ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 листопада 2018 року м. Київ № 826/20186/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
22.12.2016 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1.) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДПІ у Деснянському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №694052-1305 від 08.04.2016.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.01.2017 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2018 справу прийнято до провадження і призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
Правова позиція позивача, враховуючи відповіді на відзив та заперечення відповідача на адміністративний позов, зводиться до того, що податковим повідомленням-рішенням №694052-1305 від 08.04.2016 визначено податкове зобов'язання за платежем земельний податок за земельну ділянку, яка розташована за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47, площею 549,35 кв.м. Позивач зазначає, що вона не є ні власником, ні землекористувачем зазначеної земельної ділянки.
При цьому позивач вказує, що вона є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та використовує приміщення розташоване на вказаній земельній ділянці виключно для здійснення господарської діяльності, а відтак нарахування відповідачем земельного податку за земельну ділянку під таким приміщенням є незаконним.
Крім того, відповідачем проведено необґрунтований розрахунок податкового зобов'язання, адже для визначення площі земельної ділянки не було використано дані державного земельного кадастру.
Отже, на думку позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач подав письмове заперечення та відзив на позовну заяву в яких просив відмовити у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1, з огляду на те, що надання в оренду нежитлового приміщення не означає, що автоматично разом з майном передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване. Відповідач вказав на обґрунтованість проведеного розрахунку податкового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 за платежем земельний податок за земельну ділянку за 2016 рік згідно податкового повідомлення-рішення №694052-1305 від 08.04.2016.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини четвертої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України, судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції КАС України.
Отже дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру та фізичних осіб-підприємців серії ААБ №767170 ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку серії А №637144 ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2012 є платником єдиного податку (третя група). Видами діяльності позивача є 70.20.0 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 63.30.0 послуги з організації подорожувань. Місцем провадження господарської діяльності позивача є, зокрема, м. Київ, вул. Закревського, 47.
Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно №31406484 від 22.09.2011 підтверджується, що позивач на підставі договору дарування №1780 від 06.09.2011 є власником нежитлового приміщення №4 другого поверху площею 304,7 кв.м., що складає 13/100 частин нежилого будинку за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47.
На підставі договору оренди нежитлового приміщення б/н від 01.04.2015 позивач як фізична особа-підприємець здає в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Закревського 47» приміщення за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47, площею 296 кв.м.
08.04.2016 ДПІ у Деснянському районі прийняла та в подальшому надіслала на адресу позивача податкове повідомлення-рішення №694052-1305, яким позивачу визначила податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 85302,12 грн.
Позивач не погодилася із податковим повідомленням-рішенням №694052-1305 від 08.04.2016 та оскаржила його в адміністративному порядку шляхом подання скарг до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державної фіскальної служби України.
Рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 01.09.2016 №5720/М/26-15-10-02-16 та Державної фіскальної служби України від 16.11.2016 №12173/М/99-99-11-03-01-25 скарги ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №694052-1305 від 08.04.2016 - без змін.
Позивач не погодилася із результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №694052-1305 від 08.04.2016 та вважаючи дане рішення протиправним звернулася до суду із даним позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
В постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі №21-2352а15 вказано, що у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що автоматично разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Отже, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Суд звертає увагу, що обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №21-3517а15 та від 07.07.2015 у справі №21-775а15.
Щодо доводів позивача про те, що вона здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, зокрема є платником єдиного податку, а належне їй на праві власності приміщення використовується у власній господарській діяльності, що є підставою для звільнення її від обов'язку сплати земельного податку у силу положень статті 297 ПК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Як визначено підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Тобто, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі №826/8675/17 вказує, що у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
В ході судового розгляду справи встановлено, що позивач є платником єдиного податку другої групи, видом господарської діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Місцем провадження господарської діяльності позивача є, зокрема, м. Київ, вул. Закревського, 47.
Договір оренди нежитлового приміщення б/н від 01.04.2015 підтверджує використання позивачем для здійснення власної господарської діяльності зі здавання в оренду нерухомого майна виключно нежитлового приміщення за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47, площею 296 кв.м. При цьому, суду не надано доказів, які б свідчили, що земельна ділянка за адресою за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47 використовується позивачем для провадження господарської діяльності.
Тому є необґрунтованими доводи позивача щодо використання у власній господарській діяльності земельної ділянки, оскільки об'єктом такої діяльності позивача є об'єкт нежитлової нерухомості, а не земельна ділянка, на якій він розташований.
Зважаючи на те, що позивач є власником частини нежилого приміщення та відповідно й землекористувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне їй на праві власності приміщення, яке використовується у її власній господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки на якій воно розташоване, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання з земельного податку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі №826/10930/13-а, від 13.06.2018 у справі №826/14615/16.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо необґрунтованості розрахунку податкового зобов'язання за платежем земельний податок за земельну ділянку згідно податкового повідомлення-рішення №694052-1305 від 08.04.2016, суд зважає не наступне.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку податкового зобов'язання позивача з земельного податку за 2016 рік, відповідач визначив суму такого зобов'язання наступним чином: 0,05493 х 940,45 х 2,5 х 1,23 х 1,249 х 1,433 х 3% = 85 302,12 грн, де:
- 0,05493 га - площа земельної ділянки;
- 940,45 грн - базова вартість за 1 кв.м. землі;
- 2,5 - коефіцієнт за функціональне використання землі;
- 1,23 - локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони;
- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 №6-28-0.22-215/2-15;
- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22-201/2-16 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель";
- 3% - відсоток ставки земельного податку (рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 зі змінами та доповненням).
Площу земельної ділянки відповідач визначив наступним чином: 304,7кв.м./2312,7 кв.м. х 4169,59 кв.м. = 549,35 кв.м., де:
304,7 кв.м. - площа належного позивачу приміщення;
2312,7 кв.м. - загальна площа будинку за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47;
4169,59 кв.м. - загальна площа земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47, згідно інформації Комунального підприємства «Ватутінськінвестбуд».
Позивач зазначає, що відповідач безпідставно застосовує відсоток ставки земельного податку, передбачений рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629, у зв'язку із скасуванням вказаного рішення постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 №826/10434/16, яка набрала законної сили 27.06.2017.
Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 №826/10434/16 визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в місті Києві» в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629»:
« 5.6 Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.
Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку».
Суд враховує вказані доводи позивача, однак зазначає, що рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 станом на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення діяло, хоча й у редакції згідно із постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 №826/10434/16.
Разом з цим, суд зазначає, що рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 передбачено ставки земельного податку виключно за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, в той час як матеріали справи не містять доказів проведення та визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47.
За правилами пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до пункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 №1386, Держгеокадастр та Мін'юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, зокрема щодо площі земельної ділянки, розподілу серед власників землі та землекористувачів.
При цьому, відповідач при визначенні податкового зобов'язання позивача зі сплати земельного податку за 2016 рік за земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47 врахував площу такої ділянки згідно інформації Комунального підприємства «Ватутінськінвестбуд».
Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем даних щодо вказаної земельної ділянки від органів Держгеокадастру у місті Києві чи доказів звернення до них відповідача для отримання даних державного земельного кадастру, необхідних для нарахування земельного податку.
Разом з цим, позивач подав до суду лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.05.2017 №057-9409 згідно якого земельна ділянка за адресою м. Київ, вул. Закревського, 47 обліковується за Комунальним підприємством «Ватутінськінвестбуд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Святослав», Товариством з обмеженою відповідальністю «Ярославна П». Відсутня інформація про реєстрацію права власності, користування земельною ділянкою, а також документація згідно якої встановлені на місцевості межі прибудинкової території під об'єктами нерухомості по вул. Закревського, 47.
У постанові від 06.03.2018 у справі №826/27202/15 Верховний Суд наголосив на необхідності з'ясування того чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під приміщенням, яке належить платнику податків, до Державного земельного кадастру, а також дотримання контролюючим органом вимог щодо нарахування земельного податку пропорційно частки кожної особи у спільній частковій власності багатоквартирного будинку.
Обставини наявності у відповідача інформації з Державного земельного кадастру як підстава для нарахування податку на землю при визначенні суми цього податку згідно з податковим повідомленням-рішенням входить до предмету доказування у справі (постанова Верховного Суду від 13.06.2016 у справі №826/14615/16).
Враховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, що мало наслідком неправильне визначення податкового зобов'язання з земельного податку, суд переконаний, що проведений відповідачем розрахунок не можна вважати вірним.
З аналізу положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду вбачається, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу державної влади. Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатись у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.
При цьому наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем доведено неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а відповідач не довів протилежного, суд вважає, що невірний розрахунок суми податкового зобов'язання є самостійною і безумовною підставою для скасування спірного податкового повідомлення рішення в повному обсязі, а тому наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №694052-1305 від 08.04.2016.
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції №QS83887001 від 15.12.2016 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 853,03 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №694052-1305 від 08.04.2016.
Стягнути з Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 853,03 грн (вісімсот п'ятдесят три гривні три копійки).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).
Відповідач - Державна податкова інспекція у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 02217, м. Київ, вул. Закревського, будинок 41; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39466328).
Суддя О.М. Чудак