Справа № 825/1536/18
06 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Собківа Я.М.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року, суддя Непочатих В.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- скасувати рішення відповідача від 02.03.2018 року № 26, викладене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у відповідності до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано рішення Міністерства оборони України від 02.03.2018 року, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 26, щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у 1983-1985 роках проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР у Афганістані.
17.11.1998 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з контузією, отриманою при виконанні обов'язків військової служби в Афганістані, що підтверджується копією витягу із акту огляду у МСЕК до довідки серії МСЕ-ЧНВ від 17.11.1998 року, копією довідки серії МСЕ-ЧНВ № 339071 (а.с. 73-74).
Як вбачається з копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 030804 (а.с. 75) 26.04.2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якої стала контузія, отримана при виконанні обов'язків військової служби в Афганістані.
06.07.2017 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про направлення документів на адресу Міністерства оборони України для здійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги (а.с. 83-85).
Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, були розглянуті подані документи та 02.03.2018 року прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії № 26, про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, а також на дату встановлення ІІІ групи інвалідності не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після встановлення інвалідності (а.с. 87-88).
Позивач, вважаючи відмову відповідача щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи протиправними, а свої законні права порушеними звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності 26.04.2016 року, тому до спірних правовідносин слід застосовувати вимоги підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975 в редакції чинній на час встановлення ІІ групу інвалідності, якими передбачено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до статті 16 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно з положенням підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІI групи.
Пунктом 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення обумовленої норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи.
Стаття 16 Закону України № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок № 975) встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року справа №806/488/16 (К/800/21200/16).
Та обставина, що відповідно до Закону №1774-VIII від 06.12.2016 року ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, колегія суддів вважає, ніяким чином не впливає на право позивача отримати таку виплату. Зазначена норма прйнята після встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а тому абзац 2 частини 4 ст.16-3 Закону до зазначених правовідносин не може бути застосований.
Посилання апелянта на те, що оскільки ОСОБА_1 змінено групу інвалідності понад дворічний термін, то він не має права на виплату одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи не приймається до уваги, оскільки стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції від 26.04.2016 року (чинній на момент встановлення ІІ групи інвалідності) не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності особі було встановлено вищу групу інвалідності, зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.
Крім того, колегія суддів зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби закріплене у статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку №975.
Таким чином, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 26.04.2016 року в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, відповідно до Порядку № 975, а тому наявні підстави для визнання протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Згідно з п.11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
У відповідності до п.12-13 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
На виконання наказу Міністра оборони України від 12.04.2007 року №168 "Про організацію роботи та призначення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби" (далі - Наказ №168) у Міністерстві оборони України створено постійно діючу комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби.
У відповідності до пункту 2 Наказу №168 голова комісії, зокрема, забезпечує підготовку пропозицій та подає їх Міністру оборони України для прийняття рішень про призначення грошової допомоги.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що, в силу положень Наказу №168, відповідну пропозицію для вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги повинна надавати постійно діюча комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби.
За результатами розгляду такої пропозиції комісії Міністр оборони України приймає відповідне рішення (позитивне або негативне).
Згідно пункту 15 Порядку №975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Як вбачається із матеріалів справи, 02.03.2018 року Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, були розглянуті подані документи та прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії № 26, про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, а також на дату встановлення ІІІ групи інвалідності не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після встановлення інвалідності.
Колегія суддів вважає, що викладені Комісією МО України підстави для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги не грунтуються на вимогах чинного законодавства України та спростовуються зібраними у справі доказами.
Відповідно до частини першої ст. 3 Закону №2011-XII його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
За правилами частини п'ятої ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Соціальним захистом військовослужбовців, згідно зі ст. 1 Закону №2011-XII, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно п. 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року №10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.
У відповідності до п.п. 1, 2 постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні" всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані Верховній Раді України, а також утворено Міністерство оборони України.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України" органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Отже, чинним законодавством передбачено прирівнено соціальний захист військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.
Приймаючи до уваги ті обставини, що позивач проходив службу саме у військовій частині на території Демократичної Республіки Афганістан, що були складовою Збройних Сил СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, колегія суддів приходить до висновку про те, що обов'язок розгляду питання для прийняття рішення про призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності, у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.
Посилання апелянта на те, що призначення та виплатя одноразової грошової допомоги позивачу має здійснюватися Адміністрацією Державної прикордонної служби України, як правонаступником прикордонних військ КДБ СРСР, колегія суддів також важає безбідставним.
Згідно з частиною шостою статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
При цьому, абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, зокрема зазначених в постановах від 18.11.2014 року та 21.04.2015 року (справа № 21-446а14, №21-135а15).
Вказана обставина, свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.
Як зазначено вище, позивач у період з 1983 року по 1985 рік проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР у Афганістані.
Отже, обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення відповідної групи інвалідності покладено на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів.
Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що позивачем не подано документи, які свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми та каліцтва) зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Такий висновок відповідачем було зроблено без врахування положень абзацу 24 пункту 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років при призначенні пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.14 року № 530, яким передбачено, що на військовослужбовців строкової військової служби, стосовно яких винесена постанова ВЛК з формулюванням: «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби», командир військової частини подає документи на МСЕК тільки в тому разі, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) не пов'язане із вчиненням військовослужбовцем злочину чи адміністративного порушення та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
Крім того, згідно підпункту «Б» пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом від 14.08.08 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.08 року за №1109/15800 (надалі - Положення № 402), причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, встановлюється у разі якщо вони не є наслідком протиправного діяння.
Відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення №402, за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі).
Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).
Відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема: в) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення. г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.
Матеріали справи свідчать, що 17.11.1998 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з контузією, отриманою при виконанні обов'язків військової служби в Афганістані, що підтверджується копією витягу із акту огляду у МСЕК до довідки серії МСЕ-ЧНВ від 17.11.1998 року, копією довідки серії МСЕ-ЧНВ № 339071 (а.с. 73-74).
Також згідно з копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 030804 (а.с. 75) 26.04.2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якої стала контузія, отримана при виконанні обов'язків військової служби в Афганістані.
Вказаними актами встановлено безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями під час проходження позивачем строкової служби та їх наслідками що настали, що у свою чергу виключає висновок Міністерства оборони України про те, що отримане порання пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тенісного ушкодження.
Таким чином, документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.
Відповідно до вимог чинного законодавства України позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, відповідно до Порядку № 975, а тому рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи є протиправним.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Собків Я.М.
Повний текст виготовлено: 07 листопада 2018 року.