Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
30 жовтня 2018 р. Справа №200/11450/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Лазарєв В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання чинити певні дії, -
26 жовтня 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФ), в якій позивач просить: 1) визнати протиправними дії УПФ в частині відмови в призначенні пенсії на підставі п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» на пільгових умовах; 2) скасувати рішення УПФ № 2145 від 28.12.2016 року про відмову в призначенні пенсії; 3) зобов'язати відповідача здійснити призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з часу звернення до УПФ, тобто, з 01.10.2016 року. Позовна заява здана на пошту 24.10.2018 року.
У відповідності до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, та чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Вивчивши позовну заяву, дослідивши матеріали, надані позивачем в її обґрунтування, суд зазначає наступне.
Так, у відповідності до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (частина 4 вказаної статті).
Згідно з частиною 9 статті 120 Кодексу строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Як вбачається з позовної заяви, позивач оскаржує дії та рішення УПФ № 2145 від 28.12.2016 року.
В той же час, позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду 24.10.2018 року, про що свідчить відповідна поштова відмітка на конверті. Тобто, позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду із даним позовом.
Згідно з частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить поновити йому строк звернення до суду. В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначив, що вищевказане рішення ним отримане на початку січня 2018 року, після чого позивач, тривали час, неодноразово звертався до відповідача, намагаючись довести УПФ, що він працював водієм саме міського транспорту. 19 червня 2018 року позивач знов звернувся до УПФ із заявою про призначення пенсії, але йому було відмовлено.
У відповідності до частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до п. 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто, на жовтень 2016 року) заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання.
Згідно із пунктом 1.7. Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Відповідно до п. 4.1. Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2. Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
У відповідності до пункту 4.3. Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Отже, з наведених норм пенсійного законодавства вбачається, що Пенсійний фонд, під час вирішення питання щодо призначення пенсії, зобов'язаний збирати, перевіряти певні обставини та відомості, які необхідні для вирішення питання щодо призначення пенсії, для чого останньому надається тримісячний термін.
Згідно позовної заяви та оскаржуваного рішення позивач звернувся до УПФ із з'явою про призначення пенсії 29.09.2016 року.
Таким чином, позивач повинен був знати про порушення своїх прав та інтересів навіть не отримуючи оскаржуваного рішення УПФ від 28.12.2016 року № 2145.
Суд вважає необґрунтованим посилання позивача, як на ознаку поважності причин пропуску строку, на те, що оскаржуване рішення надійшло на адресу позивача на початку січня 2018 року, оскільки: по-перше, позивачем не додано жодного доказу в підтвердження цієї обставини; по-друге, навіть враховуючи дату отримання січень 2018 року, позивачем все одно порушено шестимісячний строк звернення до суду.
Суд також вважає необхідним зазначити, що звернення (листування) позивача з УПФ не є досудовим порядок вирішення даного спору.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, великий проміжок часу між виникненням спірних правовідносин (кінець 2016 року) та зверненням позивача з даним позовом до Донецького окружного адміністративного суду (майже два роки), а також відсутність будь-яких пояснень позивача з цього приводу, суд дійшов висновку, що вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду є неповажними.
Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, дослідивши обставини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, та враховуючи викладені причини пропуску строку звернення, суд дійшов висновку про порушення позивачем норм чинного процесуального законодавства, в частині строку звернення з позовом до суду.
Таким чином, позивачу необхідно надати заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із наведенням поважності причин його пропуску та відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску строку, з урахуванням встановлених судом обставин.
Окрім того, у відповідності до частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Отже, в силу наведеної норми закону, додання до позовної заяви всіх наявних доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є обов'язком позивача.
В позовній заяві позивач посилається на те, що він 19.06.2018 року звертався до УПФ із заявою про призначення пенсії. Проте, в порушення вищевказаної норми закону, позивач не додано до позовної заяви доказів такого звернення.
З аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
В силу приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Європейський Суд з прав людини зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справах: «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії», «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення у справі «Юніон Аліментаріа ОСОБА_2 проти Іспанії»).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2011 року по справі №17-рп/2011 також визначив, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, позовна заява підлягає залишенню без руху із наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків шляхом надання доказів звернення до УПФ із заявою про призначення пенсії від 19.06.2018 року та надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із наведенням поважності причин його пропуску та відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску строку, з урахуванням встановлених судом обставин.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 122, 123, 160, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання чинити певні дії - залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали шляхом надання:
1) заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, з урахуванням встановлених судом обставин;
2) доказів звернення до УПФ із заявою про призначення пенсії від 19.06.2018 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Лазарєв В.В.