ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.10.2018Справа № 910/3548/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія»
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи»
простягнення 669859 грн. 38 коп.
Представники учасників справи:
від позивача: Мельник О.Ю.;
від відповідача: не з'явились.
26.03.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи» про стягнення 669859 грн. 38 коп., з яких 523990 грн. 00 коп. основного боргу, 54381 грн. 52 коп. пені та 91487 грн. 86 коп. інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 не поставив позивачу товар та не у повному обсязі повернув позивачу здійснену ним попередню оплату, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 523990 грн. 00 коп. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 54381 грн. 52 коп. та інфляційні втрати у розмірі 91487 грн. 86 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі №910/3548/18 (суддя Пінчук В.І.) позовну заяву Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» повернуто без розгляду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.04.2018 у справі №910/3548/18 скасовано; справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду з огляду на неможливість передачі справи судді Пінчуку В.І. у зв'язку із його відпусткою, на підставі розпорядження керівника апарату суду № 05-23/1050 від 27.06.2018 справу № 910/3548/18 направлено на повторний автоматичний розподіл.
За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/3548/18, визначено суддю Баранова Д.О. для подальшого її розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 суддею Барановим Д.О. прийнято до провадження справу №910/3548/18, відкрито провадження у справі №910/3548/18; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 10.08.2018; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
27.07.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності.
27.07.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на те, що вимога про повернення попередньої оплати позивачем відповідачу не пред'являлась, у зв'язку з чим строк повернення попередньої оплати не настав. Крім того, відповідач зазначив, що сторони Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 не погодили строку його дії, у зв'язку з чим вказаний договір є неукладеним
Також, відповідач зауважив, що умовами Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 передбачено поставку товару позивачу після повної оплати товару, тоді як позивачем не було оплачено товар у повному обсязі, а сплачено лише половину ціни договору. За таких обставин, на думку відповідача, у нього був відсутній обов'язок поставляти позивачу товар.
Крім того, відповідач заперечив щодо нарахування інфляційних втрат на суму попередньої оплати, так як повернення попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням, та щодо нарахування пені, так як Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» до правовідносин, які склались між сторонами, не застосовується.
При цьому, відповідачем також було вказано на те, що позивачем не підтверджено документально розміру адвокатських витрат.
09.08.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що Договір №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 вважається таким, що укладено на 1 рік (відповідно до ст. 267 Господарського кодексу України). Крім того, позивач зауважив, що відповідачем було отримано листа позивача про повернення попередньої оплати, так як частково повертаючи грошові кошти відповідач у призначенні платежу вказував реквізити листа вих. № 48 від 15.12.2016. При цьому, серед іншого, позивач вказав на необґрунтованість тверджень відповідача щодо відсутності підстав для нарахування пені (так як вона нараховується позивачем за невиконання не грошового зобов'язання - обов'язку передати товар).
У підготовчому засіданні 10.08.2018 судом було оголошено перерву до 05.09.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 закрито підготовче провадження у справі №910/3548/18, справу призначено до судового розгляду по суті на 03.10.2018.
28.09.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду так як представник позивача повторно не з'явився у судове засідання.
28.09.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності.
У судовому засіданні 03.10.2018 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв'язку з необґрунтованістю; оголошено перерву у судовому засіданні до 19.10.2018.
Представник позивача у судовому засіданні 19.10.2018 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 19.10.2018 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням.
У судовому засіданні 19.10.2018 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд
28.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи» (продавець) та Дочірнім підприємством «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» (покупець) укладено Договір №01/09-20 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар в асортименті, кількості, комплектності та по ціні, що вказані нижче, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість у порядку і на умовах, визначених цим договором.
У п. 1.1 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 зазначено, що товаром є екскаватор-навантажувач марки JSB модель 3СХ (2014 року), той, що був у використанні, країна походження - Англія, вартістю 1387980 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 2.1 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 передача товару здійснюється після його повної оплати на складі продавця, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 34.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4.1 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 ціна договору становить грошову суму 1387980 грн. 00 коп.
Згідно з п. 4.2 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 покупець здійснює оплату вартості товару у порядку та строки, що визначені нижче: - попередня оплата у розмірі 50% від ціни договору, що складає на день укладення цього договору 693990 грн. 00 коп. сплачується покупцем протягом 2-х робочих днів з моменту підписання цього договору; - остаточна оплата у розмірі 50% від ціни договору, що складає на день укладення цього договору, 693990 грн. 00 коп. сплачується покупцем протягом 2-х робочих днів з моменту надходження товару на митну територію України.
Таким чином, позивач повинен був сплатити відповідачу грошові кошти у розмірі 693990 грн. 00 коп. (попередня оплата у розмірі 50% від ціни договору) у строк до 30.09.2016 включно, та грошові кошти у розмірі 693990 грн. 00 коп. (остаточна оплата) - протягом 2-х робочих днів з моменту надходження товару на митну територію України.
Судом встановлено, що на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000081 від 28.09.2016 на суму 1387980 грн. 00 коп., позивач 29.09.2016 сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 693990 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №2139 від 29.09.2016 (призначення платежу - за екскаватор згідно з рахунком №81 від 28.09.2016).
Тобто, позивачем було у повному обсязі сплачено позивачу попередню оплату у сумі 693990 грн. 00 коп. (50% від ціни договору).
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 2.2 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 строк поставки товару - протягом 16 робочих днів з моменту зарахування продавцю попередньої оплати у розмірі 50% від вартості товару.
Таким чином, відповідач повинен був поставити позивачу товар (екскаватор-навантажувач марки JSB модель 3СХ (2014 року), той, що був у використанні, країна походження - Англія) у строк до 24.10.2016 включно.
Враховуючи викладене, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача, що у нього не виник обов'язок поставити позивачу товар, так як позивач не у повному обсязі сплатив вартість товару (ціну договору), що становить 1387980 грн. 00 коп.
Так, з умов п. 2.2 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 вбачається, що виконання відповідачем обов'язку з поставки товару ставиться в залежність від виконання позивачем обов'язку сплатити 50% вартості товару, а не всю суму.
З огляду на те, що позивач сплатив відповідачу 50% вартості товару (ціни договору), відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товар у строк, встановлений у п. 2.2 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016.
При цьому, як вбачається з п. 4.2.2 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 остаточна оплата у розмірі 50% від ціни договору, що складає на день укладення цього договору, 693990 грн. 00 коп. сплачується покупцем протягом 2-х робочих днів з моменту надходження товару на митну територію України.
Відповідачем не надано суду доказів повідомлення позивача про те, що товар надійшов на митну територію України.
Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання акту приймання-передачі товару, який є невід'ємною частиною цього договору та підтверджує належні якість, комплектність та кількість товару на момент його приймання-передачі. Також продавець надає оригінали товарної накладної, рахунку-фактури та договору (п. 2.3 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016).
Доказів виконання відповідачем обов'язку з поставки позивачу товару, погодженого Договором №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016, матеріали справи не містять.
При цьому, у позовній заяві позивач вказав на те, що відповідач товар за Договором №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 відповідач позивачу не поставив.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Позивачем долучено до позовної заяви копію листа вих. № 48 від 15.12.2016, адресованого відповідачу, в якому позивач, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару, просить відповідача повернути суму попередньої оплати у розмірі 693980 грн. 00 коп. та сплатити пеню за непоставку товару.
Суд зазначає, що по суті, вимога позивача про повернення попередньої оплати є односторонньою відмовою від зобов'язання з поставки товару, право на яку передбачено ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України.
Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.
Таким чином, направивши відповідачу вих. № 48 від 15.12.2016 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 693990 грн. 00 коп., позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов'язання з поставки, яке виникло з Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016, у зв'язку з чим між сторонами припинились зобов'язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов'язок поставити позивачу товар.
У відповіді на відзив відповідач вказав на те, що він не отримував від позивача вимоги про повернення попередньої оплати.
Однак, суд вважає вказані твердження відповідача необгрунтованими з огляду на таке.
Судом встановлено, що 29.12.2016 відповідач повернув позивачу грошові кошти у розмірі 100000 грн. 00 коп. та 10.02.2017 - грошові кошти у розмірі 70000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача за період з 29.09.2016 по 10.02.2017, копія якої долучена позивачем до позовної заяви (призначення платежу - повернення коштів за екскаватор згідно з листом №48 від 15.12.2016 за Договором №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016).
Таким чином, оскільки при здійсненні часткових оплат відповідач у призначенні платежу вказував реквізити листа вих. № 48 від 15.12.2016 про повернення попередньої оплати, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача про неотримання вказаного листа (вимоги про повернення попередньої оплати).
Доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 523990 грн. 00 коп. (693990,00 грн. - 100000,00 грн. - 70000,00 грн.) матеріали справи не містять.
При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2017 за Договором №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016, в якому зазначено, що станом на 31.12.2017 у відповідача наявні заборгованість перед позивачем у розмірі 523990 грн. 00 коп. (акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи встановлені судом обставини щодо здійснення позивачем як покупцем попередньої оплати у сумі 693990 грн. 00 коп., невиконання відповідачем обов'язку з постави товару, пред'явлення позивачем до відповідача вимоги про повернення попередньої оплати та часткове повернення відповідачем попередньої оплати у розмірі 170000 грн. 00 коп., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи» попередньої оплати у розмірі 523990 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що стосується заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, що Договір №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 є неукладеним так як сторони не встановили строк його дії, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини 1 та 2 статті 640 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).
З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 29.08.2018 у справі №915/839/17, від 08.10.2018 у справі №910/8943/17 та від 19.10.2018 у справі №920/558/17.
Відтак, фактичне виконання договору уномежливлює визнання договору неукладеним, так як визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 267 Господарського кодексу України, якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України).
Таким чином, враховуючи дату звернення позивача з даним позовом до суду (20.03.2018 - відповідно до відбитку поштового штампу на конверті, в якому позовна заява була надіслана на адресу суду), звернення позивача до відповідача із вимогою про повернення попередньої оплати (лист вих. № 48 від 15.12.2016), та загальний строк позовної давності (три роки), суд дійшов висновку, що позивач в межах строку позовної давності звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 523990 грн. 00 коп. (в тому числі, враховуючи здійснення відповідачем часткових оплат, тобто вчинення відповідачем дій, які свідчать про переривання перебігу позовної давності).
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 54381 грн. 52 коп. за період з 25.10.2016 по 14.12.2016, нарахованої за невиконання відповідачем обов'язку з поставки товару.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 5.3 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016 у випадку невиконання або неналежного виконання продавцем своїх договірних обов'язків по передачі товару він зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості товару за кожний день прострочення.
Суд зазначає, що пеня, розмір якої визначений у п. 5.3 Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016, є штрафною санкцією за порушення відповідачем зобов'язання з поставки товару, тобто за порушення негрошового зобов'язання, з огляду на що суд дійшов висновку в необґрунтованості посилання відповідачем у відзиві на позовну заяв на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Як встановлено судом, відповідач повинен був поставити позивачу товар (екскаватор-навантажувач марки JSB модель 3СХ (2014 року), той, що був у використанні, країна походження - Англія) у строк до 24.10.2016 включно.
При цьому, як встановлено судом, направивши відповідачу вимогу вих. № 48 від 15.12.2016 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 693990 грн. 00 коп., позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов'язання з поставки, яке виникло з Договору №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016, у зв'язку з чим між сторонами припинились зобов'язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов'язок поставити позивачу товар.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо обґрунтованості періоду нарахування пені за невиконання відповідачем обов'язку саме з поставки товару, визначеного позивачем у позовній заяві (з 25.10.2016 по 14.12.2016).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості.
Водночас, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (20.03.2018 - відповідно до відбитку поштового штампу на конверті, в якому позовна заява була надіслана до суду), а також зважаючи на те, що доказів переривання позовної давності щодо пені позивачем суду не надано, суд дійшов висновку про відмову у позові Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи» пені у розмірі 54381 грн. 52 коп. (у зв'язку зі спливом позовної давності).
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати (збитки від інфляційних процесів) у розмірі 91487 грн. 86 коп. за період з грудня 2016 року по лютий 2018 року, нарахованих на суму основного боргу (523990 грн. 00 коп.).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на безпідставність нарахування інфляційних втрат на суму попередньої оплати, так як повернення попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням.
Суд зазначає, що з огляду на заявлені позивачем підстави позову - невиконання відповідачем зобов'язання з повернення попередньої оплати, тобто грошових коштів, а також предмет позову - стягнення суми попередньої оплати, пені та інфляційних втрат (ст. 625 Цивільного кодексу України) у зв'язку з таким невиконанням, необхідним є встановлення обставин наявності у зобов'язанні з повернення відповідачем позивачу грошових коштів (попередньої оплати) ознак грошового, оскільки положення ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюють правило, за якого сплата інфляційних втрат як спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора за користування боржником утримуваними коштами та від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, здійснюється у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що у Цивільному кодексі України відсутнє визначення терміну «грошове зобов'язання».
Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 30.03.2016 у справі №6-2168цс16, (предметом розгляду в межах якої були вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат внаслідок невиконання обов'язку з повернення авансу, стягнутого за рішенням суду), зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, а отже невиконання таких зобов'язань належним чином дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.
При цьому, враховуючи, предмет розгляду у справі №6-2168цс16 - повернення авансу, можна дійти висновку, що грошове зобов'язання слід розуміти не тільки як таке, що може виникати лише з договору, та містить у собі обов'язок з оплати іншій стороні за виконані роботи/надані послуги/товар (тобто бути елементом зобов'язання, яке передбачає оплатність), а як і таке, що може виникати з будь-яких юридичних фактів, які передбачені ст. 11 ЦК України, та передбачати будь-який обов'язок з передачі грошових коштів, тобто коли одна особа зобов'язана такі кошти надати іншій особі, а інша особа має право вимагати передання таких коштів, зокрема, і у випадку обов'язку повернути грошові кошти, сплачені у якості авансу, попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).
Таким чином, будь-яке зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, а отже невиконання таких зобов'язань належним чином дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.
Таким чином, зобов'язання відповідача з повернення грошових коштів (попередньої оплати), які були ним отримані на виконання договору поставки від покупця (позивача), є грошовим, так як змістом такого зобов'язання є обов'язок відповідача повернути отримані грошові кошти (суму попередньої оплати) та право позивача вимагати такого повернення від відповідача. При цьому, зобов'язання з повернення попередньої оплати виникає як наслідок невиконання продавцем обов'язку з поставки товару та реалізацією покупцем права на відмову від договору поставки у зв'язку з простроченням продавця, тобто, по суті, відбувається новація зобов'язання з поставки в обов'язок щодо повернення попередньої оплати, у зв'язку з чим у продавця припиняється обов'язок щодо поставки товару та виникає обов'язок щодо передачі покупцю грошових коштів, які були йому передані у якості попередньої оплати.
Таким чином, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат на суму попередньої оплати.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення повернення відповідачем суми попередньої оплати, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат є 85895 грн. 00 коп.
Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (20.03.2018 - відповідно до відбитку поштового штампу на конверті, в якому позовна заява була надіслана до суду), строк загальної позовної давності (3 роки) та дату листа (вимоги) про повернення попередньої оплати - 15.12.2016, суд дійшов висновку, що позивач у будь-якому випадку в межах строку позовної давності звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат.
Таким чином, позовні вимоги Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи» інфляційних втрат у розмірі 91487 грн. 86 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 85895 грн. 00 коп.
Щодо інших доводів відповідача суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
В межах даної справи відповідачу було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем долучено до позовної заяви попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, з якого вбачається, що позивач поніс (планує понести) наступні витрати, пов'язані з розглядом даної справи: судовий збір у розмірі 10047 грн. 89 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20095 грн. 78 коп.
Згідно з ч. 3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачем долучено до позовної заяви Ордер серії ЧК №53919, виданий на ім'я Мельника О.Ю., копію Договору про надання правової допомоги від 14.03.2018, укладеного між позивачем та адвокатським бюро Олександра Мельника, копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1 на ім'я Мельника О.Ю., витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, з якого в тому числі вбачається відсутність інформації в Реєстрі про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю Мельника О.Ю.
Так, судом встановлено, що 14.03.2018 між адвокатським бюро Олександра Мельника та позивачем було укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1 якого бюро зобов'язується на умовах і в порядку, що визначені цим договором, здійснити представництво інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва та надати інші супутні види правової допомоги, спрямовані на відновлення порушених прав клієнта у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи» за Договором №01/09-20 купівлі-продажу від 28.09.2016, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 3.2 Договору про надання правової допомоги від 14.03.2018 сторони погодили, що розмір гонорару складає 3% ціни позову, що буде пред'явлений до господарського суду.
Відповідно до п. 3.3 Договору про надання правової допомоги від 14.03.2018 конкретний розмір гонорару погоджується сторонами шляхом підписання відповідного протоколу до договору (Додаток № 1).
Протоколом погодження конкретного розміру гонорару (Додаток № 1) до Договору про надання правової допомоги від 14.03.2018 сторони погодили, що ціна позову до Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи» попередньої оплати за товар, пені та збитків у справі, в якій бюро здійснюватиме представництво клієнта, складає 669859 грн. 38 коп.; розмір гонорару складає 20095 грн. 78 коп.
Судом встановлено, що на підставі виставленого адвокатським бюро рахунку на оплату № 2 від 16.03.2018 на суму 20095 грн. 78 коп., позивачем 19.03.2018 було сплачено на користь адвокатського бюро Олександра Мельника грошові кошти у розмірі 20095 грн. 78 коп. (гонорар для надання правової допомоги згідно з рахунком №2 від 16.03.2018).
Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
01.10.2018 адвокатом долучено до матеріалів справи детальний опис робіт (наданих послуг), які були виконані адвокатом Мельником О.Ю. за Договором про надання правової допомоги від 14.03.2018, з якого вбачається, що адвокатом були виконані наступні роботи: - складення позовної заяви, виготовлення копій документів, що додаються до позовної заяви, для суду та відповідача; - відправка через відділення поштового зв'язку позовної заяви на адресу відповідача; - відправка через відділення поштового зв'язку позовної заяви на адресу суд; - підготовка відповіді на відзив, відправка через відділення поштового зв'язку відповіді на відзив на адреси відповідача та суду; - поїздка до міста Києва для участі у підготовчому засіданні суду; - складення опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом відповідно до договору, опису здійснених адвокатом витрат, необхідних для надання правової допомоги відповідно до договору, виготовлення копій документів, що підтверджують здійснення витрат, для суду та відповідача, складення клопотання про долучення до справи названих доказів, відправка через відділення поштового зв'язку зазначених документів та доказів на адреси відповідача та суду; - поїздка до міста Києва для участі у судовому розгляді справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За висновком суду, розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим, підтвердженим доказами та спів мірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.
Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таки чином, у зв'язку з частковим задоволенням позову, на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18296 грн. 55 коп.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 178, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи» про стягнення 669859 грн. 38 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сигма Технолоджи» (04080, м. Київ, вул. Юрківська, буд. 34-А; ідентифікаційний код: 37146634) на користь Дочірнього підприємства «Агрофірма «Байс-Агро» Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Посівна Компанія» (20351, Черкаська обл., Уманський р-н, смт. Бабанка, вул. Леніна, буд. 4; ідентифікаційний код: 30334495) попередню оплату у розмірі 523990 (п'ятсот двадцять три тисячі дев'ятсот дев'яносто) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 85895 (вісімдесят п'ять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн., судовий збір у розмірі 9148 (дев'ять тисяч сто сорок вісім) грн. 27 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18296 (вісімнадцять тисяч двісті дев'яносто шість) грн. 55 коп.
3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 05.11.2018
Суддя Д.О. Баранов