Справа № 603/805/18
Провадження № 3/603/336/2018
"06" листопада 2018 р. м. Монастириська
Суддя Монастириського районного суду Тернопільської області Галіян І. М. розглянувши матеріали, що надійшли від Монастириського відділення поліції Теребовлянського відділу поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, освіти повної середньої, не працюючого, не одруженого, на утриманні дітей не має, притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП від 05.03.2018 року, ч. 2 ст. 173-2 КУпАП від 04.09.2018 року
- за ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
05.11.2018 року близько 16 год. 30 хв. ОСОБА_1, перебуваючи в домогосподарстві за місцем свого проживання, що знаходиться за адресою с.Вербка Монастириського району Тернопільської області, вчинив домашнє насильство психологічного характеру по відношенню до своєї матері ОСОБА_2, з якою проживає у вказаному домогосподарстві, що виражалось в нецензурній лайці, словесних образах та погрозах, що викликало у постраждалої побоювання за свою безпеку, внаслідок чого могла бути заподіяна шкода психічному здоров'ю потерпілої.
ОСОБА_1 в судовому засіданні вину свою визнав частково та зазначив, що дійсно конфліктував із своєю мамою, з якою проживає в домогосподарстві за адресою с.Вербка Монастириського району Тернопільської області, через те, що та не дала йому грошей, які він в неї просив та відмовилась у сусідів позичити для нього 200 доларів США. Через ці обставини він розлютився та висловлювався в її адресу нецензурними словами та шарпав за одяг. Також, в судовому засіданні зазначив, що через своїх батьків він не має роботи, оскільки ті не сприяли в отриманні ним належної освіти, що дозволило б йому працевлаштуватись. Окрім цього, зазначив, що обов'язок матері в його матеріальному утриманні не припинився, а тому, коли мати і надалі відмовлятиме йому в наданні коштів, він змушений буде з нею конфліктувати й в подальшому.
Незважаючи на часткове визнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, його вина повністю підтверджена такими доказами.
Як зазначила в своїх письмових поясненнях потерпіла ОСОБА_2, 05.11.2018 року близько 16 год. 30 хв. її син ОСОБА_1, з яким вони проживають в одному домогосподарстві за адресою с.Вербка Монастириського району Тернопільської області, ображав її нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, шарпав за верхній одяг, на її зауваження припинити протиправні дії щодо неї не реагував.
Окрім вищевказаного, вина ОСОБА_1 в скоєнні ним адміністративного правопорушення підтверджується даними встановленими в протоколі серії ГП №147224 про адміністративне правопорушення від 06.11.2018 року, складеного інспектором СРПП №2 Монастириського відділення поліції ТВП ГУНП в Тернопільській області капітаном поліції ОСОБА_3
Згідно з ч. 2 ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність за вказаною статтею настає у випадку вчинення особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, суб'єктом цього адміністративного правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років, і яка вчинила будь-які дії фізичного, психологічного чи економічного характеру саме до одного із членів своєї сім'ї, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Україна, як кожна держава учасниця, що ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, взяла на себе негативні та позитивні зобов'язання щодо забезпечення прав і свобод, викладених у Конвенції та протоколах до неї. Це означає, що з одного боку держава зобов'язується утримуватися від порушень прав і свобод людини через дії своїх повноважних осіб (негативні зобов'язання), а з іншого - охороняти права і свободи людини від порушення їх з боку приватних осіб (позитивні зобов'язання) .
Згідно з визнаними Україною міжнародними стандартами насильство в сім'ї виступає грубим порушенням прав людини і посягає на основні соціальні цінності - життя людини, честь та гідність, недоторканність та безпеку, власність та приватне життя, а також на право дітей на виховання у сімейному середовищі.
Базовим нормативно-правовим актом, що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до зазначеної статті Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
За даних обставин, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 містяться ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП - в даному випадку ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за вчинення домашнього насильства.
Згідно з ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Суд, керуючись ст. 33 КУпАП, приймаючи до уваги характер вчиненого правопорушення, особу винного, ступінь його вини, а також враховуючи відсутність обставин, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, наявність обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення - повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк, що більш наближений до його максимальної межі, передбаченою санкцією статті, що є необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети стягнення - виховного впливу та запобігання вчиненню ним нових правопорушень.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 систематично вчиняв адміністративні правопорушення, зокрема і передбачені ст. 173-2 КУпАП, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, а саме 05.03.2018 року за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340 грн. (Справа №603/138/18) та 18.09.2018 року за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, у виді арешту строком на 7 діб (Справа №603/633/18), на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, а продовжив вести антисоціальну поведінку, суд дійшов висновку, що саме таке стягнення буде співмірним вчиненому діянню, узгоджуватиметься з принципами доцільності, справедливості та невідворотності відповідальності та відповідатиме меті адміністративного стягнення. Застосування до нього інших заходів, передбачених санкцією ч. 2 ст. 173-2 КУпАП суд визнає недостатніми.
У відповідності до ст. 40-1 КУпАП у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення у провадженні по справі про адміністративне правопорушення судовий збір сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Керуючись ст.ст. 33, 34, ч. 2 ст. 173-2, ст.ст. 283, 284, 287, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді 10 (десяти) діб адміністративного арешту.
Строк арешту відраховувати з моменту затримання.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп.
Постанова в частині накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту підлягає до негайного виконання.
Виконання постанови доручити Монастириському відділенню поліції Теребовлянського відділу поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках передбачених КУпАП протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду через Монастириський районний суд Тернопільської області.
Суддя ОСОБА_4