06.11.2018 року м. Дніпро Справа № 904/147/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),
суддів: Кузнецової І. Л., Широбокової Л.П.
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2018 р.
( суддя Рудь І. А., повний текст якого складено 03.05.2018 р. ) у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства
"Державний експортно-імпортний банк України",
м. Київ
до Приватного акціонерного товариства
"Північний гірничо-збагачувальний комбінат",
м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості у розмірі 2 001 700 грн. 00 коп. відповідно до умов угоди про уступку права вимоги від 10.02.2004 № 830
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2018 р. у справі № 904/147/18 позов задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 2 001 700 грн. 00 коп. заборгованості за угодою про уступку права вимоги № 830 від 10.02.2004 р., 30 025 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Відповідача 2 001 700 грн. 00 коп. заборгованості, оскільки Відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, чим порушив умови угоди про уступку права вимоги від 10.02.2004 р. № 830, договору від 14.01.2005 р. № 32 та приписи чинного законодавства.
Крім того, господарський суд першої інстанції зазначив, що позовна давність у вказаних правовідносинах спливатиме 15.01.2018р., що свідчить про те, що Банк звернувся до господарського суду із даним позовом в межах строку позовної давності.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2018 р. у справі № 904/147/18 та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги, Відповідач посилається на те, що в своїй позовній заяві AT «Укрексімбанк» обгрунтовує наявністю факту відстрочки погашення заборгованості строком на 10 років ( до 14.01.2015 р. ), що стало підставою для звернення Позивачем до суду з вимогою про стягнення заборгованості за Угодою. В свою чергу, Відповідач вважає позовні вимоги необгрунтованими та безпідставними, з огляду на недоведеність підстав, на яких грунтуються позовні вимоги, відсутності належної доказової складової таких вимог, а також невизначеності правової природи позовної давності щодо можливості стягнення боргу з Відповідача Позивачем.
При цьому Скаржник зазначає, що суд першої інстанції хибно стягнув заборгованість з Відповідача на підставі угоди, зміст якої передбачав лише заміну кредитора, а спірну заборгованість вже було стягнуто рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області по справі № 7/251-00 від 12.06.2001 р. Тобто судом, в порушення норм матеріального і процесуального права було повторно стягнуто заборгованість з Відповідача, до того ж яка вже була погашена.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2005 р. є процесуальним документом, що безпосередньо стосується предмета спору у даній справі. Скаржник вважає, що текст ухвали господарського суду від 21.07.2005 р. № 10/89 не містить інформації, яка вказує на наявність факту відстрочки погашення заборгованості, що є предметом даного спору.
Водночас, на думку Скаржника, враховуючи положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на дату винесення ухвали по справі № 10/89 ) ухвала суду була спрямована виключно на об'єктивності розгляду справи по суті, а відповідні висновки за результатом здійснення аналізу наданих сторонами доказів (письмових, показань свідків та ін.), з їх оцінкою та викладенням аналізу з посиланням на їх допустимість та належність викладались виключно в рішенні суду.
Скаржник зазначає, що в ході розгляду даної справи у суді першої інстанції Позивачем не було надано до суду примірника начебто укладеного між Сторонами Договору № 32 від 14.01.2005 р., обґрунтовуючи свої дії відсутністю у розпорядженні Позивача такого Договору, що суперечить суті ст. ст. 74, 75 Господарського процесуального кодексу України, адже Позивач належним чином не довів ті обставини, на які ним здійснено посилання за змістом позовної заяви, а суд, всупереч приписам Господарського процесуального кодексу України переклав обов'язок доказування фактів на які посилається Позивач на Відповідача.
Від Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Банк не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Банк посилається на те, що Боржник не заперечує фактів укладення Угоди та наявності заборгованості у розмірі 2 001 700,00 грн., згідно з рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області № 7/251-00 від 12.06.2001 р., докази погашення такої заборгованості у Відповідача відсутні та, відповідно, не надані ним до суду для долучення до матеріалів справи.
Крім того, у відзиві Банк звертає увагу, що AT «Укрексімбанк» як новий кредитор ще в 2005 році зверталося до Господарського суду Дніпропетровської області із відповідним до Боржника про стягнення в тому числі і вказаної вище заборгованості в розмірі 2 001 700,00 грн., право на стягнення якої належить Банку на підставі Угоди. За результатами розгляду зазначеного позову Господарський суд Дніпропетровської області виніс ухвалу від 21.07.2005 р. у справі № 10/89 про залишення позову без розгляду. Підставою для залишення позову Банку без розгляду став наданий Відповідачем Договір про погашення заборгованості № 32 від 14.01.2005 р., оскільки відповідно до його умов Банком було надано Відповідачу відстрочку погашення заборгованості строком на десять років ( до 14.01.2015 р.).
Банк посилається на те, що згідно з Договору про погашення заборгованості № 32 від 14.01.2005р. Боржник прийняв на себе зобов'язання добровільно погасити заборгованість Кредитору, вказану в п. 1 цього Договору, після настання строку погашення заборгованості.
Позивач також вказує на те, що ухвала є належним та достатнім доказом, а обставини, відображені в даній Ухвалі, не потребують повторного доказування в рамках розгляду даної справи, оскільки вже були досліджені та встановлені Господарським судом Дніпропетровської області під час розгляду справи № 10/89 та не можуть ставитися під сумнів, зокрема, Відповідачем.
Крім того, Банк зазначає про те, що сторонами було визначено строк виконання зобов'язання ( до 14.01.2015 р. ), тому при визначенні строку позовної давності є обґрунтованим використовувати норми ч. 5 ст. 261 ЦК України, згідно з яким за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Таким чином, відлік строку позовної давності почався після спливу вказаного строку відстрочки погашення заборгованості. Наразі, провадження у справі відкрито за позовом Банку поданого до Господарського суду Дніпропетровської області в межах трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 р. ( головуючий суддя - Дармін М.О., судді - Анонік С.Г., Іванов О.Г. ) відкрито апеляційне провадження у справі.
Розпорядженням керівника апарату суду від 06.08.2018 р., у зв'язку із перебуванням на лікарняному судді Антоніка С.Г. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.
Автоматизованою системою документообігу визначено для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя - Дармін М.О., судді - Кузнецова І.Л., Іванов О.Г.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.09.2018 р.
В судовому засіданні 24.09.2018 р. по справі оголошено перерву до 23.10.2018 р.
Указом Президента України від 29.12.2017 р. № 454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Донецький апеляційний господарський суд; утворено Центральний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд з 03.10.2018 р. припинив здійснення правосуддя у зв'язку із публікацією в газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідно до частини 5 статті 31 Господарського процесуального кодексу України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.
У зв'язку з припиненням діяльності з відправлення правосуддя Дніпропетровським апеляційним господарським судом, справа № 904/147/18 передана до Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідно до частини 7 статті 31 Господарського процесуального кодексу України справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2018р. колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П. прийнято до свого провадження справу № 904/147/18 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2018 р. Розгляд справи призначено на 06.11.2018 р.
Відповідно ст. 269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У судовому засіданні 06.11.2018 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду скасуванню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.02.2004 р. між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", найменування якого згідно установчих документів змінене на Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" ( Новий кредитор ), та Відкритим акціонерним товариством "Криворізький гірничо-металургійний комбінат "Криворіжсталь" ( Первісний кредитор ) укладено Угоду про уступку права вимоги № 830 (надалі - Угода), відповідно до п. 1.1 ст. 1 якої Первісний кредитор уступає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, належне Первісному кредиторові, на стягнення заборгованості, встановленої рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області № 7/251-00 від 12.06.2001 р. про примусове звернення стягнення на майно Відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" ( Боржник ), найменування якого згідно установчих документів змінене на Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", на користь Первісного кредитора в сумі 2 001 700 грн. 00 коп.
За вказаною Угодою Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 1.1 цієї Угоди. ( п. 1.2 ст. 1 Угоди).
Згідно із п. 5.1 ст. 5 Угоди ця Угода укладається на виконання умов мирових угод № 833 від 10.02.2004 р., № 834 від 10.02.2004 р., № 835 від 10.02.2004 р. та № 836 від 10.02.2004 р. і набуває чинності з дати погашення Первісним кредитором грошових коштів у розмірі відповідно до п. 3.1 вказаних мирових угод, укладених між Банком та Первісним кредитором.
Відповідно до п. 3.1 зазначених вище мирових угод Банк та Первісний кредитор домовились, що Первісний кредитор зобов'язується погасити заборгованість Банку, вказану в п. 2 мирових угод, в добровільному порядку наступним чином: погашення заборгованості в сумі 866 874,10 грн. шляхом перерахування Первісним кредитором грошових коштів на рахунок Банку ( п. 3.1 мирової угоди від 10.02.2004 р. № 833 по справі № 10/187/353, далі - Мирова угода № 833 ), затверджена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2004 р. у справі № 30/187 (19/353); погашення заборгованості в сумі 230 738,20 грн. шляхом перерахування первісним кредитором грошових коштів на рахунок банку (п. 3.1 мирової угоди № 834 по справі № 19/354 від 10.02.2004 р. (далі - Мирова угода №834), затверджена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2004 у справі № 19/354 ); погашення заборгованості в сумі 1 424 996,38 грн. шляхом перерахування первісним кредитором грошових коштів на рахунок банку ( п. 3.1 мирової угоди № 835 по справі № 02-5/5-8/18 (19/355) від 10.02.2004 р. ( далі - Мирова угода № 835 ), затверджена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2004 р. у справі № 19/355); погашення заборгованості в сумі 1 911 029,84 грн. шляхом перерахування Первісним кредитором грошових коштів на рахунок Банку ( п. 3.1 мирової угоди № 836 по справі № 19/356 від 10.02.2004 р. ( далі - Мирова угода № 836 ), затверджена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2004 у справі № 19/356 ).
На підтвердження виконання Первісним кредитором умов п. 3.1 перелічених мирових угод та набрання чинності Угодою від 10.02.2004 р. № 830, Банком до матеріалів справи надані засвідчені копії платіжних документів від 11.03.2004 р. та від 30.03.2004 р. (а. с. 37,38).
За твердженням Позивача, з огляду на зазначене, Банк як новий Кредитор має право вимагати від Боржника виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості в розмірі 2 001 700 грн. 00 коп.
Крім того, Позивач посилається на те, що в мотивувальній частині ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2005 р. у справі № 10/89, якою позовну заяву банку до ВАТ "Північний ГЗК" про стягнення в тому числі 2 001 700 грн. 00 коп. за угодою від 10.02.2004 р. № 830, залишено без розгляду, судом встановлено, що Кредитор погоджується надати Боржнику відстрочку погашення заборгованості строком на десять років (до 14.01.2015 р. ), а Боржник зобов'язується добровільно погасити заборгованість Кредитору... після настання строку погашення заборгованості.
Таким чином, за твердженням Позивача судом встановлений факт укладання між сторонами договору про погашення заборгованості від 14.01.2005 р. № 32, за умовами якого Боржнику Банком надана відстрочка сплати спірної заборгованості строком на 10 років.
Оскільки Відповідач після спливу наданої Банком відстрочки заборгованість не сплатив, Банк направив Боржнику два листи з вимогою погасити вищезазначену заборгованість ( листи від 21.06.2016 р. № 016-00/2665 та від 23.09.2016 р. № 016-01/4183 ( а. с. 39-41, 42-43 ), які залишені Відповідачем без відповіді та задоволення.
На час розгляду справи в суді першої інстанції, доказів сплати зазначеної заборгованості Відповідачем надано не було.
У відзиві на позовну заяву Відповідач просив застосувати до правовідносин строки позовної давності, посилаючись на те, що угода № 830 від 10.02.2004 р. набула чинності з 30.03.2004 р., тобто строк позовної давності сплив 30.03.2007 р., а посилання Банку на ухвалу господарського суду від 21.07.2005 р. у справі №10/89 не спростовує факту спливу строку позовної давності, оскільки вказаною ухвалою не було встановлено порядку та строків оплати заборгованості Відповідачем Банку; згадування судом про будь-яку домовленість між сторонами не є юридичною значимою дією, яка б переривала строк позовної давності щодо заборгованості.
Задовольняючи позовні вимоги, Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що право вимоги до Відповідача заборгованості у розмірі 2 001 700 грн. 00 коп., встановленої рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області № 7/251-00 від 12.06.2001 р. перейшло до Позивача правомірно, оскільки угода про уступку права вимоги від 10.02.2004 р. № 830 не суперечить приписам ст. 512 ЦК України, є чинною, доказів визнання її недійсною суду не надано. Також, господарський суд зазначив, що Банк звернувся до господарського суду із даним позовом в межах строку позовної давності, який у вказаних правовідносинах спливатиме 15.01.2018 р. ( з урахуванням відстрочки погашення заборгованості строком на десять років ( до 14.01.2015 р. ) згідно договору про погашення заборгованості № 32 від 14.01.2005 р. про який було зазначено в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2005 р. у справі № 10/89.
Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок місцевого господарського суду не обґрунтованим у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги ). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Наявність же судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.
Проте, виходячи зі змісту Договору його предметом є уступка права вимоги боргу, встановленого рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області від 20.11.2000 р. у справі № 7-251 від 20.11.2000 р. про стягнення 2 000 000 грн. основного боргу, 1 700 грн. державного мита.
Таким чином, умовами Договору Новому кредитору - Позивачу фактично надано право вимагати від Відповідача належного та реального виконання рішення суду зі зміною способу такого виконання.
Відповідно до ст. 115 ГПК України ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.
При цьому, питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у матеріальному зобов'язанні за договором цесії, вирішується виключно судом, який прийняв відповідне судове рішення, у порядку, передбаченому ст. 25 ГПК України ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Отже, при укладенні договору уступки права вимоги Позивач та Первісний кредитор, не замінюючи кредитора у зобов'язанні, в порядку, передбаченому чинним законодавством, не зазначаючи в договорі із якого саме зобов'язання виникли вимоги до Відповідача ( вказане можливе встановити лише з рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області від 20.11.2000 у справі № 7-251, яким стягнуто кошти за векселями: № № 65306812350150, 65306812350148, 65306812350147, 65306812350145, які було видано 14.09.1998 р. на суму 500 000 грн. кожний зі строком платежу до 01.01.2000 р. з застереженням «без протесту» та отримані від ВАТ «Кривбасрудремонт» ( акт приймання-передачі векселів № 584, 585, 586, 587 від 31.03.1999 р. ) за поставлений металопрокат згідно договору № 724 від 22.03.1999 р.), фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення та спосіб виконання рішення суду, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19.08.2014 р. у справі № 923/945/13, у постанові Верховного Суду № 923/607/16 від 05.04.2018 р.
Крім того, як зазначалось, рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області від 20.11.2000 у справі № 7-251 було стягнуто з Відповідача на користь "Криворізького державного гірничо-збагачувального комбінату "Криворіжсталь" 2 000 000 грн. основного боргу, 1 700 грн. державного мита. Тому, повторне стягнення одного і того ж боргу нормами законодавства не передбачено.
Отже, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
З огляду на порушення місцевим судом норм матеріального права та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України таке рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо застосування позовної давності, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) ст. 257 ЦК України встановлено в три роки.
Перебіг позовної давності, відповідно до ст. 261 ЦК України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку.
Згідно зі ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому першочерговим для суду є з'ясування правомірності заявлених позовних вимог. Тобто, позовна давність застосовується судом в разі спливу відповідного строку, наявності заяви та встановлення судом правомірності заявлених позовних вимог.
Як зазначалось, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому заява Відповідача про її застосування, судом відхиляється.
Щодо доводів Позивача стосовно факту укладання між сторонами договору про погашення заборгованості від 14.01.2005 р. № 32 встановленого в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2005 р. у справі № 10/89, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України підставами звільнення від доказування є обставини (преюдиціальні факти), встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст. 82 ГПК України ( яка була чинною до 15.12.2017 ), положення якої аналогічні положенням ч. 3 ст. 232 ГПК України в чинній редакції, судове рішення приймається за результатами розгляду справи по суті судом першої інстанції.
Тому факти, зазначені судом в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2005 у справі №10/89 про залишення позову без розгляду не можуть розглядатися як преюдиціальні, бо суд в цій справі не розглядав спір по суті, отже не встановлював фактів, а описав тільки доводи сторін, в тому числі щодо надання Відповідачем договору № 32 від 14.01.2005 р., однією із умов якого була згода кредитора надати боржнику відстрочку погашення заборгованості до 14.01.2015 р.
В матеріалах справи № 904/147/18 договір про погашення заборгованості № 32 від 14.01.2005 р. відсутній, сторонами як доказ у справі для дослідження не наданий, посилаючись на його відсутність у обох сторін. Отже, посилання Позивача на умови цього договору безпідставні.
З урахуванням вище зазначених обставин та положень ст. 74 ГПК України, в тому числі щодо дискреції суду у господарському процесі, апеляційний суд не надає оцінку договору про погашення заборгованості № 32 від 14.01.2005 р. у справі № 904/147/18, а висновок суду першої інстанції щодо відліку позовної давності з дати відстрочення погашення заборгованості (до 14.01.2015 р.), про що узгоджено сторонами в тексті зазначеного договору, є передчасним, бо не ґрунтується на принципах, закріплених у ст. 86 ГПК України.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті Відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на Позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 270, 273, 275 - 285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2018 р. у справі № 904/147/18 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на користь Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" суму судового збору за подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в розмірі 45 038 грн. 25 коп., про що видати наказ.
Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 08.11.2018 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя І. Л. Кузнецова
Суддя Л.П. Широбокова