Справа №263/8279/18
Провадження № 2/263/2020/2018
24 жовтня 2018 року м. Маріуполь
Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Хараджі Н.В., при секретарі Петровському Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
Позивачка звернулась до суду з даним позовом, уточненим в ході його розгляду, вказуючи, що вона була прийнята на Державне підприємство «Донецька залізниця» з 10.12.1986 року. З 22.11.2007 року вона була переведена інженером 2 категорії у відділ технічного обслуговування АРМів ДП «Донецька залізниця». Постановою КМУ від 25.06.2014р. № 200, Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з наказом правління ПАТ «Українська залізниця» № 3033 від 15.04.2016р., Інформаційно-обчислювальний центр державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». З 22.08.2016р. продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді інженера 2 категорії з окладом у розмірі 4519 грн. Згідно з наказом № 154 від 20.03.2017р. їй було збільшено оклад до 5649 гривень. 17.03.2017р. згідно з наказом № 19/ІОЦ було встановлено простой робітникам виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр». 20.03.2017 року згідно з наказом № 20/ЮЦ їй було встановлено режим перебування на робочому місці під час простою. 17.07.2017 року її було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. Зауважує, що відповідач зобов'язаний виплатити їй винагороду за підсумком роботи за 2016 рік у відсотках до посадового окладу в розмірі 2372,47 грн., середній заробіток за період затримки виплат з 18.07.2017 року по 05.10.2018 року в розмірі 112810,22грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, включено, в розмірі 2623,98 грн. Також в день звільнення з роботи їй видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати за період з 16 березня 2017 р. по 17 липня 2017р.: березень 2017р. - 2 923, 28 грн. (5210,18грн. - 2286,90грн.), квітень 2017р. - 3050,62 грн., травень 2017р. - 6930,63 грн., червень 2017р. - 5704,37 грн., липень 2017р. - 8745,64 грн., що складає 27 354,54 грн.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву з проханням про розгляд справи за її відсутності та задоволенням уточнених позовних вимог.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву з проханням про розгляд справи за його відсутності та запереченням проти задоволення позовних вимог на підставах, викладених у відзиві на позов, відповідно до якого інформація щодо звільнення позивачки у відповідача відсутня. При цьому, за період з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року позивачці була нарахована та виплачена заборгованість по заробітній платі у розмірі 2286,90 грн. З 16.03.2017 року у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областях шляхами залізничного та автомобільного сполучення. Згідно вказівки ПАТ «Укрзалізниця» №Ц-2-2/1666-17 від 11.07.2017 року виплата винагороди за підсумками роботи за 2016 рік штатним працівникам, які є колишніми працівниками ДП «Донецька залізниця» та прийняті на роботу за переведенням (або з якими продовжені трудові відносини) у 2016 році, здійснюється регіональними філіями ПАТ «Укрзалізниця» до яких переведені працівники, з урахуванням умов, визначених Положенням, за умови виконання обов'язків на підконтрольній українській владі територій у розмірах передбачених у таблиці. Позивач виконувала посадові обов'язки на непідконтрольній українській владі території, а тому позовні вимоги щодо отримання винагороди за підсумки роботи за 2016 рік, є необґрунтованими та хибними. У зв'язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» нарахування заробітної плати здійснити не можливо. З 16 березня 2017 р. до Дирекції не надходили первинні документи від підприємства, на якому працював позивач, для нарахування заробітної плати. Тобто на підконтрольній Україні території інформація відсутня, а не втрачена, первинна документація (табеля обліку робочого часу або графіки роботи за період, копії або оригінали внутрішніх наказів, розпоряджень та інше за період з березня по квітень 2017 року) для нарахування заробітної плати. Документи для остаточного розрахунку працівників згідно наказу №899-Н від 26.06.2017 р. повинні бути перевірені робочою комісією з опрацювання первинних документів щодо з'ясування обставин відсутності/присутності працівників та виконання/невиконання ними своїх посадових обов'язків. Тільки після перевірки наданого до Дирекції у м. Лиман пакету документів та після рішення комісії можливо буде здійснення належних працівнику виплат. Зауважує, що позивачка у розрахунку доданому до позивної заяви порушила вимоги чинного законодавства під час визначення періоду, за яким обчислюється середня заробітна плата, оскільки позивачка була звільнена 17 липня 2017 року, а тому при визначенні середньоденної заробітної плати враховується період березень-квітень 2017 року, тож середньоденна заробітна плата складає 292,56 грн. Також зауважує, що позивачкою при проведенні розрахунку сум заборгованості не було враховано, що заробітна плата є об'єктом оподаткування. Посилається на унеможливлення виконання відповідачем обов'язків передбачених ст.ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП перед працівниками, що вивільнені за скороченням штату згідно ст. 40 КЗпП форс-мажорними обставинами, а саме: актами тероризму на території м. Донецька та Донецької області, що є обставинами, які не залежать від волі сторін за трудовим договором, а також мають надзвичайний та невідворотний характер та є підставою для звільнення відповідача від відповідальності.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, проте частковому, на підставі наступного.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей трудової книжки ОСОБА_1, остання на підставі наказу № 655/л від 09.12.1986 р. була прийнята на Державне підприємство «Донецька залізниця» з 10.12.1986 року.
Відповідно до Закону України №4442-ІУ від 23.02.2012р., Постанови КМУ від 25.06.2014р. № 200, Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з наказом правління ПАТ «Українська залізниця» № 3033 від 15.04.2016р., Інформаційно-обчислювальний центр державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
З 22.08.2016р. згідно з наказом № 5/ос від 22.08.2016р., у зв'язку з реорганізацією Державного підприємства «Донецька залізниця» продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді інженера 2 категорії з окладом у розмірі 4519 (чотири тисячі п'ятсот дев'ятнадцять) гривень Виробничого підрозділу "Інформаційно-обчислювальний центр" Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця".
Відповідно до пункту 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015р. № 735, ПАТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 % акцій якого належать державі, визначено Законом України від 23.02.2012 № 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі Закон № 4442-VI).
Згідно п.6 ст.2 Розділу ІІ Закону № 4442-VI, товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» затверджено Статут ПАТ «Укрзалізниця».
Відповідно до Закону № 4442-VI постановою № 200, утворено ПАТ «Укрзалізниця» на базі Укрзалізниці, підприємств залізничного транспорту, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.
До переліку, наведеного у зазначеному додатку, включено ДП «Донецька залізниця».
Відповідно до частини 4 ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
За змістом частини 1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Отже, ПАТ «Укрзалізниця» є належним відповідачем та у повному обсязі несе обов'язок оплати праці перед позивачем.
Згідно з наказом № 19/ІОЦ 17.03.2017р було встановлено простой робітникам виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр».
Згідно з наказом № 20/ЮЦ від 20.03.2017 року було встановлено режим перебування на робочому місці під час простою.
На підставі наказу від 13.07.2017 року №10603 /ДН-ос 17.7.2017 року позивачку було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.
За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
При цьому, суд не зважає на доводи сторони відповідача про те, що згідно з наказом №384/Н від 15.03.2017 р. регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольній українській владі територією, встановлено початок простою з 16.03.2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. З 16 березня 2017 року до Дирекції не надходили для нарахування заробітної плати документи від підприємства на якому працювала позивач, а саме табель обліку робочого часу з відмітками про фактичне відпрацьований час та інше, як на підставу для відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема, за час простою, який мав місце не з вини працівника.
Також суд відхиляє посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.
При цьому, Законом України від 02.09.2014№ 1669-VII"Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено, а тому відсутність організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності не може бути обставиною залежності працівника від отримання ним законних виплат за виконану роботу.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ч.1 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно наявних в матеріалах справи копіях розрахункових листів заробітної плати ОСОБА_1, останній нараховано: березень 2017р. - 5210,18 грн., квітень 2017р. - 3050,62 грн., травень 2017р. - 6930,63 грн., червень 2017р. -5704,37 грн. липень 2017р. - 8745,64грн. При цьому з березень 2017 року позивачці було сплачено 2286,90 грн. Таким чином заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 р. по липень 2017р., включно, становить 27354,54 грн.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем не доведено факт сплати вказаної загальної суми заборгованості по заробітній плат позивачці, а тому вимоги позивачки про стягнення заробітної плати в розмірі 27354,54 грн. підлягають задоволенню.
Крім того, до відповідача слід застосувати відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100(далі Порядок № 100).
З урахуванням цих норм, зокрема абзаців 3,4 пункту 2 розділу 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п. 8 Порядку № 100).
Крім того, положеннями розділу III Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час затримки розрахунку.
З трудової книжки позивача, вбачається, що вона звільнена із займаної посад 17 липня 2017 року.
Судом визначено період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», тобто з наступного дня після звільнення позивача та по день постановлення рішення - з 18 липня 2017 року по 24 жовтня 2018 року.
Враховуючи те, що протягом останніх двох календарних місяців ОСОБА_1 не працювала, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто при визначенні середньоденної заробітної плати враховується період березень-квітень 2017 року, тому суд бере до уваги розрахунок середнього заробітку зроблений саме відповідачем, проведений на підставі відомостей про заробітну плату позивачки за березень-квітень 2017 року. Так, середньоденна заробітна плата складає 292,56 грн., а середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді з 18 липня 2017 року по 24 жовтня 2018 року складає 320 днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 93619,20 грн.
Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, наведеним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Викладене дає підстави для висновку, що до складу заробітної плати найманого працівника входить винагорода за виконану роботу, як це встановлено статтею 94 КЗпП України і статтею 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 цього Закону України.
Право на своєчасне та повне одержання винагороди за працю гарантоване ст.43 Конституції України та ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата, зокрема, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством. Оплата простоїв не з вини працівника, оплата відпустки, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних відпусток працівниками є складовими частинами заробітної плати (додаткова заробітна плата) та згідно ст. 12 Закону України «Про оплату праці» є мінімальними державними гарантіями. Сума оплати матеріальної допомоги на оздоровлення, яка передбачена колективним договором та має систематичний характер, також є складовою частиною заробітної плати (інші заохочувальні та компенсаційні виплати), згідно п. 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України №5 від 13.01.2004 року.
Тому з відповідача також підлягає стягненню на користь позивачки винагорода за підсумком роботи за 2016 рік в розмірі 2372,47 грн., яка складається у відсотках до посадового окладу (місячно тарифної ставки, розрахованої на норму 167 год.) який склався на кінець 2016 року, враховуючи виконання показників роботи за 2016 рік. Відповідно до наказу, винагорода за підсумком роботи за 2016 рік складає: оклад 4519,00 *52,5%=2372,47 грн.
Як визначив Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України та статей 1 та 12 Закону України «Про оплату праці», реалізація права на судовий захист невідємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Окрім того, аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Установлені судом обставини у даній справі дають підстави для висновку, що в порушення статті 116 КЗпП України розрахунок з ОСОБА_1 не здійснено у день її звільнення та не проведено його і на день розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Компенсація заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною її виплатою здійснюється відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159, з урахуванням внесених змін згідно постанови КМУ від 31.03.2003 р. № 430. Розрахунок проводиться за формулою: сума заборгованості по заробітній платі помножена на приріст індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача компенсації за затримку виплати заробітної плати, нарахованої в період з березня 2017 року по липень 2017 року, включно, відповідно до індексів інфляції, в розмірі 2623,98 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, вказані розрахунки позивачки про розмір винагороди та компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату відповідачем не спростовані, тому саме ці суми підлягають стягненню з відповідача.
За змістом п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже при подачі позову ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору, тому у відповідності до положень ч. 9 ст. 10, ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, ці витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі 640 грн.
Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 1, 2 , 21 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 21, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, п. п. 1, 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, ст. 7 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-VI «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ст. ст. 4, 12, 13, 7681, 84, 89, 263265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1: нараховану, але не виплачену заборгованість із заробітної в розмірі 27354,54 грн.; винагороду за підсумком роботи за 2016 рік в розмірі 2372,47грн.; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 2623,98 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 93619,20 грн. з відповідним утриманням податків та інших обов'язкових платежів, а всього в розмірі 125970,19 грн.
Допустити негайне виконання даного рішення в частині стягнення заборгованості із заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1259,70 грн.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Донецької області або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Відомості про сторін у справі:
ОСОБА_1, паспорт серії ВС № 144629, ІПН НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, фактичне місце проживання/перебування як взятої на облік внутрішньо переміщеної особи: 87599, АДРЕСА_2.
Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: вул. Тверська, 5, м. Київ, 03680, засоби зв'язку 044 465 00 00.
Суддя Н.В. Хараджа