29 жовтня 2018 року м.Житомир справа № 806/979/16
категорія 12.3
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Нагірняк М.Ф.,
секретар судового засідання Климчук К.О.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Головне управління Національної поліції в Житомирській області, про визнання протиправною відмову, зобов'язання прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги,
встановив:
ОСОБА_3 звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про:
- визнання протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням з 04.09.2015 року інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ;
- зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи з 04.09.2015 року, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ та пов'язаною з проходженням служби в органах внутрішніх справ, визначеного Законом України "Про міліцію" в розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.06.2016року позов задоволено частково, визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням з 04.09.2015 року інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та зобов'язано Відповідача повторно розглянути у встановленому порядку та строки заяву та документи ОСОБА_1 щодо призначення та виплати йому вказаної одноразової грошової допомоги. В решті позову відмовлено.
Відповідно до ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016року зазначена постанова суду набрала законної сили.
Постановою Верховного Суду від 13.06.2018року вказані судові рішення скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.08.2018року прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні Позивач та представник Позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі і пояснили, що наказом № 60 о/с від 04.06.1997року Позивач був звільнений з органів внутрішніх справ. Після звільнення, 28.03.2014року Позивачу було встановлено третю групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та виплачено відповідну одноразову грошову допомогу.
18.09.2015року Позивачу встановлено другу групу інвалідності також у зв'язку з захворюванням, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Заяву Позивача та відповідні матеріали щодо виплати різниці розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною третьої групи інвалідності на другу групу Відповідачем повернуто без затвердження.
На думку Позивача та його представника, висновки, які викладені у свідоцтві про хворобу Позивача та в акті огляду МСЕК, свідчать про наявність причинно-наслідкового зв'язку між інвалідністю Позивача та захворюванням, що мали місце та пов'язанні із проходженням служби в органах внутрішніх справ, незважаючи на такий тривалий період.
Представник Відповідача, Міністерства внутрішніх справ України, в судове засідання повторно не прибув, направив суду письмові заперечення (відзив) проти позову, в яких зазначив, що первинний огляд МСЕК щодо встановлення Позивачу часткової втрати працездатності мав місце ще в 1999році. Послідуючі огляди МСЕК щодо встановлення Позивачу втрати працездатності мали місце відповідно в 2014році та 2015році, що значно перевищує передбачений законодавством двохрічний термін. По цій причині, на думку представника Відповідача, у Позивача відсутнє право на отримання різниці розміру одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі зміною третьої групи інвалідності на другу групу.
Представники Третіх осіб в судове засідання повторно не прибули, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Заслухавши доводи Позивача та представника Позивача, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності працівника поліції, її розміру, регулюються правовими нормами Закону України "Про міліцію" (в редакції чинній на час встановлення інвалідності) та відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (надалі - Порядок), що були чинні на день виникнення таких відносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 01.08.1979року по 09.06.1997року проходив службу в органах внутрішніх справ та був звільнений зі служби за пунктом 64 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (через хворобу) (а.с.15).
Судом встановлено та визнається сторонами, що відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 830204 за результатами огляду з 12 березня 2014 року Позивачу встановлено третю групу інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ та пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що стало підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 17231,20 грн. (а.с.11,20).
Судом встановлено та визнається сторонами, що 18 вересня 2015 року Позивачу медико-соціальною експертною комісією за результатами огляду з 04 вересня 2015 року встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою МСЕК від 18.09.2015, серія 12ААА №206811 та встановлено більший відсоток ступеня втрати працездатності, що стало підставою для подачі 06.11.2015 Позивачем заяви на отримання різниці в розмірі відповідної одноразової грошової допомоги (а.с.8).
УМВС України в Житомирській області на підставі вказаного звернення Позивача підготувало висновок про призначення Позивачу одноразової грошової допомоги з урахування раніше виплаченої відповідно до Закону України "Про міліцію" і на підставі пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 подало його до МВС України (а.с.14).
За результатами розгляду вказаного висновку Відповідач в особі ДФОП МВС України повернув документи без затвердження висновку про призначення та виплату різниці одноразової грошової допомоги.
Як зазначено в листі №15/2-М-23 від 02.02.2016року та у відзиві на позов, підставою для відмови у призначенні та виплаті Позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, стало перевищення двохрічного строку після первинного встановлення Позивачу ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності.
Безспірно, за приписами пункту 4 Порядку N 850, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Разом з тим, Відповідачем в підтвердження своїх доводів не надано жодних належних та допустимих доказів, перш за все відповідного рішення МСЕК, щодо проведення медико-соціальною експертною комісією в 1999році первинного огляду та встановлення за його результатами Позивачу певного відсотку втрати працездатності.
Частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Аналогічна правова норма закріплена в пункті 3 Порядку № 850.
Згідно із пунктом 4 Порядку №850, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Вказана норма Порядку №850 від 21.10.2015 не позбавляє Позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а тільки встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності (ухвала ВАСУ від 04.03.2016 К/800/4858/16).
Дослідженні в судовому засіданні висновки, які викладені у свідоцтві про хворобу Позивача та в акті огляду МСЕК, свідчать про наявність причинно-наслідкового зв'язку між інвалідністю Позивача та захворюванням, що мали місце та пов'язанні із проходженням служби в органах внутрішніх справ (а.с.163-174).
Таким чином, суд робить висновок про наявність у Позивача права на отримання грошової допомоги в розмірі, більшому за раніше виплачену суму відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України "Про міліцію" та Порядку №850, але з урахуванням раніше виплаченої суми.
Разом з тим, в судовому засіданні встановлено та визнається Позивачем, що в 2017році Відповідачем затверджено висновок УМВС України в Житомирській області про призначення та виплату Позивачу вказаної спірної різниці в розмірі одноразової грошової допомоги, зумовленої встановленням другої групи інвалідності. Більш того, Позивач підтвердив, що вказана спірна грошова допомога йому виплачена з урахуванням раніше виплаченої суми. Вказані обставини підтверджуються дослідженою судом постановою про закінчення виконавчого провадження (а.с.150).
Чинне законодавство не передбачає права Позивача та обов'язку Відповідача на повторне затвердження висновку УМВС України в Житомирській області для повторного (подвійного) призначення та виплати Позивачу вказаної спірної різниці в розмірі одноразової грошової допомоги.
За змістом частини 1 статті 5 КАС України та статті 55 Конституції України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду та розгляду в суді. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Вирішуючи спір, суд перш за все повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права Позивача.
При цьому, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Зазначене свідчить про відсутність на час розгляду справи порушеного права Позивача на призначення та виплату вказаної різниці в розмірі одноразової грошової допомоги, за захистом якого Позивач звернувся із вказаним позовом, а обраний Позивачем спосіб захисту зводиться фактично до повторного затвердження висновку УМВС України в Житомирській області для повторного (подвійного) призначення та виплати Позивачу вказаної спірної одноразової грошової допомоги, що протирічить вимогам Порядку №850 та може призвести до порушення прав безпосередньо Відповідача.
Таким чином, відсутність на час розгляду справи порушеного права та невідповідність обраного Позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України судові витрати в даній справі відсутні.
Керуючись статтями 2,90,139-143,242-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк
Повне судове рішення складене 02 листопада 2018 року