Номер провадження 2/754/1545/18
Справа №754/11399/17
Іменем України
18 жовтня 2018 року
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Смолко А.В., Базік А.В.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Державної казначейської служби України, третя особа - Міністерство освіти і науки України про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та суми індексації заробітної плати , -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та суми індексації заробітної плати.
06.09.2017року суддею Шевчуком О.П. було винесено увалу про відкриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа - Міністерство освіти і науки України про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та суми індексації заробітної плати.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2018року, справа за єдиним унікальним номером 754/11399/17-ц, номер провадження 2/754/1545/18, передана судді Бабко В.В. у зв'язку з звільненням судді Шевчука О.П.
18.01.2018 року суддею Бабко В.В. було винесено ухвалу про прийняття до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа - Міністерство освіти і науки України про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та суми індексації заробітної плати.
31.05.2018 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог,яка прийнята судом.
31.05.2018 року до суду надійшло клопотання від позивача ОСОБА_1 про залучення в якості співвідповідача Державну казначейську службу України.
11.06.2018 року ухвалою судді Бабко В.В. залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну казначейську службу України.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилаються на те, що 08.10.2014 року позивач працював вчителем української мови та літератури у Донецькій загальноосвітній школі I-III ступені № 58. Згідно наказу № 349-н/тр від 30.09.2014 року відділом освіти Київської районної ради у м. Донецьку позивача було звільнено з займаної посади з 09.10.2014 року за власним бажанням. При звільненні не була виплачена заробітна плата за серпень-жовтень 2014 року. У зв'язку з вищевикладеним позивач просить суд стягнути з Державної казначейської служби України суму невиплаченої заробітної плати в розмірі 3951,65грн, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 95 884,67грн, суму індексації заробітної плати в розмірі 10 200,71грн.
Позивач ОСОБА_1 в судових засіданнях підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві, 18.10.2018 року надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити.
Представник Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, надіслали до суду заперечення відповідно до яких, зазначили що, за даними єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Донецькою загальноосвітньою школою I-III ступенів № 58 Донецької міської ради Донецької області знаходиться за адресою: Донецька область, місто Донецьк, пр. Партизанський, буд. 68а та не перебуває в процесі припинення. ОСОБА_1 не посадова особа департаменту або її структурного підрозділу, який є юридичною особою публічного права, не перебуває в трудових відносинах з департаментом, а так само з будь-якими її структурними підрозділами. У зв'язку з цим вважають, що позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлялися належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення судової повістки.
Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлялися належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення судової повістки.
Третя особа - Міністерство освіти і науки України представник в судове засідання не з'явився, 18.02.2018 року надіслали до суду пояснення відповідно до яких, заперечують повністю, вважають позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та постановити рішення.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, вислухавши пояснення учасників справи, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 працював вчителем української мови та літератури у Донецькій загальноосвітній школі I-III ступені № 58, що підтверджується копію трудової книжки, яка знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно до довідки форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу», видану Пенсійним фондом України, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що з січня 2014 рік загальноосвітньої школи I-III ступені № 58 у місті Донецьку була страхувальником позивача, що підтверджує той факт, що позивач перебував у трудових відносинах.
Згідно наказу № 349-н/тр від 30.09.2014 року Відділом освіти Київської районної ради у м. Донецьку ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 09.10.2014 року за власним бажанням.
При звільненні ОСОБА_1 не була виплачена заробітна плата за серпень-жовтень 2014 року.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне отримання винагороди за працею захищається законом.
Відповідно до статтею 1, 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконувану ним роботу.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні та строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує шістнадцять календарних днів.
Дане положення, також закріплене ч 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» згідно з яким, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Верховний Суд України у своїй постанові від 18.01.2017 року №6-2912цс16, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за умови відсутності спору про їхній розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться у день звільнення.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позивач зазначив, що на момент звільнення 30.09.2014року не була виплачена заробітна плата за серпень - жовтень 2014р., чим були порушенні його права.
Розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки, має бути здійснений у відповідності з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
У відповідності до вимог ст. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст.2 цього ж Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітну плату.
У відповідності з Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відповідно до ст. 33 ЗУ "Про оплату праці", в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (п. 3 частини першої статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Конституційний Суд України, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2.), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3.).
Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі допустили затримку у виплаті заробітної плати позивачу більш ніж на три місяці, а тому у нього в силу наведених норм закону виник обов'язок виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно ст. 34 Закону України "Про оплату праці", компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
За положеннями п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Відповідно до довідки № 3003008132 від 23.04.2015 року виданою Управлінням праці і соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є внутрішньо переміщеною особою.
Загальновідомою обставиною, яка не потребує доказування є те, що з квітня місяця 2014 року на території Донецької та Луганської областей проводиться антитерористична операція, що також підтверджується Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Постановою Правління Національного банку України від 06.08.2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» було зобов'язано банки України призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 «Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» зобов'язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.
Загальноосвітня школа I-III ступені № 58 у місті Донецьку - не перемістилася із зони окупованої території (проведення антитерористичної операції) в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі, і не передала наявну у неї документацію.
Положення постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей" не дозволяють проводити виплати з бюджетів на непідконтрольних українській владі територіях. Виплата заробітної плати для працівників за період, коли заклад розміщувався на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або заклад був переміщений в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.
Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № І085р, м. Донецьк, входить до населених пунктів, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень.
На виконання пункту 11 Тимчасового порядку установи, які переміщені на контрольовану територію, відкривають рахунки в органах Казначейства за місцезнаходженням у порядку, встановленому законодавством.
Згідно із пунктом першим ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Отже, суд вважає, що обов'язок щодо виплати заробітної плати у зв'язку з ситуацією, що склалася в державі, покладається на Державну казначейську службу України як розпорядника та одержувача бюджетних коштів.
Згідно п.9 Положення про Державну казначейську службу, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 2159 казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 2159 основними завданнями Казначейства є:
1) реалізація державної полі гики у сферах казначейського обслуговування бюджетних кошті в, бухгалтерського облік) виконання бюджетів;
2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної полі гики у зазначених сферах.
4. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку:
1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінет) Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру фінансів;
2.) забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема:
здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;
здійснює відкриття і закриття рахунків в національній валюті, проводить операції на рахунках, формує та видає виписки з рахунків;
здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства;
здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету;
здійснює бюджетне відшкодування податку на додану вартість;
здійснює операції з повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
проводить відповідні розрахунки міждержавним та місцевими бюджетами, між місцевими бюджетами, а також між учасниками бюджетного процесу та суб'єктами господарювання;
формує та веде єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів і базу даних мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;
формує і доводить до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів витяги з розпису державного бюджету, витяги з розпису державного бюджету за територіями, територіальний розподіл за міжбюджетними трансфертами та зміни до них;
здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;
здійснює платежі за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до законодавства, в тому числі платежі, пов'язані з виконанням зобов'язань, взя тих під державні та місцеві гарантії;
перераховує міжбюджетні трансферти;
здійснює операції в іноземній валюті для проведення витрат розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;
здійснює погашення та обслуговування державного боргу, здійснює платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань держави, в національній та іноземній валютах за дорученням Мінфіну;
забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів під час реалізації спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів;
3) здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду;
4) здійснює відкриття, закриття та обслуговування рахунків у системі електронного адміністрування податків;
5) обслуговує кошти фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, інших клієнтів та кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування:
6) управляє наявними фінансовими ресурсами, що консолідуються на єдиному казначейському рахунку;
7) забезпечує розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунка та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів за рішенням Міністра фінансів, погодженим з Національним банком;
8) здійснює покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів та Пенсійного фонду України:
9) здійснює операції з купівлі іноземної валюти та за погодженням з Мінфіном операції з продажу іноземної валюти, яка обліковується на рахунках Казначейства;
10) здійснює видачу і погашення фінансових казначейських векселів;
11) веде бухгалтерський облік операцій з виконання державного та місцевих бюджетів:
12) встановлює графіки подання квартальної та річної зведеної бюджетної та фінансової звітності головним розпорядникам коштів державного бюджету;
13) зводить і складає звітність про виконання державного, місцевих, зведених місцевих і зведеного бюджетів та подає звітність органам законодавчої, виконавчої влади, місцевим фінансовим органам;
14) розміщує на офіційному веб-сайті Казначейства звітність про виконання державного бюджету та інформацію про виконання місцевих бюджетів;
15) здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за:
веденням бухгалтерського обліку надходжень і витрат державного та місцевих бюджетів, складенням та поданням розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів фінансової і бюджетної звітності;
бюджетними повноваженнями під час зарахування надходжень бюджету;
відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету;
відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов'язань відповідним бюджетам асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі);
відповідністю платежів узятим бюджет ним зобов'язанням та відповідним бюджетним асигнуванням;
дотриманням правил за операціями з бюджетними коштами в іноземній валюті;
дотриманням порядку проведення лотерей з використанням електронних систем прийняття сплати за участь у лотереї в режимі реального часу;
дотриманням розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, іншими клієнтами вимог законодавства у сфері закупівель в частині наявності, відповідності та правильності оформлення документів;
16) застосовує або здійснює заходи впливу за порушення бюджетного законодавства; -
17) забезпечує організацію та координацію діяльності головних бухгалтерів бюджетних установ та контроль за виконанням ними своїх повноважень шляхом проведення оцінки їх діяльності;
18) розглядає і погоджує проекти законодавчих актів, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру фінансів;
19) надає консультаційну допомогу учасникам бюджетного процесу з питань, що належать до його компетенції;
20) забезпечує функціонування багаторівневої інформаційно-обчислювальної та внутрішньої платіжної систем Казначейства, вживає заходів до захисту інформації, яка обробляється органами Казначейства;
21) здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Казначейства;
22) інформує громадськість про свою діяльність та про стан реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;
23) здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Казначейства, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління;
24) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Враховуючи, що на сьогоднішній день законодавчо не врегульовано порядок погашення заборгованості із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, оскільки такий порядок не розроблений та не затверджений Кабінетом Міністрів України, але держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (відповідно ст.3 Конституції України).
Відповідно до Конституції України, в Україні визначається і дії принцип верховенства права (ст. 8). Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства (ст. 9).
Таким чином, суд вважає, що за необхідним застосувати при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 10 ЦПК України).
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
З усталеної практики ЄСПЛ, Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від ЗО травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32).
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа "Суханов та Ільченко проти України" заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява N9 42527/98 тощо) "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-ІХ).
Суд вважає, що невиплата державою позивачу його заробітної плати є втручанням у його право на мирне володіння майном, оскільки позивач має законне сподівання на отримання заробітної плати, позивач належним чином виконував свою роботу, що є підставою задля її оплати державою, яка є роботодавцем позивача.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (8согбіпо v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 201 Ороку, яке набуло статусу остаточного 14 січня 201Іроку).
Позбавлення позивача державою його заробітної плати - є незаконним (оскільки не ґрунтується на жодному законі), і взагалі не переслідує жодної легітимної мети - оскільки не існують інтереси суспільства в тому, щоб позивач не отримав від держави заробітну плату, на яку він має право.
Той факт, що до цього часу не врегульовано належним чином виплата заробітної плати, що мало наслідком подій на Сході України, порушує принцип «належного урядування». Цей принцип, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Отже, з огляду на те, що затримка розрахунку сталася, оскільки призупиненні здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контрольовані українською владою, але це не виключає відповідальності перед громадянами України, так як право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України Про оплату праці", а позивач перебуваючи в трудових відносинах з юридичною особою, яка не перемістилась на підконтрольну територію Україні, при звільненні не отримав всі належні йому платежі (не було проведено індексацію заробітної плати), майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Однак, оскільки судом встановлено, що позивач як переміщена особа на даний час проживає та працює у місті Києві, влаштувався на роботу 17.11.2014, і тому вимога позивача про виплату середнього заробітку за час розрахунку, згідно постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» підлягає частковому задоволенню, а саме за період з 01.10.2014 по 17.11.2014 в сумі 1975,82грн.
Таким чином, Державна казначейська служба України є первинним суб'єктом, який має функцію щодо виплати та розподілу державних коштів між їх отримувачами, в тому числі й заробітної плати вчителям, а тому згідно своїх функцій є саме тим суб'єктом, який має виплатити позивачу невиплачену заробітну плату в розмірі 3951,65грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.10.2014 по 17.11.2014 в сумі 1975,82грн та індексацію заробітної плати за період з 10.10.2014 по 11.06.2018 в розмірі 10200,71грн, що разом складає 16128,18грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись Рішеннями Європейського суду з прав людини, Конвенція про захист прав людини, Конституція України, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закон України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», статтями 115,116, 117 КЗпП, статтями 7, 10, 76-81, 133, 141, 244-245, 247, 259, 263-265, ЦПК України
Позов ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Державної казначейської служби України, третя особа - Міністерство освіти і науки України про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та суми індексації заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 16128,18грн (шістнадцять тисяч сто двадцять вісім гривень) 18коп, з якої: невиплачена заробітна плата в розмірі 3951,65грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.10.2014 по 17.11.2014 в сумі 1975,82грн та індексація заробітної плати за період з 10.10.2014 по 11.06.2018 в розмірі 10200,71грн.
Судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд міста Києва.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_1, ІПН:НОМЕР_2.
Відповідач1: Департамент освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації, місце знаходження: м. Слов'янськ, вул. Науки, 2.
Відповідач 2: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, місце знаходження: м. Маріуполь, проспект Миру, 68.
Відповідач 3: Державна казначейська служба України, місце знаходження: м. Київ, вул. Бастіонна,6.
Третя особа: Міністерство освіти і науки України, місце знаходження: м. Київ, проспект Перемоги, 10.
Повний текст рішення складено 18 жовтня 2018 року
Суддя В.В. Бабко