлаштування вони відмовились.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснювались усі належні від нього заходи для недопущення правопорушення, а відтак підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій, не існує.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а носять характер особистого тлумачення позивачем окремих норм матеріального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.308, ст. 310, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року у справі №808/1502/18 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя А.В. Суховаров