Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"30" жовтня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/548/18
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кравець С.Г.
секретар судового засідання: Гекалюк О.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Шпаківський Л.Т., керівник (був присутній в судовому засіданні 30.10.2018р);
Крилова Т.М., представник за довіреністю №486 від 04.09.2018р,
від відповідача: Тарканій І.Д., представник за довіреністю від 24.09.2018р,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Будинкоуправління №3 Житомирської КЕЧ району (смт.Озерне, Житомирський район, Житомирська область)
до Фізичної особи-підприємця Осаули Олександра Дмитровича (м.Житомир)
про стягнення 62566,69грн.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 11.10.2018р до 30.10.2018р.
Будинкоуправління №3 Житомирської КЕЧ району звернулося до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Осаули Олександра Дмитровича про стягнення 62566,69грн, з яких: 37890,00грн основного боргу, 1602,15грн 3% річних, 16339,11грн пені, 6735,43грн інфляційних нарахувань, а також судового збору в сумі 1762,00грн.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27.06.2018р зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 19.07.2018р.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.07.2018р продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 06.09.2018р.
В судових засіданнях оголошувались перерви з 06.09.2018р по 17.09.2018р, з 17.09.2018р по 24.09.2018р та з 24.09.2018р по 25.09.2018р.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.09.2018р закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.10.2018р.
В судовому засіданні 11.10.2018р при розгляді справи по суті оголошувалась перерва до 30.10.2018р.
Представники позивача під час судових засідань 11.10.2018р та 30.10.2018р позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві (а.с.3-5), відповіді на відзив №504 від 21.09.2018р (а.с.133-134) та з урахуванням пояснень щодо проведених позивачем зарахувань (а.с.168-169). Також зазначили, що з грудня 2013 року по квітень 2018 року загальна сума коштів, що мала бути сплачена відповідачем становила 62964грн; сума сплачених грошових коштів, а також суми які зараховані шляхом укладення сторонами угод про зарахування зустрічних однорідних вимог, склали 25074грн; сума боргу становить 37890грн. Крім того вказали, що позивачем відповідно до умов договору та норм статті 625 ЦК України здійснено нарахування, а саме: 1602,15грн 3% річних, 16339,11грн пені та 6735,43грн інфляційних втрат, які представники позивача просили стягнути у розмірі вказаному в позові при первісному розрахунку.
Представник відповідача в судових засіданнях 11.10.2018р та 30.10.2018р проти задоволення позову заперечила, з підстав наведених у відзиві від 17.09.2018р на позовну заяву (а.с.100-101) та запереченнях від 11.10.2018р (а.с.183-184). Зокрема зазначила, що між сторонами з 01.01.2014р постійно виникали зустрічні однорідні грошові зобов'язання, у зв'язку з чим, за даними відповідача, заборгованість перед позивачем складає 11970,00грн. Вказала, що пеня нарахована позивачем за 3 роки, а саме з 20.07.2015р по 20.06.2018р, що суперечить положенням ч.6 ст.231 ГК України. До вимог про стягнення пені представник відповідача просила застосувати строк позовної давності 1 рік. Також зазначила, що розрахунки суми пені, 3% річних та інфляційних втрат містять помилки, оскільки суми заборгованості, на які нараховано штрафні санкції не відповідають фактичним сумам боргу вказаним у розрахунках та акті звірки, а з розрахунку наданого позивачем не можливо визначити в який період виникла сума заборгованості.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
З матеріалів справи вбачається, 01.12.2013р між Будинкоуправлінням №3 Житомирської КЕЧ району (балансоутримувачем) та Фізичною особою-підприємцем Осаулою Олександром Дмитровичем (виконавцем) укладено договір про використання об'єктів для організації ліній інформаційних мереж №7 (далі-договір)(а.с.18-22).
Згідно п.1.1 договору, балансоутримувач надає виконавцю право використання будівель, житлових будинків (надалі - об'єктів), які знаходяться у розпорядженні балансоутримувача для облаштування та експлуатації виконавцем власних ліній зв'язку загального користування - ліній інформаційних мереж, надалі - "ЛІМ". Мета використання виконавцем об'єктів балансоутримувача - надання населенню послуг з інформатизації (послуг по підключенню до Інтернет мережі та подальшого абонентського обслуговування).
Відповідно до пункту 2.1 договору, для організації ЛІМ в(на) об'єктах, які знаходяться в розпорядженні балансоутримувача, виконавець встановлює в(на) них необхідне обладнання, засоби та споруди, які забезпечують необхідне функціонування ЛІМ.
До обов'язків виконавця відноситься своєчасно, у встановлений даним договором строк і в повному обсязі, здійснювати оплату за використання об'єктів балансоутримувача для організації та обслуговування ЛІМ (пункт 3.2.5 договору).
Згідно п.5.1 договору, вартість послуг балансоутримувача при наданні в користування виконавцю об'єктів для організації і обслуговування ЛІМ зі згоди сторін становить 36грн 00коп за 1 (одну) точку в місяць з урахуванням ПДВ.
Відповідно до п.5.2 договору, розрахунки за надані послуги здійснюються виконавцем щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.
Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що розрахунки за даним договором здійснюються в безготівковій формі на розрахунковий рахунок балансоутримувача. За згодою сторін розрахунки між ними можуть здійснюватись в інших формах, передбачених діючим законодавством України.
За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань, винна сторона несе відповідальність, встановлену діючим законодавством або передбачену даним договором (пункт 6.1 договору).
Згідно п.6.3 договору, за порушення строків оплати, передбачених п.5.3. даного договору, виконавець сплачує балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми виплати за кожен день прострочення платежу.
Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014р (пункт 9.1 договору).
Відповідно до пункту 9.2 договору, даний договір може бути автоматично пролонгованим на тих же умовах, якщо кожна із сторін не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії договору не заявить про намір розірвати його.
Даний договір неодноразово продовжувався сторонами, і станом на час розгляду справи є діючим, що не заперечувалось представниками сторін.
Додатком №1 до договору №7 від 01.12.2013р сторони погодили адреси, тип обладнання та кількість точок встановлених відповідачем в загальній кількості 33 штук (а.с.23-25).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №7 про використання об'єктів для організації ліній інформаційних мереж від 01.12.2013р, позивачем виставлялись рахунки на сплату послуг за розміщення телекомунікаційного обладнання кожен з яких на суму 1188грн з ПДВ, а саме: №42 від 25.06.2015р, №49 від 25.07.2015р, №56 від 25.08.2015р, №63 від 25.09.2015р, №70 від 25.10.2015р, №77 від 25.11.2015р, №84 від 25.12.2015р, №7 від 29.01.2016р, №14 від 25.02.2016р, №21 від 25.03.2016р, №28 від 25.04.2016р, №35 від 25.05.2016р, №42 від 25.06.2016р, №49 від 25.07.2016р, №55 від 25.08.2016р, №62 від 25.09.2016р, №70 від 25.10.2016р, №77 від 25.11.2016р, №85 від 25.12.2016р, №08 від 25.01.2017р, №16 від 25.02.2017р, №24 від 25.03.2017р, №32 від 25.04.2017р, №39 від 25.05.2017р, №47 від 25.06.2017р, №54 від 25.07.2017р, №62 від 25.08.2017р, №70 від 25.09.2017р, №78 від 25.10.2017р, №94 від 24.11.2017р, №94 від 20.12.2017р, №7 від 23.01.2018р, №15 від 21.02.2018р, №23 від 21.03.2018р, №29 від 20.04.2018р (а.с.37-71).
Судом встановлено, що між Будинкоуправлінням №3 Житомирської КЕЧ району (сторона - 1) та Фізичною особою-підприємцем Осаулою Олександром Дмитровичем (сторона - 2) укладено угоду №1 від 19.05.2014р про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.142), угоду №2 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.06.2014р (а.с.145), договір №14 про реструктуризацію заборгованості від 18.05.2016р (а.с.26-27), угоду №1 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.06.2016р (а.с.153) та угоду №1 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.02.2018р (а.с.156).
За вказаними угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог сторони домовились, що маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст.601 ЦК України про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: за договором про використання об'єктів для організації ліній інформаційних мереж №7 від "01" грудня 2013 року Сторона-1 є боржником, а Сторона - 2 є кредитором при виконанні грошового зобов'язання в сумах 4564,00грн, 4400,00грн, 2690,00грн, 12420,00грн. Вказані вище зобов'язання за вищевказаними угодами припиняються у обсязі 4564,00грн, 4400,00грн, 2690,00грн, 12420,00грн, оскільки зустрічні вимоги є рівними.
Із змісту актів взаємозаліку від 19.05.2014р, 17.06.2014р, 16.06.2016р, 02.02.2018р вбачається, що ФОП Осаула О.Д. поставив продукцію на користь Будинкоуправління №3 Житомирської КЕЧ району на суму 4564,00грн, 4400,00грн, 2690,00грн, 12420,00грн, а Будинкоуправлінням №3 Житомирської КЕЧ району надано право користування дахами житлових будинків, які знаходяться на балансі Будинкоуправління №3 ФОП Осаула О.Д. у розмірі 4564,00грн, 4400,00грн, 2690,00грн, 12420,00грн (а.с.144,147,155,158).
Вказане також підтверджується протоколами про залік взаємних вимог від 19.05.2014р, 17.06.2014р, 16.06.2016р, 02.02.2018р, де вказано розмір взаємних вимог, які погашаються за договором про використання об'єктів для організації ліній інформаційних мереж №7 від 01.12.2013р в сумах 4564,00грн, 4400,00грн, 2690.00грн, 12420,00грн (а.с.143,146,154,157).
Крім того, відповідачем сплачено позивачу грошові кошти на загальну суму 1000,00грн, що підтверджується прибутковими касовими ордерами: №1319 від 01.12.2016р на суму 500,00грн та №1398 від 07.12.2016р на суму 500,00грн (а.с.30-31).
Судом встановлено, що між сторонами 18.05.2016р було укладено договір №14 про реструктуризацію заборгованості (далі - договір №14 від 18.05.2016р), відповідно до якого сторони домовились реструктуризувати заборгованості на суму 25488,00грн з 01 червня 2016 року по листопад 2016 року рівними частинами по 4248,00грн щомісяця (а.с.26). Однак, відповідачем вказаний договір в частині дотримання визначених в ньому строків та сум здійснення платежів виконаний не був.
Пунктом 2.1 договору №14 від 18.05.2016р сторони погодили, що позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір, якщо сторона 2 (відповідач) не виконує або неналежно виконує зобов'язання, що встановлені п.1.2 даного договору. Нараховувати пеню і штрафні санкції на розстрочені суми заборгованості, що залишились не сплаченими, у розмірах передбачених чинним законодавством за кожен день прострочення.
Позивач направляв на адресу відповідача вимоги №981 від 07.12.2015р, №148 від 25.03.2016р, №298 від 26.06.2017р про погашення заборгованості (а.с.32-36). Однак, відповідач відповіді на зазначені вимоги позивача не надав, розрахунки з позивачем не провів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги та проведені зарахування, представник позивача пояснив, що згідно протоколів про залік взаємних вимог №1 від 19.05.2014р та №2 від 17.06.2014р, позивачем було зараховано кошти в сумі 8964,00грн (19.05.2014р на суму 4564,00грн та 17.06.2014р на суму 4400,00грн) в рахунок погашення оплати послуг за укладеним між сторонами договором за період з грудня 2013р по першу половину липня 2014р; до сплати за липень 2014р залишилось 540грн. Вказав, що у позовній заяві та доданому до неї розрахунку, сума в розмірі 2690,00грн (згідно угоди №1 від 16.06.016р) та сума двох проплат в розмірі 1000,00грн (згідно прибуткових касових ордерів за грудень 2016р) позивачем помилково зараховані як поточні платежі, а фактично погасили заборгованість яка виникла раніше - за період з липня 2014р (540,00грн) по вересень 2014 року і до оплати за вересень залишилось 226,00грн, а сплачені відповідачем кошти в сумі 1000,00грн фактично погасили частину заборгованості за вересень 2014р та частину за жовтень 2014р; до сплати за жовтень залишилось 414,00грн. Також представник позивача вказав, що за угодою №1 від 02.02.2018р позивачем фактично було зараховано 12420,00грн в рахунок погашення заборгованості за період з жовтня 2014 року (на суму 414,00грн) по вересень 2015р; залишок заборгованості за вересень склав 1062грн. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за період з вересня 2015 (борг за вересень 1062,00грн) по квітень 2018 року становить 37890,00грн. Наведені зарахування позивач просив вважати вірними, оскільки вони погашали заборгованість в порядку черговості її виникнення, а також врахувати їх при перевірці нарахувань пені, інфляційних та 3% річних (а.с.168-169).
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що за період з грудня 2013 по квітень 2018р відповідач виконав взяті на себе зобов'язання по проведенню розрахунків за укладеним між сторонами договором про використання об'єктів для організації ліній інформаційних мереж №7 від 01.12.2013р лише частково, на суму 25074,00грн (шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (угоди від 19.05.2014р, 17.06.2014р, 16.06.2016р, 02.02.2018р) та сплати грошових коштів згідно з прибутковими касовими ордерами (від 01.12.2016р, від 07.12.2016р). Зазначена сума коштів згідно проведених позивачем зарахувань, погасила заборгованість за період з грудня 2013р по вересень 2015 року. Судом приймається до уваги наведений позивачем в поясненнях від 25.09.2018р порядок зарахування, оскільки ні в угодах про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.05.2014р, 17.06.2014р, 16.06.2016р, 02.02.2018р, ні в прибуткових касових ордерах від 01.12.2016р, від 07.12.2016р не вказано за які саме місяці відповідачем проведено оплату, а тому позивачем правомірно проведено зарахування заборгованості в порядку черговості, яка виникла хронологічно раніше.
Таким чином, непогашеною станом на час прийняття рішення залишилась заборгованість відповідача за період з вересня 2015 року (борг за вересень 2015р - 1062,00) по квітень 2018р в сумі 37890,00грн (62964,00 (53 місяці х 1188) - 25074,00грн = 37890,00грн).
Відповідач у відзиві від 17.09.2018р на позовну заяву вказує, що при визначені суми заборгованості позивачем не враховано, що у позивача щомісячно виникали зустрічні грошові зобов'язання перед відповідачем за надані послуги з отримання доступу до мережі Інтернет за публічним договором (офертою) про надання телекомунікаційних послуг (доступу до мережі Інтернет) від 10.10.2013р (а.с.127-129) та договором №105299 про надання послуг доступу до мережі Інтернет від 02.01.2018р (а.с.104-107) на загальну суму 13500,00грн.
З даного приводу судом приймається до уваги таке.
Згідно з ч.ч.1,3 ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 601 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
В матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем заяви про зарахування зустрічних вимог за публічним договором (офертою) про надання телекомунікаційних послуг (доступу до мережі Інтернет) від 10.10.2013р та договором №105299 про надання послуг доступу до мережі Інтернет від 02.01.2018р та вручення такої заяви позивачу у визначеному порядку.
В свою чергу, у ч.2 статті 598 ЦК України передбачено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними, однорідними та такими, за якими настав строк виконання. Тобто умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Водночас, у даному випадку, відповідачем не доведено відсутності спору відносно характеру зобов'язань, їх змісту, умов виконання зобов'язань за публічним договором (офертою) про надання телекомунікаційних послуг (доступу до мережі Інтернет) від 10.10.2013р та договором №105299 про надання послуг доступу до мережі Інтернет від 02.01.2018р з огляду на заперечення позивача висловлені в ході розгляду справи.
Враховуючи викладене, всупереч вимогами статті 74 ГПК України, відповідачем не доведено за поданими доказами, припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 13500,00грн.
Станом на час прийняття рішення у даній справі, відповідач доказів погашення заборгованості перед позивачем в сумі 37890,00грн за договором про використання об'єктів для організації ліній інформаційних мереж №7 від 01.12.2013р не надав.
З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 37890,00грн основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 16339,11грн пені, 1602,15грн 3% річних та 6735,43грн інфляційних втрат.
Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, господарський суд враховує таке.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 6.3 договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати, передбачених п.5.3. даного договору, виконавець сплачує балансоутримувачу пеню в розмірі двійної облікової ставки НБУ від суми виплати за кожен день прострочення платежу.
За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 16339,11грн за період з 21.07.2015р по 01.06.2018р (розрахунок а.с. 72-73).
У відповідності до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Пунктами 4 та 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відзиві від 17.09.2018р на позовну заяву відповідач вказав, що позивачем при нарахуванні пені не враховані положення ч.6 ст.231 ГК України та заявив про застосування до вимог про стягнення пені строку позовної давності.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Пунктом 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У даному випадку, пункт 6.3 договору про використання об'єктів для організації ліній інформаційних мереж №7 від 01.12.2013р не передбачає іншого періоду нарахування пені, ніж визначено ч.6 ст.232 ГК України.
Так, відповідно до умов договору, встановлених обставин справи та вищевказаних норм чинного законодавства, позивач мав право нараховувати пеню протягом всього періоду прострочення оплати з дня виникнення зобов'язання по кожному платежу і до моменту погашення боргу. Однак, такі нарахування мали проводитись з урахуванням вимог передбачених ч.6 ст.232 ГПК України, а також враховуючи порядок та черговість здійснених позивачем зарахувань погашених відповідачем сум.
Позивачем звернувся до суду з позовом у даній справі 20.06.2018р.
Здійснивши розрахунок пені, з урахуванням встановлених обставин справи, в межах річного строку позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем, та в межах визначеного позивачем періоду її нарахування і сум на які здійснено таке нарахування, одночасно враховуючи порядок та черговість здійснених позивачем зарахувань погашених відповідачем сум та вимог передбачених ч.6 ст.232 ГПК України, господарський суд вважає, що правомірним є нарахування пені в сумі 1965,17грн, зокрема нарахованої:
- в сумі 26,04грн. за період з 20.06.2017р по 21.07.2017р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за грудень 2016р),
- в сумі 51,26грн за період з 20.06.2017р по 21.08.2017р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за січень 2017р),
- в сумі 76,49грн за період з 20.06.2017р по 21.09.2017р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за лютий 2017р),
- в сумі 100,90грн за період з 20.06.2017р по 21.10.2017р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за березень 2017р),
- в сумі 127,82грн за період з 20.06.2017р по 21.11.2017р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за квітень 2017р),
- в сумі 153,82грн за період з 21.06.2017р по 21.12.2017р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за травень 2017р),
- в сумі 158,67грн за період з 21.07.2017р по 21.01.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за червень 2017р),
- в сумі 165,34грн за період з 21.08.2017р по 21.02.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за липень 2017р),
- в сумі 170,58грн за період з 21.09.2017р по 21.03.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за серпень 2017р),
- в сумі 180,48грн за період з 21.10.2017р по 21.04.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за вересень 2017р),
- в сумі 186,83грн за період з 21.11.2017р по 21.05.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за жовтень 2017р),
- в сумі 172,24грн за період з 21.12.2017р по 01.06.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за листопад 2017р),
- в сумі 142,98грн за період з 21.01.2018р по 01.06.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за грудень 2017р),
- в сумі 111,18грн за період з 21.02.2018р по 01.06.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за січень 2018р),
- в сумі 80,78грн за період з 21.03.2018р по 01.06.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за лютий 2018р),
- в сумі 46,48грн за період з 21.04.2018р по 01.06.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за березень 2018р),
- в сумі 13,28грн за період з 21.05.2018р по 01.06.2018р на суму заборгованості 1188,00грн (платіж за квітень 2018р).
Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1965,17грн пені, в решті заявленої до стягнення суми пені в сумі 14373,94грн (16339,11грн-1965,17грн) суд відмовляє.
Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує таке.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до наведеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 6735,43грн, а також 3% річних у сумі 1602,15грн (розрахунки а.с.72-74).
Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних в межах визначеного позивачем періоду їх нарахування і сум на які здійснено таке нарахування, одночасно враховуючи порядок та черговість здійснених позивачем зарахувань погашених відповідачем сум, суд встановив, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 1601,98грн, а саме:
- за червень 2015р на суму боргу 1188грн у період з 21.07.2015р по 20.08.2015р у розмірі 3,03грн;
- за липень 2015р на суму боргу 2376грн у період з 21.08.2015р по 20.09.2015р у розмірі 6,25грн;
- за серпень 2015р на суму боргу 3564грн у період з 21.09.2015р по 20.10.2015р у розмірі 8,79грн;
- за вересень 2015р на суму боргу 4752грн у період з 21.10.2015р по 20.11.2015р у розмірі 12,11грн;
- за жовтень 2015р на суму боргу 5940грн у період з 21.11.2015р по 20.12.2015р у розмірі 14,65грн;
- за листопад 2015р на суму боргу 7128грн у період з 21.12.2015р по 20.01.2016р у розмірі 18,13грн;
- за грудень 2015р на суму боргу 8316грн у період з 21.01.2016р по 20.02.2016р у розмірі 21,13грн;
- за січень 2016р на суму боргу 9504грн у період з 21.02.2016р по 20.03.2016р у розмірі 22,59грн;
- за лютий 2016р на суму боргу 10692грн у період з 21.03.2016р по 20.04.2016р у розмірі 27,17грн;
- за березень 2016р на суму боргу 11880грн у період з 21.04.2016р по 20.05.2016р у розмірі 29,21грн;
- за квітень 2016р:
- на суму боргу 13068 у період з 21.05.2016р по 15.06.2016р у розмірі 27,85грн;
- на суму боргу 10378 у період з 16.06.2016р по 20.06.2016р у розмірі 4,25грн;
- за травень 2016р на суму боргу 11566грн у період з 21.06.2016р по 20.07.2016р на суму 28,44грн;
- за червень 2016р на суму боргу 12754грн у період з 21.07.2016р по 20.08.2016р у розмірі 32,41грн;
- за липень 2016р на суму боргу 13942грн у період з 21.08.2016р по 20.09.2016р у розмірі 35,43грн;
- за серпень 2016р на суму боргу 15130грн у період з 21.09.2016р по 20.10.2016р у розмірі 37,20грн;
- за вересень 2016р на суму боргу 16318грн у період з 21.10.2016р по 20.11.2016р у розмірі 41,46грн;
- за жовтень 2016р:
- на суму боргу 17506грн у період з 21.11.2016 по 30.11.2016р у розмірі 14,35грн;
- на суму боргу 17006грн у період з 01.12.2016р по 06.12.2016р у розмірі 8,36грн;
- на суму боргу 16506грн у період з 07.12.2016р по 20.12.2016р у розмірі 18,94грн;
- за грудень 2016р на суму боргу 17694грн у період з 21.12.2016р по 20.01.2017р у розмірі 45,04грн;
- за січень 2017р на суму боргу 18882грн у період з 21.01.2017р по 20.02.2017р у розмірі 48,11грн;
- за лютий 2017р на суму боргу 20070грн у період з 21.02.2017р по 20.03.2017р у розмірі 46,19грн;
- за березень 2017р на суму боргу 21258грн у період з 21.03.2017р по 20.04.2017р у розмірі 54,16грн;
- за квітень 2017р на суму боргу 22446грн у період з 21.04.2017р по 20.05.2017р розмірі 55,35грн;
- за травень 2017р на суму боргу 23634грн у період з 21.05.2017р по 20.06.2017р у розмірі 60,22грн;
- за червень 2017р на суму боргу 24822грн у період з 21.06.2017р по 20.07.2017р у розмірі 61,20грн;
- за липень 2017р на суму боргу 26010грн у період з 21.07.2017р по 20.08.2017р у розмірі 66,27грн;
- за серпень 2017р на суму боргу 27198грн у період з 21.08.2017р по 20.09.2017р у розмірі 69,30грн;
- за вересень 2017р на суму боргу 28386грн у період з 21.09.2017р по 20.10.2017р у розмірі 69,99грн;
- за жовтень 2017р на суму боргу 29574грн у період з 21.10.2017р по 20.11.2017р у розмірі 75,35грн;
- за листопад 2017р на суму боргу 30762грн у період з 21.11.2017р по 20.12.2017р у розмірі 75,85грн;
- за грудень 2017р на суму боргу 31950грн у період з 21.12.2017р по 20.01.2018р у розмірі 81,41грн;
- за січень 2018р на суму боргу 33138грн у період 21.01.2018р по 20.02.2018р у розмірі 84,43грн;
- за лютий 2018р на суму боргу 34326грн у період з 21.02.2018р по 20.03.2018р у розмірі 79,00грн;
- за березень 2018р на суму боргу 35514грн у період з 21.03.2018р по 20.04.2018р у розмірі 90,49грн;
- за квітень 2018р на суму боргу 36702грн у період з 21.04.2018р по 20.05.2018р у розмірі 90,50грн;
- за травень 2018р на суму боргу 37890грн у період з 21.05.2018р по 01.06.2018р у розмірі 37,37грн.
Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1601,98грн. В частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 0,17грн (1602,15грн - 1601,98грн = 0,17грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.
Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат, з огляду на вище встановлені обставини щодо проведених позивачем зарахувань, сум та періодів їх нарахування згідно поданого розрахунку, господарський суд прийшов до висновку, що обгрунтованим є нарахування інфляційних в сумі 6812,29грн, зокрема:
- в сумі -23,76грн за липень 2015року на суму боргу 2376,00грн;
- в сумі -28,51грн за серпень 2015року на суму боргу 3564,00грн;
- в сумі 109,30грн за вересень 2015року на суму боргу 4752,00грн;
- в сумі -77,22грн за жовтень 2015року на суму боргу 5940,00грн;
- в сумі 142,56грн за листопад 2015року на суму боргу 7128,00грн;
- в сумі 58,21грн за грудень 2015року на суму боргу 8316,00грн;
- в сумі 85,54грн за січень 2016року на суму боргу 9504,00грн;
- в сумі -42,77грн за лютий 2016року на суму боргу 10692,00грн;
- в сумі 118,80грн за березень 2016року на суму боргу 11880,00грн;
- в сумі 363,23грн за квітень 2016року на суму боргу 10378,00грн;
- в сумі 11,57грн за травень 2016року на суму боргу 11566,00грн;
- в сумі -25,51грн за червень 2016року на суму боргу 12754,00грн;
- в сумі -13,94грн за липень 2016року на суму боргу 13942,00грн;
- в сумі -45,39грн за серпень 2016року на суму боргу 15130,00грн;
- в сумі 293,72грн за вересень 2016року на суму боргу 16318,00грн;
- в сумі 462,17грн за жовтень 2016року на суму боргу 16506,00грн;
- в сумі 318,49грн за листопад 2016року на суму боргу 17694,00грн;
- в сумі 169,94грн за грудень 2016року на суму боргу 18882,00грн;
- в сумі 220,77грн за січень 2017року на суму боргу 20070,00грн;
- в сумі 212,58грн за лютий 2017року на суму боргу 21258,00грн;
- в сумі 404,03грн за березень 2017року на суму боргу 22446,00грн;
- в сумі 212,71грн за квітень 2017року на суму боргу 23634,00грн;
- в сумі 322,69грн за травень 2017року на суму боргу 24822,00грн;
- в сумі 416,16грн за червень 2017року на суму боргу 26010,00грн;
- в сумі 54,40грн за липень 2017року на суму боргу 27198,00грн;
- в сумі -28,39грн за серпень 2017року на суму боргу 28386,00грн;
- в сумі 591,48грн за вересень 2017року на суму боргу 29574,00грн;
- в сумі 369,14грн за жовтень 2017року на суму боргу 30762,00грн;
- в сумі 287,55грн за листопад 2017року на суму боргу 31950,00грн;
- в сумі 331,38грн за грудень 2017року на суму боргу 33138,00грн;
- в сумі 514,89грн за січень 2018року на суму боргу 34326,00грн;
- в сумі 319,63грн за лютий 2018року на суму боргу 35514,00грн;
- в сумі 403,72грн за березень 2018року на суму боргу 36702,00грн;
- в сумі 303,12грн за квітень 2018року на суму боргу 37890,00грн.
Однак, враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення меншу суми інфляційних втрат, що є його правом, а тому задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в заявленій позивачем сумі 6735,43грн.
Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача - 37890,00грн основного боргу, 1965,17грн - пені, 6735,43грн - інфляційних втрат, - 1601,98грн 3% річних є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 14373,94грн пені та 0,17грн 3% річних суд відмовляє.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Осаули Олександра Дмитровича (10020, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
на користь Будинкоуправління №3 Житомирської КЕЧ району (12443, Житомирська область, Житомирський район, смт.Озерне, вул.Авіаційна, буд.57; ідентифікаційний код 24978549):
- 37890,00грн - основного боргу,
- 1965,17грн - пені,
- 6735,43грн - інфляційних втрат,
- 1601,98грн - 3% річних,
- 1357,20грн - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 06.11.18
Суддя Кравець С.Г.
Друк:
1 - в справу
2,3 - сторонам (рек. з пов.)