24 жовтня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1142/18
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дмитрієвої О.О.,
при секретарі: Бондарчук О.О.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 , представника позивача Крижановського М.М.,
представника відповідача Алябова Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Міністерства оборони України (третя особа), у якому, з урахуванням заяви від 21.08.2018р. про внесення змін до адміністративного позову просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 :
- нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 1 травня 2004 року по 29 січня 2006 року;
- нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну в розмірі двох місячних окладів грошового утримання: за 2004 рік доплата, за 2005р. в повному розмірі;
- нарахувати та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2005 рік;
- нарахувати та виплатити грошову винагороду за тривалу безперервну військову службу за строк 15 років в розмірі одного окладу грошового утримання;
- нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного окладу грошового утримання за 2005 рік;
- нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення;
- нарахувати та виплатити компенсацію частини доходів у зв'язку з порушення встановлених строків їх виплати;
- нарахувати та видати належні предмети речового майна згідно норм забезпечення за період: 1 травня 2004 р. по 29 січня 2006 року;
- нарахувати та видати продовольчий пайок за нормами харчування Збройних Сил України за нормою № 2 - льотною з 1 травня 2004 року по 29 січня 2006 року;
- період служби з 1 січня 2004 року по 25 грудня 2005 року зарахувати за пільговою вислугою років - один місяць служби за два місяці служби: 1 рік 7 місяців 25 днів за 3 роки 3 місяці 20 днів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що наказом Міністра оборони України від 26 грудня 2005 року № 833 скасовано пункт 1 наказу Міністра оборони України від 27 березня 2004 року № 178 про його звільнення з військової служби у запас, та поновлено на військовій службі, зараховано в розпорядження командувача Сухопутних військ України. З 30 січня 2006 року згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 18 від 30 січня 2006 року по стройовій частині проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 м. Херсона, та зарахований на всі види забезпечення.
Зазначає, що час вимушеного прогулу з 1 травня 2004 року по 25 грудня 2005 року складає - 1 рік, 7 місяців, 25 днів.
Позивач вважає, що за час вимушеного прогулу має право на отримання грошового забезпечення та відновлення становища, яке було до неправомірного звільнення. Міністерство оборони в особі військової частини НОМЕР_1 до цього часу не відновило його становища, яке було до часу звільнення із лав Збройних сил України. Вказує на те, що ним було використано всі можливі заходи щодо виплати грошового та матеріального забезпечення, зарахування періоду вимушеного прогулу за пільговою вислугою років, проте вони не привели до відновлення його положення.
Зауважує на тому, що право на грошове забезпечення за час вимушеного прогулу підтверджується, зокрема і листом від 11 квітня 2007 року № 248/9/182 Міністерства оборони України.
Крім того, позивач у своєму позові зазначає, що ще в червні 2007 року він звернувся до Комсомольського районного суду м. Херсона про відшкодування грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та вчинення певних дій. За результатами розгляду даної справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях його позовні вимоги залишились без задоволення. 14 грудня 2017 року Європейським судом з прав людини прийнято рішення про порушення його прав з боку держави Україна. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, позивач зазначає, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, а тому просить суд також поновити йому строк на звернення до суду, пропущений з поважних причин. Позовні вимоги позивач просить суд задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 02 липня 2018 року у зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви відповідно до ухвали суду від 18 червня 2018 року відкрите спрощене провадження у даній справі, справа призначена до розгляду у судовому засіданні, відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву.
19 липня 2018 року до суду від відповідача надійшло клопотання, згідно якого останній просить суд залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду. Зазначає, що оскільки позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо проходження військової служби, що є публічною службою, то для звернення до суду із даним позовом він мав відповідно до КАС України місячний строк. Зазначає, що про порушення своїх прав позивач дізнався 19.04.2007 із листа заступника директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 11.04.2007 №248/9/182 (вхід. №299 від 18.04.2017). Крім того, згідно постанови Верховного Суду України від 15.05.2018 №2а-233/08 Велика Палата Верховного Суду у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.09.2014 у справі №2-а-233/08 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення грошового забезпечення та моральної шкоди - відмовила. Мотивуючи, що ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог розумності строку розгляду справ та відсутності ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, у зв'язку із чим ОСОБА_1 було присуджено компенсацію на відшкодування моральної й матеріальної шкоди, судових та інших витрат в розмірі 900 євро. Разом із тим, рішення не містить указівок на порушення національними судами при розгляді справи ОСОБА_1 положень законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.
Вказує на те, що зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухвалені рішення, тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результатів оскаржуваного судового рішення.
Таким чином, враховуючи зазначене вище, ще з 19.04.2007 позивачу було відомо про порушення своїх прав. Тобто строк звернення до суду із позовом про відновлення порушеного права на вказані виплати слід обчислювати починаючи із дати ознайомлення позивача з Листом.
Згідно відзиву на позовну заяву від 19.07.2018 року відповідач вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, зазначає, що вимога позивача щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 зарахувати за пільговою вислугою років період з 01.01.2004 по 25.12.2005 вже була предметом розгляду, так як є рішення Військового апеляційного суду Центрального регіону України від 06.06.2005, яке набрало законної сили, де розглядаючи вимоги заявника в частині зобов'язання Міністерства оборони України зарахувати йому весь строк вимушеного прогулу до вислуги років на пенсію на пільгових умовах, а також до стажу безперервної служби, суд дійшов до висновку, що вони не можуть задоволені.
Також вказує на те, що законних підстав для компенсації немає, оскільки Відповідно до вимог ст. 2 Закону України від 17.02.2000 №1459 «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» з 11.03.2000 призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо одержання генералами, офіцерами, прапорщиками, мічманами, військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, продовольчих пайків за нормою №7 та грошової компенсації за належне до видачі речове майно, що призвело до призупинення право отримувати продукти харчування або грошову компенсацію за продукти харчування та речове майно військовослужбовцями Збройних Сил України.
Посилаючись на практику Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення грошової компенсації замість речового майна задоволенню не підлягають, передбачені законодавством про працю норми оплати праці і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Згідно відповіді на відзив від 23.07.2018 року позивач вважає, що його правова позиція підтверджена зокрема і листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/9/182 від 11.04.2007 року. Позиція відповідача є помилковою, зокрема питання зарахування за пільговою вислугою років періоду служби з 01.01.2004 по 25.12.2005 у рішенні Військового апеляційного суду Центрального регіону від 06.06.2005 року стосувалось зарахування пільгової вислуги на пенсію на умовах пенсійного законодавства, а не на умовах проходження військової служби.
Позивач також зауважує на тому, що дійсно починаючи з 2001 року в державному бюджеті кошти на придбання продуктів харчування за нормою № 7 або на компенсацію замість них Міністерству оборони України не виділяються, однак крім окремих категорій військовослужбовців, які мають право на безкоштовне харчування згідно з наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402, зокрема: військовослужбовці офіцерського складу, військовослужбовці військової служби за контрактом, які забезпечуються за рахунок держави за нормою № 2 (льотна), а також ті, які проходять службу на надводних кораблях та підводних човнах і суднах забезпечення. Разом із тим, позивач вказує на те, що позовна вимога про нарахування та виплату грошової компенсації за нормами харчуван ня Збройних Сил України з 1 травня 2004 року по 29 січня 2006 року стосується саме норми № 2 - льотної. А також обґрунтування позовних вимог знаходиться у площині дії чинної до теперішнього часу постанову від 29.03.2002 року № 426.
21.08.2018 року до суду від позивача надійшла заява про внесення змін до адміністративного позову.
В судове засідання 21.08.2018 року сторони прибули. Позивач та його представник позовні вимоги підтримували, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.
В судовому засіданні 21.08.2018 року судом постановлено на обговорення питання переходу до розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Сторони проти переходу до розгляду справи в порядку загального позовного провадження не заперечували. Подальший розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 03.09.2018 року.
30.08.2018 року відповідачем суду надано заяву про залучення до участі у справі Міністерства оборони України в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.
В судове засідання 03.09.2018 року сторони прибули.
Заслухавши думку сторін з приводу залучення до участі у справі третьої особи ухвалою суду від 03.09.2018 року заява представника відповідача задоволена, залучено до участі у справі Міністерство оборони України в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.
Розгляд справи відкладено на 10.09.2018 року.
Підготовче засідання 10.09.2018 року перенесено на 17.09.2018 року за клопотанням представника відповідача.
Згідно пояснень представника відповідача від 17.09.2018 року останній наполягає на залишенні позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду із даною позовною заявою.
За уточненим відзивом на позовну заяву від 17.09.2018 року відповідач наполягає на залишенні позовних вимог №1-5, 8-10 згідно своїх пояснень від 17.09.2018р.. Щодо позовних вимог про індексацію грошових доходів зазначає, що військова частина є бюджетною установою, а будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Позовна вимога щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги за 2005 рік є похідною та заявлена до суду із пропущенням встановлених строків. Щодо речового забезпечення військовослужбовців вказує на те, що в Державному бюджеті повинні передбачатися видатки на зазначені цілі. Посилання позивача на норми законодавства про працю та застосування аналогії права є помилковим, оскільки п.2 ч. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 роз'яснено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
Крім того вважає, що оскільки при ухваленні рішення ЄСПЛ не досліджував порушення національними судами положень законодавства, а лише встановив надмірність тривалості розгляду справи, а тому результати оскарження судового рішення під сумнів не ставляться.
17.09.2018 року позивач, представники відповідача та третьої особи в судове засідання прибули. Підготовче засідання відкладено до 02.10.2018 року з метою наданням сторонам часу для ознайомлення із уточненим відзивом на позовну заяву та надання своїх пояснень.
За відповіддю на відзив та поясненнями від 24.09.2018р. позивач заперечує проти пропущення строку звернення до суду із позовом, зазначає, що за захистом своїх порушених прав та інтересів звернувся ще у 2007 році. Крім того, знову вказує на те, що підтвердженням його порушених прав є, зокрема лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/9/182 від 11.04.2007 року.
Обґрунтуванням розрахунку вислуги років та грошового забезпечення від 01.10.2018р. відповідач зазначає, що, зокрема п. 13.9 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 №75, чітко зазначено: періоди служби, які підлягають зарахуванню у вислугу років згідно з пунктами 13.4-13.7 Положення в пільговому порядку, обчислюються з того дня, з якого військовослужбовець став до виконання обов'язків за посадою, але не раніше дня підписання наказу про призначення, і до дня звільнення з посади включно з урахуванням часу перебування в установленій відпустці, на лікуванні, у службовому відрядженні та на навчанні за спеціальністю - у випадках збереження посад за місцем служби. А тому, відповідач вважає, що зарахування вислуги років в пільговому порядку відбувається тільки після призначення на посаду. В даному випадку з 1994 року, але за умови виконання норм нальоту. Таким чином, підстав для зарахування в пільговому порядку періоду з 01.01.2004 по 25.12.2005 - не має, оскільки виконання норм нальоту за цей період у позивача - відсутнє. Згідно пункту 9 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 зазначено, що одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.
02.10.2018 року позивач та його представник, представник відповідача в підготовче засідання прибули. Представник третьої особи в підготовче засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надавав. Позиція третьої особи суду щодо заявлених позовних вимог не відома оскільки своїх пояснень щодо позову або відзиву ним суду не надано.
Протокольною ухвалою суду вирішено продовжити строк підготовчого засідання на 30 днів та відкласти підготовче засідання за заявою позивача з метою ознайомлення із документами справи до 10 жовтня 2018 року.
10 жовтня 2018 року позивач надав суду відповідь на обґрунтування розрахунку вислуги років та грошового забезпечення щодо виконання норм нальоту пояснює, що вислуга років відповідачем невірно обчислена, а тому розрахунок грошового забезпечення не може мати вірний результат.
10 жовтня 2018 року позивач та його представник, представник відповідача в підготовче засідання прибули. Представник третьої особи в підготовче засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надавав.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
За результатами підготовчого засідання 10 жовтня 2018 року судом закрите підготовче провадження та за заявами сторін призначено розгляд справи по суті в цей же день. В судовому засіданні оголошено перерву до 23 жовтня 2018 року.
17 жовтня 2018 року позивачем надано суду заяву про залучення до матеріалів справи обґрунтування позовних вимог, зокрема про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, згідно яких позивач вважає помилковим та необґрунтованим твердження відповідача, що при обчисленні вислуги років для виплати відсоткової надбавки зараховуються на пільгових умовах за умови виконання норми нальоту, встановлених Міністром оборони України не менше 50 годин, проте чим зазначене передбачено, не вказав.
В судове засідання 23 жовтня 2018 року позивач та його представник, представник відповідача прибули. Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надавав.
Заслухавши думки представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються як цим Законом, так і відповідними положеннями про проходження військової служби та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Я вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами наказом Міністра оборони України від 27.03.2004 №178, капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «г» п.63 (у зв'язку з скороченням штату) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, а наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 28.04.2004 №93 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення по льотній нормі з 01.05.2004. Рішенням військового апеляційного суду Центрального регіону України, залишеним без змін ухвалою Вищого адміністративного суд України від 22.11.2005, скасовано п. 1 параграфу першого наказу Міністра оборони України від 27.03.2004 №178 в частині звільнення капітана ОСОБА_1 з військової служби у запас у зв'язку із скороченням штатів, зобов'язано поновити на військовій службі та вжити заходів щодо призначення його на посаду у відповідності до вимог, передбачених Положенням про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України. Наказом Міністра оборони України від 26.12.2005 №833 капітана ОСОБА_1 поновлено на військовій службі та зараховано у розпорядження Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, а наказом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.01.2006 №18 - зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Позивач зазначає, що таким чином час вимушеного прогулу з 1 травня 2004 року по 25 грудня 2005 року складає - 1 рік, 7 місяців, 25 днів. За час вимушеного прогулу він має право на отримання грошового забезпечення та відновлення становища, яке було до неправомірного звільнення. Міністерство оборони в особі військової частини НОМЕР_1 до цього часу не відновило його становища, яке було до часу звільнення із лав Збройних сил України. За захистом свої порушених прав та законних інтересів позивач звернувся до суду із позовною заявою про зобов'язання Міністерство оборони України вчинити певні дії та відшкодувати грошове забезпечення за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. За результатами розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції позовні вимоги були залишені без задоволення, оскільки Міністерство оборони України не було належним відповідачем у справі. Позивач звернувся до Європейського суду з прав людини за захистом своїх прав. За результатами розгляду справи «Красняков та інші проти України» (заява №3011/06 та 10 інших заяв) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що тривалість судового розгляду у цих справах була надмірною і не відповідача вимозі «розумного строку» та, що у заявників не було ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з цими скаргами, і констатував порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
Листом від 11 квітня 2007 року Міністерство оборони України повідомило командування військової частини НОМЕР_1 , що відповідно до вимог пункту 65 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, у разі визнання рішення про дострокове розірвання контракту і звільнення незаконним військовослужбовець поновляється на посаду, яку займав раніше, або на рівнозначній посаді з виплатою йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Виплата грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та щорічних одноразових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право, здійснюється тією військовою частиною (установою, організацією), куди військовослужбовець призначений після поновлення на військовій службі, на підставі наказу відповідного командира (начальника).
З метою визначення порядку і умов виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України наказом Міністра оборони України від 5 березня 2001 року N 75 затверджено Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (чинним на час виникнення спірних правовідносин) (Положення).
Згідно п.п. 1.3.1 п. 1.3. Положення грошове забезпечення згідно з Положенням про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України виплачується військовослужбовцям які займають посади в органах військового управління, об'єднаннях, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України.
Пунктом 1.9 Положення грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, визначених у кошторисі доходів і видатків військової частини на грошове утримання військовослужбовців.
Відповідно до п. 13.7 Положення військовослужбовцям, що займають посади, за якими вислуга років для виплати відсоткової надбавки обчислюється у пільговому порядку, періоди служби протягом року зараховуються до вислуги років у календарному обчисленні. Після закінчення календарного року вислуга років військовослужбовців, за наявності відповідної підстави для обчислення її у пільговому порядку, перераховується з урахуванням пільгового обчислення служби в минулому році й оголошується наказом командира військової частини. Вислуга років зазначених військовослужбовців у випадках призначення їх до кінця року на посади, за якими пільгове обчислення вислуги років не встановлено, або звільнення з військової служби чи направлення на навчання без збереження посад за місцем служби перераховується безпосередньо після настання таких випадків і оголошується наказом відповідних командирів. Якщо виявиться, що з урахуванням пільгового обчислення вислуги років відсоткова надбавка за окремі місяці року підлягає виплаті військовослужбовцю у більшому розмірі, ніж вона фактично виплачувалась, то йому виплачується відповідна різниця.
Пунктом 65 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затв. Указом Президента України від 07.11.2001 №1053/2001 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого прийнято рішення про дострокове розірвання контракту, має право оскаржити наказ про дострокове розірвання контракту і звільнення з військової служби у порядку, встановленому законодавством. Оскарження не припиняє виконання наказу. У разі визнання рішення про дострокове розірвання контракту і звільнення незаконними військовослужбовець поновлюється на посаді, яку займав раніше, або на рівній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Відповідно ч. 1 ст. 10-1 до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Правила виплати грошової допомоги на оздоровлення особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам), солдатам (матросам), сержантам і старшинам, які проходять службу за контрактом визначені п. 33 Положення, зокрема п.п. 33.1 якого встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) у разі вибуття в щорічну чергову відпустку виплачується грошова допомога на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. П.п. 33.3 вказаного Положення встановлено, що виплата грошової допомоги військовослужбовцям проводиться на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому суми допомоги.
За змістом правил виплати надбавки до окладів грошового утримання за вислугу років (п. 13 Положення) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають інститути (факультети, кафедри, відділення) військової підготовки з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу) за вислугу років на військовій службі виплачується відсоткова надбавка до окладів за військовим званням і основною чи тимчасово займаною посадою у встановлених розмірах на місяць. Періоди служби на посадах, зазначених у пункті 13 Положення, при обчисленні вислуги років для виплати відсоткової надбавки зараховуються на пільгових умовах, зокрема п.п. 13.4.1. передбачено, що за два місяці - місяць служби на посадах льотного складу за умови виконання норм нальоту, встановлених Міністром оборони України для зарахування вислуги років на пенсію на пільгових умовах; парашутистів-випробувачів, які виконують парашутні стрибки, катапультування та входять у склад екіпажів літальних апаратів, за умови виконання польотів, стрибків з парашутом та катапультувань за методиками льотних випробувань.
Підпунктом 36.1 Положення встановлено, що особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам), солдатам (матросам), сержантам і старшинам, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога у розмірі місячного окладу грошового утримання.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ дію частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII призупинено в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03 листопада 2006 року № 328-V статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а вказаний Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання грошової компенсації замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна в розмірі вартості зазначених предметів.
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частину 2 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ було виключено, однак зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 розділу II вказаного Закону, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закону №1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтями 2 та 4 Закону № 1282-ХІІ, зокрема, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у звязку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-ХІІ).
Згідно пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Стаття 3 цього Закону встановлює строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців.
Відмова власника або уповноваженого органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ст. 7 Закону № 2050-ІІІ).
Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17 та від 21 лютого 2018 року у справі № 569/7903/16-ц.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати по справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ):
- нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 1 травня 2004 року по 29 січня 2006 року;
- нарахувати та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2005 рік;
- нарахувати та виплатити грошову винагороду за тривалу безперервну військову службу за строк 15 років в розмірі одного окладу грошового утримання;
- нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного окладу грошового утримання за 2005 рік;
- нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення;
- нарахувати та виплатити компенсацію частини доходів у зв'язку з порушення встановлених строків їх виплати;
- нарахувати та видати належні ОСОБА_1 предмети речового майна згідно норм забезпечення за період: 1 травня 2004 р. по 29 січня 2006 року;
- нарахувати та видати продовольчий пайок за нормами харчування Збройних Сил України за нормою № 2 - льотною з 1 травня 2004 року по 29 січня 2006 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 03 листопада 2018 р.
Суддя Дмитрієва О.О.
кат. 12.3