01 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/5792/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Григорова А.М.
суддів: Старосуда М.І. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2018, суддя Зінченко А.В., повний текст складено 12.09.18 по справі № 2040/5792/18
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування рішення,
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд скасувати рішення від 26.04.2018 року № НОМЕР_1, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 17000,00 грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за відсутності ліцензії та № НОМЕР_2, яким до позивача застосовано штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. за зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2018р. адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування рішення залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2018 прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому таке рішення підлягає скасуванню. Вказує, що строк дії ліцензії ФОП ОСОБА_1 на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями серії АЕ №679410 від 04.08.2015р. спливає у відповідний місяць та число останнього року строку що заначений в ліцензії, тобто 07 серпня 2016 року о 24 год. 00 хв., а тому ФОП ОСОБА_1 мав право здійснювати ліцензійну діяльність починаючи з 07.08.2015 і до 24 години 07.08.2016 включно. Крім того, відмовляючи в задоволені адміністративного позову суд першої інстанції залишив поза увагою пояснення позивача щодо оформлення та видачі позивачу ГУ ДФС у Харківській області ліцензії за реєстраційним номером 162031646073 терміном дії з 08.08.2016 до 08.08.2017 (дата реєстрації 29.07.2016). Враховуючи викладене, висновки контролюючого органу, викладені в ОСОБА_2 перевірки про те, що ФОП ОСОБА_1 07 серпня 2016 року здійснював роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності відповідної ліцензії та в місцях не внесених до єдиного реєстру є помилковими, що в свою чергу спростовує порушення платником ст.15 Закону України “Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”. Також зазначає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку, що алкогольні напої зберігались в місці не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання. Враховуючи викладене просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2018 по справі № 2040/5792/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Харківській області на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору
Від відповідача по справі, Головного управляння ДФС у Харківській області, до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що аргументи апелянти є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з урахуванням всіх обставин справи та у відповідності до вимог діючого законодавства. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не доведеними, а тому не підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ФОП ОСОБА_1, з 06.06.2000 перебуває на обліку в Київській ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області.
Основний вид діяльності є роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах.
Працівниками управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС на підставі наказу від 06.04.2018 № 2417 р. та направлень на перевірку від 19.03.2018 р. №№ 394, 395 у період з 20.03.2018 р. по 29.03.2018 р. здійснено фактичну перевірку бару, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79, діяльність в якому здійснює ФОП ОСОБА_1
За результатами перевірки складено акт від 30.03.2018 р. № 1160/20-40-40-01- 10/НОМЕР_3.
В ході перевірки встановлено порушення вимог ч.14 ст. 15 Закону № 481. в частині здійснення ФОП ОСОБА_1 07.08.2016 роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності відповідної ліцензії. Порушення було встановлено на підставі даних інформаційної бази Державної фіскальної служби України, на яку надходять електронні копії розрахункових документів.
ДФС у Харківській області були винесені рішення від 26.04.2018 року № НОМЕР_1, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 17000,00 грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за відсутності ліцензії та № НОМЕР_2, яким до позивача застосовано штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. за зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Колегією суддів встановлено, що позивач мав ліцензію №152031645260 від 04.08.2015 р. на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями у вищевказаному господарському об'єкті терміном дії з 07.08.2015 р. до 07.08.2016 р. Наступна ліцензія № 162031646073 від 29.07.2016 р. терміном дії з 08.08.2016 р. до 08.08.2017 р.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що функції контролюючих органів передбачені ст. 191 Податкового кодексу України є здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення перевірок дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками.
Притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності шляхом накладення відповідним рішенням штрафу - є одним із способів здійснення контролюючим органом заходів, спрямованих на запобігання порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Підпунктом 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи уповноважено застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на них.
Основним нормативним документом, який визначає засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптово-роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України є ОСОБА_3 України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР.
Механізм застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 17 Закону №481/95-ВР, регламентований спеціальним Порядком, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 №790.
Так, відповідно до п. 5 Порядку № 790 підставами для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" є акт перевірки додержання суб'єктом підприємницької діяльності встановлених законодавством вимог, обов'язкових для виконання під час здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та /або тютюновими виробами, складений органом, що видав ліцензію, у якому зазначається зміст порушення і конкретні порушені норми законодавства; результати проведення органом, який видав ліцензію, іншими органами виконавчої влади в межах їх компетенції перевірок суб'єкта підприємницької діяльності, пов'язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Пунктом 6 Порядку № 790 також передбачено, що рішення про застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 17 Закону №481/95-ВР, приймаються, зокрема, керівником, а у разі його відсутності - заступником керівника органу державної податкової служби відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством. За приписами п. 8 Порядку № 790, рішення про застосування фінансових санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за порушення норм Закону складається за формою згідно з додатком до цього Порядку.
За приписами положень п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за наявності визначених підстав.
Підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України визначено дві окремі підстави для проведення фактичних перевірок в сфері виробництва і обігу підакцизних товарів, а саме: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону №481/95-ВР, контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.
Відповідно до положень статті 15 Закону №481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта господарювання.
У відповідності до пункту 23 Тимчасового порядку видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 № 493 (далі - Порядок) роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може провадитися суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності, в тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Форма ліцензії затверджується Мінекономрозвитку. Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом, повинні мати номер і бути захищені від підробки та несанкціонованого тиражування. У ліцензії зазначається:
- на лицьовому боці: найменування органу, що її видав;вид товарів (алкогольні напої чи тютюнові вироби), на право реалізації яких видано ліцензію;для юридичних осіб - найменування та місцезнаходження, номер телефону, факс (за їх наявності); для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані (серія, номер, ким і коли виданий, місце проживання), номер телефону (за його наявності); ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності;місце торгівлі; адреси відокремлених від роздрібної мережі місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів; реєстраційний номер ліцензії, дата реєстрації; термін дії; дата видачі ліцензії; посада, прізвище, ім'я, по батькові уповноваженої особи, яка підписала ліцензію;
- на зворотному боці: відмітки про поточне (щоквартальне) внесення плати за ліцензію; відмітка про реєстрацію ліцензії в державній податковій інспекції, а в сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта підприємницької діяльності.
Зважаючи на вимоги наведених приписів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суб'єкт господарювання, маючи на меті здійснювати роздрібний продаж певних видів алкогольних та тютюнових виробів, зобов'язаний отримати відповідні ліцензії, які оформлені на бланках із наявними в таких відомостях, зокрема строку її дії.
Вважаючи, що позивач 07.08.2016 не мав права здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями, у зв'язку із закінченням терміну дії ліцензій, відповідач застосував до нього штраф.
Тобто, визначальним фактором для правильного вирішення даної справи є встановлення строку дії вказаних ліцензій, отриманих позивачем.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно із наведеними положеннями Закону №481/95-ВР строк дії ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видається повноваженим органом на один рік. При цьому, у відповідності до Порядку, на бланку ліцензії, на лицьовому боці зазначається, серед іншого її термін дії.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, позивач отримав ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольним напоями серія АЕ №679410 терміном дії з 07.08.2015 до 07.08.2016 .
Отже терміни даної ліцензії був особисто встановлений повноважним органом шляхом визначення конкретного календарного дня її початку та закінчення. При цьому дата закінчення поєднана з прийменником «до», у зв'язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь.
Крім того, згідно із частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.
За змістом статті 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.
Відповідно до частини другої статті 4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.
З урахуванням наведеного граматичного аналізу вжиття в ліцензіях їх кінцевої дати дії «до 07.08.2016» та положень Конвенції, висновки судів попередніх інстанцій щодо недопущення позивачем порушень вимог Закону №481/95-ВР під час здійснення роздрібного продажу підакцизного товару (алкоголю та тютюну) в останній день чинності ліцензій - 07.08.2016 - є правильними.
Варто також зазначити, що по закінченні строку дії наведених ліцензій позивач отримав нові ліцензії, де податковий орган самостійно визначив строк їх дії з 08.08.2016 до 08.08.2017, тобто з наступного дня, що передує дню закінчення терміну дії попередніх ліцензій.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 р. у справі № 815/4720/16.
Враховуючи вищевикладене доводи відповідача та суду першої інстанції про відсутність у позивача права на роздрібну торгівлю алкогольними напоями 07.08.2016р. є помилковими.
Щодо застосування до позивача штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. за зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання, колегія суддів зазначає наступне.
Обов'язок у суб'єкта господарювання щодо внесення до Єдиного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів виникає саме після отримання останнім ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами та відповідності такого місця поняттю "місце зберігання" у розумінні Закону України Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".
Колегія суддів зазначає, що факт зберігання позивачем роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання 07.08.2016р. встановлено, опосередковано і доводиться відповідачем виключно на підставі того, що у відповідача була відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями у цей період.
Враховуючи вищевикладене, те що позивач правомірно здійснював роздрібну торгівлю алкогольними напоями 07.08.2016р. колегія суддів приходить до висновку, що і зберігання позивачем роздрібних партій алкогольних напоїв 07.08.2016р. є правомірним, а рішення відповідача про застосування до позивача штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. за зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно частини тридцятої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), місце зберігання - це місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання; Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - це перелік місць зберігання, який ведеться органами державної податкової служби України і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.
Порядок ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання затверджений наказом ДПА України від 28.05.2002 № 251 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання та форми довідки про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру», відповідно до пункту 2.1 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до Єдиного реєстру вносяться, зокрема, місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для внесення місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів до Єдиного реєстру є саме встановлення факту зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів в приміщенні, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Вимоги до місця зберігання алкогольних напоїв визначені у пункті 16 постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 № 854 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями», в якому (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що алкогольні напої зберігаються у спеціальних приміщеннях, відомості про місцезнаходження яких заносяться до Єдиного державного реєстру місць зберігання. Приміщення для зберігання алкогольних напоїв повинні добре вентилюватися, не мати стороннього запаху, бути непроникними для прямих променів світла, обладнані охоронною сигналізацією. Пункт 17 вказаних Правил містить вимоги про те, що закорковані пляшки з алкогольними напоями зберігають у горизонтальному положенні з метою запобігання висиханню корку, а пляшки з іншою укупоркою - у вертикальному положенні. Пунктом 18 Правил передбачені вимоги щодо температурного режиму при зберігання алкогольних напоїв, зокрема, горілки та горілки особливої - від -5° С до +25° С, лікеро-горілчаних виробів - від +10° С до +20° С і відносній вологості повітря не більш як 85 відсотків, вино - від +8° С до +16° С (напівсолодке, напівсухе - від -2° С до +8° С), коньяку - не менш як +5° С.
Вимоги до місця зберігання тютюнових виробів встановлені в Правилах роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 № 218, у пункті 15 яких (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що приміщення для зберігання тютюнових виробів повинні бути сухими, чистими, з відносною вологістю повітря 60 (±10) відсотків. Ящики з тютюновими виробами повинні розміщуватися на піддонах, брусках або інших конструкціях (пристроях) на висоті не менше ніж 10 см від підлоги з проміжками для циркуляції повітря в штабелях висотою, що унеможливлює деформацію нижнього ящика. Відстань від штабеля до джерела тепла та стін повинна бути не менше 1 м.
При цьому, ОСОБА_3 України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під роздрібною торгівлею розуміє діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування; а місцем торгівлі визначає місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів - без обмеження площі, для алкогольних напоїв - торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (незалежно від їх кількості) або де є товарно-касові книги (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що бар, який належить ФОП ОСОБА_1 , за своїм цільовим призначенням є місцем реалізації, а не місцем зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, оскільки в ньому безпосередньо здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями , що не підпадає під ознаки місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, тому не потребує внесення до Єдиного реєстру.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 12.04.2018 р. у справі № 2а-2234/10/0770.
Також колегія суддів зазначає, що відсутність ліцензій сама по собі жодним чином не доводить факту зберігання товару у магазині у зазначений період часу.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено правомірності винесення рішення від 26.04.2018 року № НОМЕР_1, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 17000,00 грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за відсутності ліцензії та № НОМЕР_2, яким до позивача застосовано штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. за зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, згідно квитанції № 1672 від 18.07.2018р, яка міститься в матеріалах справи (а.с.4), сплатив судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп. При подачі апеляційної скарги, згідно квитанції № 2029 від 26.09.2018р., яка міститься в матеріалах справи (а.с.91), судовий збір в сумі 1057 грн. 20 коп., що підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України. Всього за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в сумі 1762,00 грн.
З урахуванням того, що відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. 139, 243, 250,272, 310, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2018 по справі № 2040/5792/18 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Скасувати рішення від 26.04.2018 року № НОМЕР_1 якими до позивача застосовано штраф в розмірі 17000,00 грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за відсутності ліцензії.
Скасувати рішення від 26.04.2018 року №0002864001 якими до позивача застосовано штраф в розмірі 17000,00 грн. за зберігання роздрібних партій алкогольних напоїв в місці, що не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Головного управління ДФС України в Харківській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1762 грн. 00 коп. витрати по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_4 ОСОБА_3
Повний текст постанови складено 06.11.2018.