ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
23 жовтня 2018 року № 826/6220/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд: визнати протиправною відмову Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві) у здійсненні перерахунку пенсії позивачу, викладену в листі від 21.03.2018 №4946/14/п-512 та зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві) здійснити перерахунок та виплату позивачу раніше призначеної пенсії за вислугу років, відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» ( в ред. Закону №2663-111 від 12.07.2001) в розмірі 90% від суми усіх складових заробітку, зазначених у довідках прокуратури від 20.02.2018 №19-43 вих. 18 та від 04.04.2018 №18-118 за жовтень 2017 року, без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії, починаючи з 01.10.2017.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2018 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, який відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» має право на перерахунок пенсії, у зв'язку із змінами в оплаті праці.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що пенсія, призначена позивачу відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не підлягає перерахунку у зв'язку із підвищенням розміру заробітку працюючих пенсіонерів, тому органами пенсійного фонду було правомірно відмовлено позивачу у перерахунку пенсії.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що скасування норм ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не є підставою для звуження прав позивача та відмови від проведення перерахунку пенсії.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером органів прокуратури, який перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ.
Згідно наявної в матеріалах справи копії розпорядження про перерахунок пенсії від 08.12.2016, стаж позивача в прокурорсько-слідчих органах складає 25 років, 3 місяці, 16 дні, процент пенсії від заробітку складає - 90%.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" були підвищені розміри посадових окладів працівників органів прокуратури України та надбавки за класні чини.
У зв'язку з цим, 06.03.2018 позивач звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з письмовою заявою про перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №657 від 30.08.2017 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», якою були підвищені розміри посадових окладів працівників органів прокуратури України та надбавки за класні чини.
21.03.2018 відповідач листом №4946/14/17-512 повідомив позивача про те, що силу вимог ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, проте, наразі такого порядку не прийнято.
Вважаючи дану відмову протиправно та такою, що звужує права позивача на перерахунок пенсії, останній звернувся із позовом до суду.
Розглядаючи даний адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві» ліквідовано Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та утворено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Таким чином, у зв'язку із реорганізацією органів Пенсійного фонду України та утворенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, останній є правонаступником ліквідованих органів, а відтак виконує функції щодо забезпечення реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи викладене, належним відповідачем у справі є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07. 2015 визначалися Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ " (далі - Закон №1789-ХІІ)
Згідно із ч. 1 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції від 05.11.1991, що діяла до 01.10.2011) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" № 3668-УІ, який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ та змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років.
З 15.07.2015 ст. 50-1 Закону №1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Частиною 18 ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції до 01.01.2015р.) було передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Разом з тим, на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії правове регулювання відносин, що виникають у сфері пенсійного забезпечення прокурорів змінилося, оскільки положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (крім частин третьої, четвертої, шостої, одинадцятої) втратили чинність згідно із Законом №1697-VII.
Суд зазначає, що вказані норми матеріального права вже були проаналізовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2018 по справі № 674/900/16-а та зазначено, що з 01 січня 2015 року - дня набрання чинності Законом № 76-VIII, яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України", а в подальшому у зв'язку із набранням чинності 15 липня 2015 року Закону № 1697-VІІ, який містить аналогічну норму - Урядом не було прийнято відповідний нормативно-правовий акт, позаяк і не було визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, тому пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.
Отже, оскільки законодавством, чинним на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.
З вищевказаного вбачається, що у разі відсутності постанови Уряду щодо умов і порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури (як це було передбачено частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ) Пенсійні органи не мають правового механізму для проведення перерахунку пенсії.
Беручи до уваги наведене вище, суд приходить до висновку, що за відсутності нормативного регулювання відносин щодо умов і підстав для перерахунку пенсій (зокрема у зв'язку зі збільшенням розміру заробітної плати) працівників прокуратури, підстав для такого перерахунку немає. Тому, відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії з підстав, про які зазначено вище, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12. 2014 № 76-VIII частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: "Умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".
Разом з тим, суд зазначає, що наведені зміни законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був гарантований статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ при призначені пенсії, а лише покладають визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на Кабінет Міністрів України.
Крім того, за змістом наведених вище положень пункту 5 Прикінцевих і перехідних положень Закону №213-VIII у зв'язку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх, в тому числі й спеціальних, пенсій, скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсію/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, у тому числі відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.
Отже, як вбачається із матеріалів справи, на час звернення позивача до органів Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, положення статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХІІ "Про прокуратуру", що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність, а відповідних умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було - а тому, відсутність правового врегулювання не може свідчити про звуження існуючих прав позивача саме з боку органів Пенсійного фонду.
Суд звертає увагу позивача, що відповідач є лише структурним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України та іншими нормативно-правовими актами, а тому за відсутності порядку про перерахунок пенсії, останній не мав підстав для проведення перерахунку пенсії на підставі норми Закону, що втратила свою чинність.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 127/11766/16-а.
Крім того, судом не приймаються до уваги посилання позивача на порушення його конституційних прав у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин, оскільки Закон №76-VІП, яким викладено статтю 50-1 Закону № 1789-ХІІ у новій редакції та стаття 86 Закону № 1697-VІІ не визнані неконституційними і підлягають застосуванню відповідними суб'єктами.
Також слід зазначити, що право на перерахунок пенсії виникає станом на час виникнення обставин, з якими особа пов'язує право на такий перерахунок, а не з часу її виходу на пенсію, як стверджував у своїх поясненнях позивач, а відтак, відмова відповідача у перерахунку пенсії не ставить під сумнів саму сутність права на соціальний захист, оскільки наслідком відмови у перерахунку пенсії не було зменшено розмір отримуваної позивачем пенсії.
Аналогічна правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.08.2018 по справі №754/15912/16-а.
Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Так, згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, судової практики та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог , то розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19,77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України , Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (02081, АДРЕСА_1, іпн НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур