Справа № 826/3530/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
30 жовтня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання Цюпка Б.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного управління Національної поліції у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 квітня 2018 року (повний текст складено 20 квітня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м.Києві про стягнення суми середнього заробітку у зв'язку із затримкою виконання рішення, стягнення моральної шкоди, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку у зв'язку з затримкою виконання рішення про поновлення на роботі за період з 21 червня 2016 року по 23 листопада 2016 року, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 20000,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з Головного управління Національної поліції у м.Києві на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 червня 2016 року у справі №826/2734/16 за період з 22 червня 2016 року по 23 листопада 2016 року включно в розмірі 25257,96 грн., стягнуто з Головного управління Національної поліції у м.Києві на користь ОСОБА_2 кошти за заподіяну моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що наказом ГУ НП у м.Києві від 23 листопада 2016 року позивача було поновлено на посаді з 16 лютого 2016 року і судом не було встановлено обставин наявності моральної шкоди та розумності і справедливості розміру грошового відшкодування моральної шкоди.
Позивач також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати п.2 рішення суду першої інстанції в частині нарахованої до виплати суми 25257,96 грн., замінивши її на суму 52700,00 грн. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідно до офіційного роз'яснення Фінансового управління ГУ НП у м.Києві судом першої інстанції невірно розраховано середньоденний заробіток позивача та кількість днів затримки вказано 108, замість 155.
Позивач в судове засідання 30 жовтня 2018 року не з'явився, хоча про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав пояснення щодо нарахування необхідної для виплати суми.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 червня 2016 року у справі №826/2734/16 (а.с.10) за позовом ОСОБА_2 до ГУ НП у м.Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року (а.с.14), адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення атестаційної комісії №5 ГУ НП у м.Києві, оформлене протоколом ОП №15.00002121.0006676 від 21 січня 2016 року про невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді та звільненню із служби в поліції через службову невідповідність, визнано протиправним та скасовано рішення апеляційної атестаційної комісії північного регіону ОП №02-02101-7 від 02 лютого 2016 року, яким відхилена скарга ОСОБА_2, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП у м.Києві від 05 лютого 2016 року №114 о/с «По особовому складу», в частині звільнення ОСОБА_2 (М-024833), начальника сектору Подільського управління поліції, з 15 лютого 2016 року зі служби в поліції за п.5 (через службову невідповідність) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», поновлено ОСОБА_2 на службі в поліції на посаді начальника сектору Подільського управління поліції Національної поліції України з 15 лютого 2016 року, стягнуто з ГУ НП у м.Києві на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 20346,69грн., допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника сектору Подільського управління поліції Національної поліції України та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2017 року (а.с.30) змінено постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року в частині позовних вимог щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, визначивши до стягнення з ГУ НП у м.Києві на користь позивача суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 20112,82 грн. В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
На виконання постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 червня 2016 року наказом ГУ НП у м.Києві від 23 листопада 2016 року позивача поновлено на посаді начальника сектору Подільського управління поліції Національної поліції України.
Вважаючи, що відповідачем було допущено затримку виконання рішення про його поновлення на роботі, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді та з огляду на встановлення факту несвоєчасного виконання рішення про поновлення на посаді після незаконного звільнення ОСОБА_2 є достатнім доказом того, що позивачу було завдано моральної шкоди, шляхом порушення звичного способу життя та докладання додаткових зусиль в організації свого життя через несвоєчасне поновлення на роботі.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження колегія суддів доходить наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Законом України «Про оплату праці».
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: 1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
Частиною 7 ст.235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно з ч.1 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, негайне поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати відповідний наказ або розпорядження та допустити незаконно звільненого працівника до роботи відразу ж після оголошення відповідного рішення.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що рішення суду, яким було поновлено позивача на роботі, було винесено 21 червня 2016 року, в той час, як відповідний наказ про поновлення позивача на посаді начальника сектору Подільського управління поліції був виданий відповідачем лише 23 листопада 2016 року, тобто більше ніж через 5 місяців після поновлення ОСОБА_2 на роботі.
Відповідно до ст.236 КЗпП Україні у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Колегія суддів зазначає, що постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 червня 2016 року у справі №826/2734/16 в частині, зокрема, поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника сектору Подільського управління поліції Національної поліції України підлягала негайному виконанню, а тому посилання відповідача на набрання вказаним судовим рішенням законної сили лише 07 вересня 2016 року (після перегляду в апеляційному порядку) та помилкове визначення періоду часу затримки розрахунку, що було встановлено постановою Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2017 року, не обґрунтовує затримку відповідачем виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на заяву ОСОБА_2 від 22 червня 2016 року (а.с.80) щодо відсутності у нього бажання працювати в Національній поліції, оскільки подання позивачем такої заяви не звільняє ГУ НП у м.Києві від обов'язку виконання судового рішення щодо поновлення позивача на роботі.
При визначенні періоду, за який підлягає виплата середнього заробітку за затримку виконання відповідачем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника колегія суддів враховує наступне.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21 червня 2016 року у справі №826/2734/16 стягнуто з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу по 21 червня 2016 року включно, а тому 21 червня 2016 року не включається до періоду, за який підлягає виплата за затримку виконання рішення про поновлення на роботі.
Також, до вказаного періоду не включається 23 листопада 2016 року (дата винесення наказу про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника сектору Подільського управління поліції), оскільки з наданих до суду апеляційної інстанції копій розрахункових листків позивача за листопада 2016 року та розрахунково-платіжної відомості №16-11ПОД-4 за листопад 2016 року вбачається, що за період з 23 листопада 2016 року по 30 листопада 2016 року позивачу було нараховано та виплачено заробітну плату в розмірі 9045,59 грн.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно п.9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі поліцейського обрахуванню підлягає сума заробітку за календарні дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.
В той же час, судом першої інстанції не було враховано, що за 23 листопада 2016 року (день видачі наказу про поновлення ОСОБА_2 на роботі) позивачу було нараховано та виплачено заробітну плату, а суму заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі було обраховано за кількість робочих днів, виходячи із середнього заробітку за календарний день, що призвело до невірного визначення суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2
Колегія суддів зазначає, що рішення про поновлення позивача на посаді начальника сектору Подільського управління поліції було прийнято 21 червня 2016 року, а наказ ГУ НП у м.Києві №917 о/с про поновлення ОСОБА_2 на роботі був виданий 23 листопада 2016 року, таким чином, час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі позивача складає 154 дні та обраховується з 22 червня 2016 року по 22 листопада 2016 року. При цьому, визначаючись щодо тривалості такої затримки, колегія суддів виходить з кількості календарних днів, що минули за вказаний період.
Як вбачається з довідки ГУ НП в м.Києві від 29 вересня 2017 року №1630 (а.с.28), заробітна плата позивача за останні два місяці роботи (грудень 2015 року - січень 2016 року) становить 14500,00 грн., середньоденне грошове забезпечення позивача складає 233,87 грн.
Враховуючи, що кількість днів затримки складає 154 днів, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_2 становить: 233,87 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 154 к.д. = 36015,98 грн., який підлягає стягненню на його користь з відповідача.
Колегія суддів не приймає до уваги поданий позивачем до апеляційної скарги лист Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП у м.Києві від 21 червня 2018 року №Н-494/125/30/01-2018 (а.с.88), оскільки наведеним листом надано позивачу роз'яснення щодо складу грошового забезпечення та щодо розміру грошового забезпечення начальника сектору у складі районного відділу районного управління поліції, однак у наведеному листі не зазначено, суми виплат за останні 2 календарні місяці роботи позивача, які перебували його звільненню, з яких обчислюється середньоденна заробітна плата, згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача кошти за заподіяну моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., зазначив, що встановлення судом факту несвоєчасного виконання рішення про поновлення на посаді після незаконного звільнення ОСОБА_2 є достатнім доказом того, що позивачу було завдано моральної шкоди, шляхом порушення звичного способу життя та докладання позивачем додаткових зусиль в організації свого життя через несвоєчасне поновлення на роботі.
В той же час, з наявної в матеріалах справи копії заяви позивача від 22 червня 2016 року (а.с.80) вбачається, що на момент постановлення судового рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника сектору Подільського управління поліції, останній станом на 16 червня 2016 року оформив пенсію, не мав бажання працювати в Національній поліції, просив внести зміни до наказу ГУ НП у м.Києві від 05 лютого 2016 року №114 о/с, яким його було звільнено, замінивши п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) на п.7 (за власним бажанням), а також повідомив, що він не потребує виплати призначеного судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 20346,69 грн., оскільки за вказаний період йому нараховувалась пенсія.
Наведене ставить під сумнів твердження позивача, що його багатодітна родина змушена була відмовляти собі у більшості потрібних для нормальної життєдіяльності речей та свідчить про не доведеність факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з протиправними діями відповідача. Позивачем не визначено, якими доказами підтверджується завдання йому моральної шкоди, а також не доведено, з чого він виходив при зазначенні її розміру, дана вимога позивача є необґрунтованою.
З огляду на викладені обставини, за наслідком розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на роботі в сумі 36015,98 грн.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м.Києві - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 квітня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві (01601, м.Київ, вул.Володимирська, 15; ідентифікаційний код 40108583) на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2016 року у справі №826/2734/16 за період з 22 червня 2016 року по 22 листопада 2016 року включно в розмірі 36015,98 грн. (тридцять шість тисяч п'ятнадцять гривень дев'яносто вісім копійок).
В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 05 листопада 2018 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
А.Ю.Кучма