Справа №265/7737/17
Провадження №2/265/317/18
01 листопада 2018 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді - Міхєєвої І.М.,
за участю секретаря судового засідання - Федорової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,
06 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вказаним позовом, який 03.03.2018р. уточнив, в якому просив стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 50000 гривен, пеню в розмірі 6616,25 грн., індекс інфляції в розмірі 43050 грн. та 3% річних у розмірі 4500 грн., а всього 104166,25 грн., а також судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 27 жовтня 2012 року між ним та відповідачем було укладено договір позики на суму 50000 грн., строком повернення грошових коштів визначено 31 грудня 2016 року, що підтверджується письмовою розпискою відповідача. Однак, не зважаючи на те, що строк виконання зобов'язання вже сплинув, відповідач до теперішнього часу грошові кошти, отримані в борг, не повернув. Просив стягнути із відповідача заборгованість, яка утворилась станом на 05.11.2017р., тобто день звернення до суду, у розмірі 104 166,25 грн., яка складається з: суми боргу в розмірі 50000 гривен, пені в розмірі 6616,25 грн., інфляційних втрат в розмірі 43050 грн., 3% річних у розмірі 4500 грн., а також суми сплаченого судового збору.
Позивач ОСОБА_1 т у судове засідання не з'явилися, в письмовій заяві просили розглядати справу за його відсутності, повністю підтримав уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник позивача адвокат ОСОБА_3 підтримав уточнені позовні вимоги надав пояснення аналогічні викладені у позовній заяві та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшли письмові заперечення, в яких він зазначав, що не згоден з позовом з наступних підстав. В частині стягнення з нього пені, посилався на ст.2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до якої позивач не мав права нараховувати пеню на суму заборгованості, оскільки він, відповідач, постійно мешкає та зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1. Також заперечував проти розміру нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за період з 06.11.2014р. по 05.11.2017р., здійснивши свій розрахунок, який проведено за період з 01.01.2017р. по 01.10.2017р.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4, у судовому засідання проти задоволення позовних вимог заперечували, просили врахувати їх письмові заперечення, а також те, що ОСОБА_2 повертав позивачу борг частково в сумі 20000 гривень. Проте належного підтвердження цьому не мають, оскільки відповідача не надав розписки.
Не заперечуючи проти факту отримання грошових коштів у позивача, ОСОБА_2 23.03.2018р. заявив клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи.
Ухвалою суду від 23.03.2018р. за клопотанням відповідача по справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, висновки якої надійшли до суду 27.08.2018 року.
Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Такий висновок суду повністю узгоджується с правовою позицією викладеній в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року за № 6-1967цс.
Дослідивши оригінал боргової розписки ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що 27 жовтня 2012 року між сторонами був укладений договір позики, за яким позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 у якості займу 50000 грн., а останній зобов'язався повернути зазначену суму до 31 грудня 2016 року. (а.с.4, 41)
Згідно висновку №992-994 від 14.08.2018р. експерта Донецького НДІСЕ, складеного за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, рукописні тексти від імені ОСОБА_2 у розписці від 27.10.2012р. виконано ОСОБА_2; підписи від імені ОСОБА_2 у розписці від 27.10.2012р. виконано ОСОБА_2
Таким чином суд встановив, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем ОСОБА_1 суми 50000 грн. позичальникові ОСОБА_2, а тому у відповідача виникло боргового зобов'язання перед позивачем.
Спір про розмір отриманої відповідачем суми не підлягає доказуванню, оскільки сторони уклали угоду у письмовій формі, що підтверджується розпискою від 27 жовтня 2012 року.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строки, обумовлені у розписці, сплинули, отже позивач вправі звернутись за судовим захистом.
Докази на підтвердження повернення позивачу ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 50000 гривень суду не надані.
За таких підстав, суд стягує із відповідача, як особи відповідальної за невиконання боргового зобов'язання, суму боргу в розмірі 50000 грн.
На підставі ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно розрахунку наданого позивачем, сума 3 % річних від простроченої суми заборгованості, за договором позики від 27 жовтня 2012 року, за період з 06 листопада 2014 року по 05 листопада 2017 року складає 4500 грн. Згідно наданого позивачем розрахунку індекс інфляції на суму заборгованості за період за період з листопада 2014 року по листопад 2017 року складає 43050 грн.
Судом перевірено та встановлено, що наданий позивачем розрахунок не відповідає порядку нарахування інфляційних витрат та трьох відсотків річних та не узгоджуються з «Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», викладених в листі Верховного суду України від 03.04.97 р. №62-97р.
Так, відповідно до розписки, дослідженою судом, часом повернення боргу відповідача сторонами визначено 31 грудня 2016 року, до суду позивач звернувся 06 листопада 2017 року. В позовній заяві позивач просив суд стягнути із відповідача заборгованість, яка утворилась станом на 05 листопада 2017р., тобто день звернення до суду, з урахуванням , пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Таким чином, виходячи із суми боргу 50000,0 гривень, 3% річних за період з 01 січня 2017 року року по 05 листопада 2107 року (309 днів) складає 1269,86 грн. (50000,0 грн. х 309 х 3% : 365).
Згідно статистичних даних за період з 01 січня 2017 року по 05 листопада 2017 року показники індексу інфляції становили: за січень 2017 року-101,1%, лютий 2017 року -101,0%, березень 2017 року -101,8%, квітень 2017 року - 100,9 %, травень 2017 року - 101,3 %, червень 2017 року -101,6 %, липень 2017 року - 100,2 %, серпень 2017 року - 99,9 9%, вересень 2017 року -102,0 %, жовтень 2017 року - 101, 2 %. Відповідно індекс за період з 01 січня 2017 року по 05 листопада 2017 року склав 111,5 % виходячи з розрахунку: (101,1% х 101,0%, х 101,8%, х 100,9 % х 101,3 %, х 101,6 % х 100,2 % х 99,9 9% х 102,0 % х101,2 %)
Отже, за цей період сума інфляції становить 5750,0 грн., виходячи з розрахунку: (50000,0 грн. х (111,5-100) : 100).
Крім того, суд вважає, що до правовідносин, що склались між сторонами необхідно також застосувати Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року з змінами та доповненнями від 12 лютого 2015 року.
Відповідно до преамбули Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Згідно ст.1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
В пункті 5 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» №405/2014 від 14 квітня 2014 року, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.
На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” Кабінет Міністрів прийняв Розпорядження № 1275р в редакції від 02.12.2015 року, яким затвердив Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком. Згідно п.20 ч.1 Додатку до Розпорядження КМУ № 1275р в редакції від 02.12.2015 року, м.Маріуполь Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 постійно без реєстрації проживає у м.Маріуполі, тобто постійно проживає у зоні АТО, що підтверджується довідкою комітету самоорганізації населення від 06.03.2018 року, а тому на нього розповсюджуються норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст.11 Прикінцевих та перехідних положень визначено, що термін дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Даний Закон набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, опублікований 14 жовтня 2014 року в газеті «Голос України» №197.
Аналізуючи вказаний Закон, суд приходить до висновку, що позивач не мав права нараховувати відповідачу пеню на основну суму заборгованості із зобов'язань за договором позики від 27.10.2012 року, починаючи з 14 квітня 2014 року, тому суд відмовляє позивачу в цій частині.
За таких підстав, з відповідача, як особи відповідальної за невиконання зобов'язання за договором позики, підлягає стягненню сума боргу на користь позивача в загальному розмірі 57019 (п'ятдесят сім тисяч дев'ятнадцять ) гривень 86 коп., яка складається: з суми основаного боргу - 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень; суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції за період з січня 2017 року по жовтень 2017 року в розмірі 5750 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень 00 коп та 3% річних від простроченої суми, за період з 01 січня 2017 року по 05 листопада 2017 року в розмірі 1269 (одна тисяча двісті шістдесят дев'ять) гривень 86 коп.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, а саме по оплаті судового збору в сумі 1041,66 гривень.
Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в загальному розмірі 57019 (п'ятдесят сім тисяч дев'ятнадцять ) гривень 86 коп., яка складається: з суми основаного боргу - 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень; суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції за період з січня 2017 року по жовтень 2017 року в розмірі 5750 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень 00 коп та 3% річних від простроченої суми, за період з 01 січня 2017 року по 05 листопада 2017 року в розмірі 1269 (одна тисяча двісті шістдесят дев'ять) гривень 86 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1041,66 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках, передбачених ст. 354 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.
Позивач: ОСОБА_1, адреса: м. Маріуполь, вул. Сеченова, 71-37, ІПН: НОМЕР_1.
Відповідач: ОСОБА_2, адреса реєстрації: Розівський р-н, с.Зеленопіль, вул.Черемушки, 9, ІПН: НОМЕР_2, адреса постійного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Представник позивача: адвокат ОСОБА_3. Адреса міста знаходження: м. Маріуполь, Донецької області пр.. Миру буд. 7 кв.224.
Представник відповідача: ОСОБА_4, адреса: м.Маріуполь, Донецької області пров. Донський,48.
Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2018 року.
Суддя І. М. Міхєєва