Справа №:755/19207/17
"30" жовтня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарях - Юдицькому К.О., Кравченко А.С.
за участю: позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на його користь 3% річних у розмірі 2 250,00 гривень, інфляційних витрат у розмірі 60 900,00 гривень; судові витрати покласти на ОСОБА_2
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30 травня 2013 року між ним (адвокатом) та ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги № 11/13-2. Згідно з п. 1.1. договору він зобов'язався надати відповідачу юридичні послуги по його захисту у кримінальній справі № 54-3488. Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 1 до договору його гонорар за надання таких юридичних послуг за період з 30 травня 2013 року по 23 грудня 2014 року становить 75 000,00 гривень. Він систематично надавав відповідачу юридичні послуги, які полягали в його участі у судових засіданнях по кримінальній справі у Дніпровському районному суд міста Києва, ознайомленні з матеріалами кримінальної справи, правова оцінка доказів по кримінальній справі, складання та подання до суду процесуальних документів (заяв, клопотань, пояснень тощо), участь у робочих зустрічах та нарадах з питань захисту відповідача, надання відповідачу юридичних консультацій стосовно його дій по захисту у кримінальній справі тощо. 18 квітня 2014 року Дніпровським районним судом міста Києва було оголошено вирок по кримінальній справі. 24 грудня 2014 року відповідач прийняв у нього надані юридичні послуги, претензій щодо їх якості відповідач не висловлював. Прийняття юридичних послуг було оформлено Актом № 1 приймання-передачі наданих послуг. Згідно з п. 2 Додаткової угоди відповідач зобов'язався сплатити гонорар до 1 січня 2015 року. Отже відповідач був зобов'язаний сплатити гонорар до 1 січня 2015 року. Відповідач своїх зобов'язань в добровільному порядку не виконав. Рішенням Дніпровського районний суд міста Києва від 25 червня 2015 року в справі № 755/3091/15-ц позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача 75 000,00 гривень заборгованості та 750 гривень судового збору. Отже, він має право вимагати сплати відповідачем 3% річних та інфляційних витрат. Розмір 3% річних з 01 січня 2017 року по 01 грудня 2017 року становить 2 250,00 гривень. Інфляційні втрати за період з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2017 року становлять 60 900,00 гривень.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 січня 2018 року у вказаній справі було відкрито спрощене провадження та призначено перше судове засідання.
Крім того, 11 січня 2018 року до Дніпровського районного суду м. Києва позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог в частині нарахування інфляційних втрат шляхом їх зменшення до 15 098,10 гривень, яка ухвалою суду від 27 червня 2018 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання була прийнята судом в якості заяви про зменшення позовних вимог.
Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, суд про причини неявки не повідомив, правом подання відзиву не скористався.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача.
Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2013 року між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_1 було укладено договір № 11/13-2 про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат ОСОБА_1 зобов'язався надати замовнику ОСОБА_2 юридичні послуги по захисту замовника у кримінальній справі № 54-3488 за обвинувачем замовника у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити зазначені послуги, а також виконувати інші обов'язки, передбачені цим договором (а.с. 4-5).
Згідно п. 2.1. Розділу 2 вказаного договору, розмір та порядок оплати гонорару замовником за надані адвокатом юридичні послуги визначаються в Додатку № 1 до цього договору.
18 квітня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 1-1320/2011 за обвинуваченням ОСОБА_2 в скоєнні злочинів передбачених ст. 191 ч. 5, ст. 366 ч. 2 КК України було винесено вирок (а.с. 7).
Відповідно до п.п. 1, 2, 5 Додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 11/13-2 від 30 травня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_1 23 грудня 2014 року, гонорар адвоката за надання юридичної послуги по захисту замовника по кримінальній справі № 54-3488 з 30 травня 2013 року по 23 грудня 2014 року становить 75 000,00 гривень. Замовник зобов'язується сплатити гонорар в розмірі 75 000,00 гривень до 1 січня 2015 року. Адвокат та замовник погодили, що адвокат припиняє надання юридичних послуг замовнику з 24 грудня 2014 року (а.с. 6).
Згідно акту № 1 приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № 11/13-2 від 30 травня 2013 року, складеного 24 грудня 2014 року, цим актом сторони підтвердили, що адвокат надав замовнику ОСОБА_2 послуги по захисту замовника в кримінальній справі № 54-3488 з 30 травня 2013 року по 23 грудня 2014 року. Вартість зазначених послуг становить 75 000,00 гривень. (а.с. 8).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
В подальшому, у зв'язку з невиконанням з боку відповідача умов договору в частині сплати вартості отриманих послуг з боку адвоката, ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2015 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 75 000 гривень 00 копійок та судовий збір в сумі 750 гривень 00 копійок, а всього 75 750 гривень 00 копійок (а.с. 9).
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а також боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 113 цс 14 від 01 жовтня 2014 року.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з невиконанням з боку відповідача зобов'язання, позивачем до сплати відповідачу нараховано 3% річних за період з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2017 року у розмірі 2 250 гривень. Також, позивачем до сплати відповідачу було нараховано інфляційні втрати у розмірі 60 900,00 гривень, з урахуванням індексу інфляції за 2015 рік становить 143,3 %, індекс інфляції за 2016 рік становить 112,4%, індекс інфляції за січень - листопад 2017 року становить 112,5%, індекс інфляції за період з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2017 року становить 181,20%, при цьому сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції становить 135 900,00 гривень (75 000,00 гривень * 181,2%). Інфляційні втрати за період з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2017 року становить 60 900,00 гривень. При цьому, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2017 року в справі № 755/18383/16-ц з відповідача на користь позивача були стягнуті інфляційні витрати за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2017 року в сумі 45 801,90 гривень, у зв'язку з чим сума інфляційних втрат буде становити 15 098,10 гривень, що становить різницю між нарахованою сумою інфляційних витрат з боку позивача та сумою інфляційних витрат, що вже були стягнуті.
Згідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, враховуючи оцінені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Крім того, в порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 640 гривень сплаченого судового збору.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 525, 526, 527, 530, 612, 625, 901 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі 2250 гривень, інфляційні витрати в розмірі 15098 гривень 10 копійок та судовий збір в сумі 640 гривень, а всього 17988 (сімнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 10 (десять) копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Повне судове рішення складено 05 листопада 2018 року.
Суддя: