01.11.2018 227/2862/18
(заочне)
01 листопада 2018 року м.Добропілля
Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Хоменко Д.Є.
при секретарі судового засідання Малашко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про надання дозволу на виїзд дитини без згоди батька, -
11.07.2018р. позивач ОСОБА_1 звернулась до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2, про надання дозволу на виїзд дитини без згоди батька.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19.06.2018р. Від шлюбу сторони мають двох спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1., які мешкають з позивачем. Відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків. ОСОБА_1 має намір забезпечити повноцінний відпочинок своїм дітям, крім того сину ОСОБА_5 у 2012 році поставлений діагноз респіраторний аллергоз (астма), а тому рекомендовано їздити до моря для оздоровлення. Раніше відповідач надавав дозвіл на виїзд дітей без його згоди, але після розірвання шлюбу відмовляє у цьому. Також оформлення документу на виїзд дітей за кордон без згоди батька пов'язано з тим, що позивач має близьких родичів, які проживають на окупованій території Донецької області та в Російській Федерації, діти позбавлені можливості виїхати з матір'ю для підтримання сімейних відносин з родиною.
У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просить надати дозвіл без згоди та супроводу ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд та в'їзд неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. за кордон України в будь-яку країну світу та на тимчасово непідконтрольну України (окуповану) територію Донецької, Луганської областей, Автономної Республіки Крим, у її супроводі або уповноваженою нею особою, строком з дня набрання рішення законної сили до досягнення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. - шістнадцяти років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3.
В судове засідання позивач та її представник ОСОБА_6 не з'явились, належним чином були повідомлені про день, місце та час розгляду справи. В матеріалах справи мається заява представника позивача ОСОБА_6 від 05.10.2018р, про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує повністю, просить його задовольнити у повному обсязі. Крім цього просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати по сплаті судового збору та витрати на проїзд до суду з іншого міста.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання без поважної причини не з'явився, хоча про дату, час, та місце слухання справи був повідомлений належним чином, через оголошення на офіційному порталі Судової влади України, про що в матеріалах справи маються відповідні оголошення. Заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило.
З огляду на наведене, керуючись ст.ст.223, 280 ЦПК України, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому є підстави заочного розгляду справи у відсутність відповідача. Таким чином, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності сторін на підставі доказів, які є в матеріалах справи.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що сторони знаходились у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19.06.2018 року (а.с.10).
Від шлюбу мають двох спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 виданого 12.11.2008р. відділом РАЦС Харцизького МУЮ Донецької області, актовий запис №647 (а.с.8) та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 виданого 28.02.2012р. відділом державної РАЦС Харцизького МУЮ у Донецькій області, актовий запис №90(а.с.9).
Позивач є переселенцем, про що в матеріалах справи мається копія довідки №0000243197 від 19.06.2017р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 (а.с.11).
Позивач у позові зазначає, що раніше відповідач надавав дозвіл на виїзд дітей без його згоди, що знаходить своє підтвердження в матеріалах справи, оскільки мається копія заяви ОСОБА_2 про надання згоди на тимчасові виїзди/в'їзди з/на неконтрольовані території України. Підстав які обмежують право дітей на виїзд за кордон не існує (а.с.12).
Копією довідки лікаря педіатра-алерголога ОСОБА_7 підтверджується діагноз ОСОБА_3, респіраторний алергоз (астма), згідно довідки, крім іншого, рекомендовано санаторно-курортне лікування на південному березі Криму (а.с.13).
Надання дозволу на виїзд/в'їзд неповнолітніх дітей з/на непідконтрольну територію України та у будь-яку країну світу без згоди та супроводу батька необхідно позивачу для безперешкодного відвідування близьких родичів, які проживають на окупованій території Донецької області та в Російській Федерації, а також відпочинку на морі.
Щодо вимог позивача про надання дозволу без згоди та супроводу ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд та в'їзд дітей на тимчасово непідконтрольну України (окуповану) територію Донецької, Луганської областей, Автономної Республіки Крим, а також у будь-яку країну світу у супроводі матері або уповноваженою нею особою, суд зазначає наступне.
Суд вважає, що бездіяльність відповідача як батька суперечать інтересам дитини, порушують її права, гарантовані міжнародним та національним законодавством.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Положеннями ч.2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом..
Згідно ч.1 ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Частиною 2 ст.150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч.2, 3 ст.313 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Виходячи з наведеної норми для безперешкодного виїзду неповнолітніх дітей позивача за кордон, протягом відповідного терміну, необхідний дозвіл одного з батьків.
Відповідно до п.5.1.1 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, в'їзд на тимчасово неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб «Правилами перетинання державного кордону громадянами України», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57(далі за текстом також - Правила).
Відповідач дозвіл на виїзд/в'їзд неповнолітніх дітей з/на непідконтрольну територію України без згоди та супроводу одного з батьків в добровільному порядку не надає, чим фактично позбавляє дітей права на достатній рівень відпочинку та оздоровлення, спілкування з родичами та вільне пересування по території України.
Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон або на непідконтрольну територію Україні територію та навпаки, а лише встановлено певний порядок її виїзду/в'їзду за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків - батька і матері - у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей, зокрема ч.1,2 ст.155 СК України визначає, що здійснення батьками своїх прав по виконанню обов'язків мають ґрунтуватися, на повній повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим значенням є інтереси дитини, які повинні бути непорушними незалежно від стосунків батьків між собою.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Пунктом 3 «Правил» передбачено виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (п.п.1 п.4 Правил).
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд дитини за межі України у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Дозвіл без обмеження його відповідним часом чи періодом до досягнення дитиною повноліття може стати підставою для перебування дитини за кордоном досить тривалий не обмежений час, що може порушувати батьківські права відповідача та реально позбавити його права на спілкування з дітьми та на участь у їх вихованні та розвитку, тим паче, що багаторазове вивезення дітей за кордон без надання згоди батька чинним законодавством не передбачено.
Аналогічну позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року, № 235/139/16-ц,6-15цс17.
Таким чином, позивачем у заявлених нею вимогах не зазначено в яку конкретно країну світу необхідний виїзд дітей та на який часовий проміжок.
Вимога матері дітей про надання дозволу без згоди та супроводу батька на тимчасовий виїзд та в'їзд неповнолітніх дітей за кордон України в будь-яку країну світу у супроводі позивача, або уповноваженої нею особи, до досягнення дитиною ОСОБА_3 шістнадцятирічного віку, є не конкретними і такими, що породжують правову невизначеність у відносинах батька і дітей на дуже тривалий час та порушують права останніх на спілкування між собою, що в свою чергу шкодить інтересам дітей.
Позивач не довела, що її вимоги у тому вигляді, в якому вони сформульовані в позовній заяві відповідають інтересам дітей. Тому суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про тимчасовий виїзд та в'їзд неповнолітніх дітей за кордон України в будь-яку країну світу у своєму супроводі, або уповноваженою нею особою, строком з дня набрання рішенням законної сили до досягнення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. шістнадцяти років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3, слід відмовити.
Крім того, з метою виконання обов'язку щодо виховання дітей, забезпечення, піклування про їх здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, права на спілкування дітей з родичами, крім забезпечення інших прав і свобод дітей, які можуть бути пов'язані з виїздом/в'їздом на непідконтрольну територію Україні, Автономної Республіки Крим та навпаки, враховуючи, що відмова батька у наданні нотаріально посвідченої згоди на виїзд/в'їзд дітей без нього у супроводі матері, або уповноваженою нею особою суперечить інтересам дітей, суд приходить до висновку, що з метою дотримання інтересів дітей позов слід задовольнити частково, а саме: надати дозвіл без згоди та супроводу ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд та в'їзд неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. на тимчасово непідконтрольну Україні (окуповану) територію Донецької, Луганської областей, Автономної Республіки Крим, у її супроводі або уповноваженою нею особою, строком з дня набрання рішення законної сили до досягнення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. - шістнадцяти років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3.
Представник позивача у заяві від 05.10.2018р. про розгляд справи без його участі також просив стягнути за відповідача на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору та витрат на проїзд до суду з іншого міста. До зазначеної заяви було надано квитанції від 05.10.2018р. про відпуск палива (газ) на загальну суму 800,04 грн.
Суд відноситься критично до вимог стягнення витрат на проїзд до суду з іншого міста в розмірі 800,04 грн., оскільки з наданих квитанцій не можливо встановити, що саме представник позивача ОСОБА_6 витрачав кошти на паливо для заправки автомобіля яким він користується.
Надані суду квитанції не містять інших відомостей для встановлення належності витрат саме гр.ОСОБА_6 Крім цього у заяві необґрунтовано, що саме сума в розмірі 800,04грн. була витрачена конкретно на проїзд до суду з іншого міста для участі у даній справі. Тому у задоволені вимог щодо стягнення витрат на проїзд до суду з іншого міста в розмірі 800,04грн. слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судового збору, керуючись ст.141 ЦПК України, та враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесений нею судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги були задоволені частково, а саме надано дозвіл на тимчасовий виїзд та в'їзд неповнолітніх дітей на тимчасово непідконтрольну Україні (окуповану) територію Донецької, Луганської областей, Автономної Республіки Крим, а у задоволені позовних вимог щодо надання дозволу на тимчасовий виїзд та в'їзд неповнолітніх дітей до будь-якої країни світу було відмовлено, суд вважає, що позовні вимоги були задоволені на 50% відсотків.
Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до задоволених вимог(50%), а саме сума в розмірі 352,40 грн.
На підставі ст.313 ЦК України, ст.ст.141, 150, 155 СК України, Конвенції про права дитини, Конвенції про захист прав людини, Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 15, 89, 141, 223, 247, 259, 264, 265, 268, 280 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про надання дозволу на виїзд дитини без згоди батька - задовольнити частково.
Надати дозвіл без згоди та супроводу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ІПН НОМЕР_1 (НОМЕР_2 виданий 31.05.1995р. Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області) на тимчасовий виїзд та в'їзд неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. (свідоцтво перо народження серії НОМЕР_8 видане відділом реєстрації актів цивільного стану Харцизького міського управління юстиції Донецької області від 12.11.2008р., актовий запис №647) та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. (свідоцтво перо народження серії НОМЕР_7 видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харцизького міського управління юстиції у Донецькій області від 28.02.2012р., актовий запис №90) на тимчасово непідконтрольну Україні (окуповану) територію Донецької, Луганської областей, Автономної Республіки Крим, у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5., ІПН НОМЕР_3 (НОМЕР_4, виданий 13.07.2005р. Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області), або уповноваженою нею особою, строком з дня набрання рішення законної сили до досягнення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. шістнадцяти років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ІПН НОМЕР_1 (НОМЕР_2 виданий 31.05.1995р. Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5., ІПН НОМЕР_3 (НОМЕР_4, виданий 13.07.2005р. Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області) понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 40 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Д.Є. Хоменко