вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541
№ провадження 2/356/3/18
Справа № 356/1182/16-ц
29.10.2018 року Березанський міський суд Київської області в складі:
Головуючого судді Лялик Р. М.,
При секретарі Настич Н. А., Баша І. С.
Представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2
Представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, усунення перешкод у користуванні майном, визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля,
До Березанського міського суду звернулась ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, усунення перешкод у користуванні майном, визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.12.1997 року уклала з відповідачем по справі - ОСОБА_9, шлюб. Сімейне життя не склалося, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, у зв'язку з чим позивачкою було подано позов до суду про розірвання шлюбу. Разом з тим, за час спільного проживання подружжя було придбано майно, а саме автомобіль Mazda 6, вартість якого згідно звіту про експертну оцінку транспортного засобу становить 360 000 грн., а також житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (вартість згідно з звітом про експертну оцінку становить 981 610 грн.), земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (вартість згідно з звітом про експертну оцінку становить 90 790 грн.), земельну ділянку площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (вартість згідно з звітом про експертну оцінку становить 90 790 грн.). Так як спільної згоди щодо розподілу майна з відповідачем досягнуто не було, позивачка, посилаючись на положення ст.ст. 60, 69, 70, 71 СК України, просить суд поділити спільне з ОСОБА_9 майно, виділивши позивачці ? частину вартості автомобіля марки Mazda 6, вартість якого становить 360 000 грн., а саме 180 000 грн.; стягнути з відповідача ? частину вартості спірних житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також земельної ділянки площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, що становить 568 885 грн., в той час як відповідачу виділити автомобіль марки Mazda 6, вартість якого становить 360 000 грн., а також житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
15.06.2016 року через канцелярію суду від представника позивача - адвоката ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, якою остання уточнила заявлені раніше позовні вимоги та просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9 спірні житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами вартістю 981 610 грн., земельні ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером НОМЕР_4 вартістю 90 790 грн. та площею 0,08 га з кадастровим номером НОМЕР_5 вартістю 65 370 грн., а також автомобіль, провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_8 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_4, на ? земельної ділянки площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за кадастровим номером НОМЕР_5, на ? частину житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 981 610 грн.; визнати за ОСОБА_9 право власності на інші ? частини вказаних спірних земельних ділянок та житлового будинку з господарськими спорудами вартістю 981 610 грн.; стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 грошову компенсацію у сумі 180 000 грн. замість ? частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки Mazda 6 2010 року випуску, н.к. НОМЕР_1; виділити в натурі частки кожного з подружжя та визначити порядок користування майном. Крім того, до раніше пред'явлених та уточнених вказаною заявою позовних вимог додала нові, а саме просила суд зобов'язати ОСОБА_9 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_8 ? частинами спірних житлового будинку та земельних ділянок, а також стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання дружини в розмірі 3 000 грн. щомісячно, так як позивачка на той момент перебувала на 29-30 тижні вагітності, а також є інвалідом 2-ї групи з дитинства та непрацездатною (Т.1, а.с.153-157).
09.08.2016 року через канцелярію суду представником позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_1 було подану ще одну заяву про збільшення позовних вимог, в якій остання вказувала, що в процесі розгляду справи із заперечень відповідача позивачці стало відомо, що спірний автомобіль Mazda 6, 2009 року випуску було відчужено 01.04.2016 року відповідачем на користь іншої особи за 49 000 грн. без згоди позивачки як його дружини, проте вказаний транспортний засіб досі використовується відповідачем, тому вважає вказаний правочин фіктивним та таким, що укладений по заниженій ціні для уникнення поділу майна з позивачкою. Відтак, заявила клопотання про залучення у якості співвідповідача по справі ОСОБА_10, яке ухвалою Березанського міського суду Київської області від 09.08.2016 року було задоволено, а пред'явлені раніше позовні вимоги повторно збільшила, та додала нові, якими просила визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Mazda 6, 2009 року випуску, н.к. НОМЕР_1 від 01.04.2016 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, витребувати у ОСОБА_10 на користь позивачки вказаний автомобіль. Решту позовних вимог залишила без змін (Т.1, а.с.198-201).
04.11.2016 року представником позивачки ОСОБА_1 було повторно подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій остання вказала, що за час розгляду справи істотно змінились обставини, а саме позивачка народила спільну з відповідачем дитину, яка проживає разом з матір'ю та перебуває на її повному утриманні, відповідач матеріальної допомоги не надає, перешкоджає позивачці користуватись спільним будинком та таємно відчужив спільний автомобіль, відтак, просить суд відійти від принципу рівності часток подружжя у спільному сумісному майні та визнати за нею, ОСОБА_8, право власності на ? частини спірних житлового будинку та земельних ділянок вартістю 381 610 грн., визнавши за відповідачем відповідно право власності на ? частини вказаного майна, зобов'язати ОСОБА_9 надати ключі від спірного житлового будинку та вселити ОСОБА_8 до цього будинку, залишивши інші позовні вимоги без змін. Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 12.12.2016 року у прийнятті заяви про вселення було відмовлено, в решті, а саме щодо збільшення частки позивачки в праві спільної сумісної власності подружжя до ? - позовні вимоги були прийняті судом до розгляду (Т.2, а.с.22-24).
12.12.2016 року представник позивачки ОСОБА_1 подала заяву про залишення без розгляду позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання дружини, яку ухвалою Березанського міського суду Київської області від 12.12.2016 року було задоволено (Т.2, а.с.55-56,71-72).
Крім того, 24.01.2018 року представник позивачки ОСОБА_1 через канцелярію суду подала заяву, в якій просила залишити без розгляду позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про виділення в натурі частки кожного з подружжя та визначення порядку користування майном, а також до ОСОБА_10 про витребування у неї на користь позивача автомобіля марки МAZDA-6, 2009 року випуску, у задоволенні якої ухвалою Березанського міського суду Київської області від 12.03.2018 року було відмовлено (Т.3,а.с.61-62,78).
14.06.2016 року через канцелярію суду надійшли заперечення на позовну заяву, в яких відповідач по справі - ОСОБА_9 вказав на неправдивість інформації, наданої позивачкою, та зазначив, що в 2006 році за власні кошти придбав вказані спірні земельні ділянки, на яких своїми силами збудував спірний житловий будинок. На будівництво будинку мати відповідача - ОСОБА_11 в 2008 році позичила подружжю кошти в розмірі 10 000 доларів США, про що позивачка знає та умисно приховує від суду. В 2010 році вони заселились в будинок, проте всі меблі, техніку та інші речі купував відповідач. Так само в 2010 році ОСОБА_9 за власні кошти придбав спірний автомобіль, який у квітні 2016 року був проданий за спільною згодою з позивачкою за 49 000 грн., кошти від продажу якого пішли на погашення боргу перед його матір'ю, відтак, не може бути предметом поділу. Окрім того, відповідач оспорює визначену наданими позивачкою звітами про експертну оцінку вартість спірного майна як надміру завищену та надає суду власні звіти, у відповідності з якими вартість земельної ділянки площею 0,1 га становить 37 346,40 грн., земельної ділянки площею 0,08 га - 14 521,87 грн., будинку - 430 455 грн. Відтак, просить відмовити у задоволенні позову (Т.1, а.с.36).
Крім того, у зв'язку із зміною позивачкою предмету позову та збільшенням позовних вимог, представником відповідача по справі ОСОБА_9 - ОСОБА_6 26.08.2016 року через канцелярію суду було подано заперечення на позовну заяву та заяву про зміну предмету позову та збільшенням позовних вимог, в якій вказує, що за весь час подружнього життя, починаючи з дати реєстрації шлюбу та до дати припинення між сторонами шлюбних відносин, а саме вересня 2015 року, подружжям ОСОБА_9 було придбане наступне майно, яке є наявним на час звернення позивачки до суду та може підлягати поділу, а саме спірні житловий будинок з господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2, ринкова вартість якого згідно звіту про експертну грошову оцінку складає 430 455 грн., земельні ділянки площею з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5 ринковою вартістю згідно звітів про експертну грошову оцінку 37 346,40 грн. та 14 521,87 грн. відповідно, а також майно на загальну суму 113 700 грн., а саме: телевізор LG (42 діагональ) вартістю 15 000 грн., телевізор Samsung (26 діагональ) вартістю 5 000 грн., м'який куточок (диван, 2 крісла) вартістю 30 000 грн., ноутбук Lenovo вартістю 10 000 грн., масажер водний для ніг вартістю 2 000 грн., кухонний комбайн Mulinex вартістю 5 000 грн., пилосос Tomas вартістю 4 000 грн., праска Braun вартістю 3 000 грн., штори вартістю 3 500 грн., постільну білизну (10 комплектів) вартістю 7 000 грн., рушники махрові (20 од.) вартістю 3 000 грн., набір кухонних каструль (5 од.) вартістю 4 200 грн., набір Tefal (4 од.) вартістю 2 000 грн., кухонні прибори (12 наборів) вартістю 10 000 грн., простирадла (3 од.) вартістю 6 000 грн., пледи (3 од.) вартістю 4 000 грн. Все вказане майно на загальну суму 113 700 грн. було вивезене позивачкою з будинку наприкінці березня 2016 року та знаходиться у її користуванні. Крім того, в наданих запереченнях вказано, що для побудови будинку подружжя брало кошти в сумі 10 000 доларів США в борг у ОСОБА_12 на строк до грудня 2016 року, що на час розгляду справи згідно курсу НБУ складає 250 000 грн., відтак, вказане боргове зобов'язання нарівні з придбаним майном також підлягає поділу між подружжям у рівних частках з кожного, а саме по 125 000 грн. Також зазначено, що спірний автомобіль Mazda 6 був проданий у квітні 2016 року за 49 000 грн. за спільною згодою подружжя, а виручена сума була повернута матері відповідача - ОСОБА_13 в рахунок погашення боргу за позику, отриману в свій час подружжям на будівництво будинку. Крім того, доводи позивачки щодо фіктивності укладеного договору купівлі-продажу спірного автомобіля не відповідають дійсності, так як сторонами на виконання договору були вчинені всі необхідні дії та наступили передбачені законодавством наслідки. Також відповідач заперечив наявність будь-яких перешкод в користуванні позивачкою спільним майном, яка жодного разу не зверталась до відповідача з вимогою надати ключі від будинку. Наданими суду запереченнями також не визнано вказану в позові вартість спірного майна, та наведено власну, визначену згідно звітів про експертну оцінку ТОВ «Агентство експертної оцінки», враховуючи яку, вартість спільного майна складає 596 023,82 грн. Так як позивачка вже забрала майна на суму 113 700 грн., а також враховуючи її частку спільного боргу у розмірі 125 000 грн., яка буде сплачуватися відповідачем, за умови, що право власності на спірне нерухоме майно буде визнане за останнім, визнає позовні вимоги ОСОБА_8 частково в частині стягнення з нього на її користь компенсації вартості спільного сумісного майна подружжя в розмірі 59 311 грн. В решті позовних вимог - заперечив (Т.1, а.с.227-231).
12.12.2016 року представником відповідача ОСОБА_9 - ОСОБА_5 було подано також заперечення щодо прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог (в частині визначення часток нерухомого майна та вселення в будинок), так як вказаною заявою позивачка фактично змінює предмет та підставу позову. Крім того, вважає, що в частині спірного автомобіля заявлено взаємовиключні вимоги, а саме в частині стягнення з відповідача грошової компенсації у сумі 180 000 грн. замість ? частини кожного з подружжя у праві спільної сумісної власності автомобіля, визнання недійсним договору його купівлі-продажу та витребування вказаного автомобіля у ОСОБА_10 Вказує на відсутність підстав для збільшення частки позивачки в спільному сумісному майні. Відтак, у прийнятті вказаної заяви просить відмовити (Т.2,а.с.57-63).
26.01.2017 року через канцелярію суду представником відповідачки ОСОБА_10 - ОСОБА_4, було подано заперечення проти позову в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля та витребування майна з чужого незаконного володіння з мотивів їх безпідставності, вказано на презумпцію згоди іншого співвласника щодо розпорядження спільним майном та неможливість визнання правочину не недійсним з підстав відсутності згоди іншого з подружжя на його укладення. Крім того, наголошує на тому, що позивачкою не надано доказів, що підтверджували б факт використання коштів від продажу автомобіля не в інтересах сім'ї. За таких обставин вважає, що позивачкою невірно обрано спосіб захисту, тому просить в задоволенні вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити (Т.2,а.с.82-84).
Крім того, 26.01.2017 року через канцелярію суду представником відповідача ОСОБА_9 - ОСОБА_3, було подано заперечення проти позову, в якому не погоджується з доводами позивачки та вказує, що позивачка є інвалідом 2-ї групи, ніколи не працювала, а все спільно надбане майно було придбане за його, відповідача, кошти та кошти, позичені у ОСОБА_13 та ОСОБА_12 Також зазначає, що спірний автомобіль було придбано за 204 750 грн., а його ринкова вартість, визначена позивачкою в розмірі 360 000 грн., є явно завищеною та не відповідає дійсності. Наголошує на тому, що позивачка знала про відчуження транспортного засобу та надала усну згоду на вчинення правочину. Продаж було здійснено в інтересах сім'ї, а отримані кошти передані матері відповідача - ОСОБА_13 в рахунок погашення боргу. Крім того, заперечує проти вимоги позивачки щодо здійснення поділу спірного нерухомого майна в натурі, так як останньою не надано відповідних документів про можливі варіанти поділу. Разом з тим, визнає той факт, що відповідний житловий будинок та земельні ділянки були придбані подружжям в період перебування в шлюбі, відтак, визнає їх спільною сумісною власністю та не заперечує за умови проведення судової будівельно-технічної експертизи проти поділу їх в натурі та визнання за кожним по ? частці в цьому нерухомому майні. В задоволенні решти позовних вимог просить відмовити (Т.2,а.с.94-100).
Позивачка в судове засідання не з'явилась, про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Представники позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з урахуванням всіх наданих уточнень та доповнень, обґрунтовуючи їх підставами, наведеними в позові та відповідних заявах. Просили задовольнити.
Відповідач ОСОБА_9 в судове засідання не з'явився, 09.08.2016 року через канцелярію суду направив клопотання, яким вказану справу просив розглядати без його участі в присутності представника - ОСОБА_6 (Т.1, а.с.186).
Представники відповідача ОСОБА_9 в судовому засіданні вказали, що дійсно в період спільного проживання подружжя було придбане нерухоме майно у вигляді спірних житлового будинку та земельних ділянок, яке, відтак, є спільною сумісною власністю подружжя, тому не заперечували проти визнання за позивачкою права власності на ? частину вказаного майна. Разом з тим, в задоволенні решти позовних вимог просили відмовили.
За заявами представників сторін у судовому засіданні були допитані свідки.
Так, свідок ОСОБА_14, допитана в судовому засіданні, суду пояснила, що є подругою позивачки та вказала, що спірний житловий будинок подружжя ОСОБА_9 будувало близько 20 років, та вселилось до нього в кінці 2010 року. Влітку 2011 року подружжя придбало автомобіль. Так як на його покупку грошей не вистачало, позичила їм кошти в сумі близько 30 000,00 грн. В цілому за час спільного їх проживання надала позику на загальну суму близько 120 000,00 грн., для чого брала кредити в банках. Останній кредит брала в 2013 році в банку «Аваль», при чому кошти подружжя позичало разом, це обговорювалось у них в будинку. Потім разом їздили до банку, де отримували гроші готівкою. Повідомила, що в жовтні 2015 року стосунки в родині погіршились, тому позивачка в березні 2016 року перейшла проживати до батьків, де проживає і в даний час. Відповідач в будинку також не проживає.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду вказала, що сім'ю ОСОБА_9 знає з 1999 року та часто з ними спілкувалась. В 2010 році сім'я заселилась в збудований будинок, до цього проживали в батьків позивачки. Відзначила, що в подружжя був автомобіль «Mazda», яким вони постійно користувались до 2016 року. Кошти родині позичала без розписки, останні борг повертали.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що з відповідачем знайомий з дитинства. На прохання ОСОБА_9 22.03.2010 року надав останньому позику в сумі 10 тисяч доларів на будівництво. Позику надав до грудня 2016 року під розписку. Гроші відповідачу передавав в його будинку, дружина останнього в цей час була вдома. В даний час кошти не повернуті, з вимогою про повернення не звертався.
Відповідач ОСОБА_9, допитаний в судовому засіданні в якості свідка за заявою його представника, пояснив, що будував будинок з 2007 року по 2011 рік, проте фактично проживати в ньому подружжя почало в 2010 році, коли ще не були завершені будівельні роботи. На будівництво будинку кошти позичав у своєї матері в сумі 10 тисяч доларів та в ОСОБА_12 в сумі 10 тисяч доларів, про що писав розписки. Про інші позики йому не відомо. З січня 2016 року в будинку не проживає, проте там проживає їхній син. Позивачці перешкод у користуванні будинком не створює. Відзначив, що в 2010 році було придбано новий автомобіль «Mazda». В зв'язку з тим, що потрібно було повернуто матері гроші, спільно з позивачкою було вирішено вказаний автомобіль продати, що і було зроблено у квітні 2015 року за 49 000,00 грн. по договору купівлі-продажу. Вказаний автомобіль одразу був переданий ОСОБА_10, однак згодом декілька разів використовувався відповідачем на власні потреби. При продажі автомобіля позивачка була присутня.
Експерт ОСОБА_16, викликаний в судове засідання за заявою представника позивачки - ОСОБА_1 для надання роз'яснень його висновку № 9111 від 19.07.2018 року, суду повідомив, що при проведенні призначеної судом авто товарознавчої експертизи керувався відповідною методикою, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року, та у зв'язку з тим, що при огляді транспортного засобу на ньому були виявлені пошкодження, при визначенні його вартості застосовував порівняльний підхід у поєднанні з комбінованим.
Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, показання свідків, пояснення експерта, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.1997 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6, актовий запис № 447, зареєстрованим 26.12.1997 року відділом державної реєстрації актів громадянського стану Бориспільського міськвиконкому Київської області (Т.1,а.с.6,158).
Від цього шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7, виданим 17.08.2016 року Березанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 115 (Т.1,а.с.226).
На утриманні у позивачки перебуває їх спільна з відповідачем ОСОБА_9 малолітня донька - ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якої з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 рішенням Березанського міського суду Київської області від 19.09.2017 року, яке ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.12.2017 року було залишено без змін, стягнуто аліменти в розмірі 1 000 грн. щомісячно, починаючи з 04.11.2016 року до досягнення нею повноліття (Т.3,а.с.43-48).
Судом встановлено, що 04.09.2013 року відповідач ОСОБА_9 набув право власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 97,3 кв.м., житловою площею 54,7 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21.09.2013 року, індексний номер 9772209, виданим Реєстраційною службою Березанського міського управління юстиції Київської області, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 163322832104, номер запису про право власності 2590373, дата державної реєстрації - 04.09.2013 року, про що суду надано відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.09.2013 року за № 9772333 (Т.1,а.с.9-10).
Окрім того, на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_8 та НОМЕР_9, виданих Березанською міською радою Київської області 02.07.2008 року, ОСОБА_9 отримав у власність також земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4 площею 0,1 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також НОМЕР_5 площею 0,08 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується наданими суду витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.07.2015 року № 40652803 та від 07.07.2015 року № 40246822 відповідно (Т.1,а.с.11-12).
Згідно звітів про експертну оцінку від 19.04.2016 року, виконаних суб'єктом оціночної діяльності СПД ОСОБА_18, ринкова вартість майна станом на день проведення оцінки 19.04.2016 року становить: автомобіля марки Mazda 6, 2010 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 - 360 000 грн., житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, - 981 610 грн, земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5 - 90 790 грн. та 65 370 грн. відповідно (а.с.13-14,15-16,17-18,19-20).
У відповідності до звітів про експертну грошову оцінку від 08.06.2016 року, виконаних ТОВ «Агентство експертної оцінки» та суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_19, станом на день проведення оцінки 08.06.2016 року ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 становить 37 346 грн., земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 - 14 521,87 грн., спірного житлового будинку - 430 455 грн. (Т.1,а.с.40-64,65-87,88-152).
У відповідності до контракту №- М/173/10 від 15.09.2010 року ОСОБА_9 придбав автомобіль марки Mazda 6, номер кузова НОМЕР_1, за ціною 204 750 грн. та 21.10.2010 року здійснив його вторинну реєстрацію на своє ім'я, що підтверджується відомостями Регіонального сервісного центру МВС України в Київській області від 01.07.2016 року за вих. № 2566 (Т.1,а.с.182-183,184, Т.2,а.с.104-106).
За відомостями Регіонального сервісного центру МВС України в Київській області від 01.07.2016 року за вих. № 2566, ОСОБА_9 21.12.2010 року здійснив на своє ім'я вторинну реєстрацію транспортного засобу, придбаного в торговельній організації, а саме автомобіля марки Mazda 6, 2009 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1; в подальшому вказаний автомобіль 01.04.2016 року перереєстровано за договором купівлі-продажу на нового власника - ОСОБА_10 (Т.1,а.с.182-183,184).
Факт відчуження вказаного автомобіля підтверджується також повідомленням територіального сервісного Центру МВС № 3243 Регіонального сервісного центру МВС України в Київській області від 13.07.2016 року за вих. № 494, а також повідомленням Регіонального сервісного центру МВС України в Київській області від 21.02.2017 року за вих. № 31/10-75, за змістом яких між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу № 00060/03/3243/2016, а саме автомобіля марки Mazda 6, номер кузова НОМЕР_1, який зареєстрований в Журналі обліку договорів купівлі-продажу транспортних засобів під № 60, копію витягу з якого надано суду. Проданий автомобіль 01.04.2016 року був перереєстрований з ОСОБА_9 на громадянку ОСОБА_10 (Т.1,а.с.202, Т.2,а.с.177-179).
Згідно висновку експерта № 9111 від 19.07.2018 року за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи, ринкова вартість автомобіля марки Mazda, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, на момент розгляду справи 16.07.2018 року становить 192 037,04 грн. (Т.3,а.с.166-188).
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про поділ спільного майна або виділ з нього частки.
Згідно ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Так, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, як вказано в ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
При цьому, за змістом ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як визначено ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
При цьому, у відповідності до ч. 4 ст. 3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частиною 2 статті 369 ЦК України встановлено, що у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 2, 3 статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Частина 4 статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
В той же час, частина 1 статті 69 СК України визначає право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до абз. 1 п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).
Як роз'яснено пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Відтак, враховуючи вказане, правовий аналіз положень ст.ст. 60-61, 63, 70 СК України, дає підстави для висновку, що факт реєстрації (оформлення) прав на майно, набуте в період перебування подружжя у шлюбі, лише на ім'я одного із подружжя, навіть якщо інший не мав з поважної причини заробітку, не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя та рівності часток чоловіка та дружини в ньому.
При цьому, у відповідності до положень ч. 2-3 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Під обставинами, що мають істотне значення для справи, в розумінні п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, потрібно розуміти не тільки
випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне
забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.
Разом з тим, за змістом ч. 2, 4-5 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).
При цьому, як виняток, відповідно з абз. 2 п. 30 вказаної постанови, у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного
сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
З урахуванням імперативних вимог ч.1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, за правилами ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, суд, ухвалюючи судове рішення, зобов'язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, беручи до уваги положення ст. 182 ЦК України та ч. 2-3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо моменту виникнення права власності на нерухоме майно, вбачається, що спірні житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, а також земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5, що знаходяться за цією ж адресою, були придбані в період перебування ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі, відтак, є їх спільною сумісною власністю в розумінні ст. 60 СК України, а тому вбачається наявність правових підстав для визнання за позивачкою ОСОБА_8 права власності на 1/2 його частину як частку в спільному сумісному майні подружжя.
Разом з тим, суд не знаходить підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя та визнання за позивачкою ? частини права власності в спірному нерухомому майні, так як обставини, якими остання обґрунтовує вказані вимоги, зокрема, щодо ухилення відповідача від сплати аліментів, їх недостатності, неприйняття участі в матеріальному забезпеченні сім'ї, а також відчуження майна на шкоду інтересам сім'ї, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а доводи щодо створення відповідачем перешкод у користуванні спірним житловим будинком не є належною обставиною в розумінні ст. 70 СК України, на підставі якої суд може відступити від принципу рівності часток подружжя.
Вимога щодо поділу спірного нерухомого майно в натурі та встановлення порядку користування ним задоволенню не підлягає, так як з огляду на правову природу вказаної норми її застосування має наслідком утворення двох і більше окремих об'єктів нерухомого майна, відтак, має здійснюватись в контексті положень ст. 183 ЦК України щодо подільності речей, проте належних доказів наявності технічної можливості поділу спірних житлового будинку та земельних ділянок та його варіантів суду надано не було.
Разом з тим, обставини, якими позивачка обґрунтовує створення відповідачем ОСОБА_9 перешкод у користуванні спірним майном, а саме заміна замків у спірному будинку та неможливість у зв'язку з цим туди потрапити, мають одноразовий характер та відносяться до подій 01.04.2016 року, про що депутатом Березанської міської ради Грицун С. В. складено відповідний акт № 368 від 01.04.2016 року, а також зареєстрована заява від 01.04.2016 року до Березанського ВП Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській області (Т.1,а.с.7,160). Будь-яких доказів існування вказаних перешкод після того часу, а також підтвердження звернень позивачки до відповідача з проханням надати їй ключі або отримати в інший спосіб доступ до спірного майна, а також відмови останнього в цьому, позивачкою не надано, тому в цій частині позову слід відмовити.
Вирішуючи спір в частині вимог позивачки про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Однак відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.05.2018 року у справі за № 61-5083св18, а також Верховним Судом України у постанові від 22.02.2017 року у справі № 6-17цс17, від 08.04.2015 року у справі № 6-7цс15.
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-48цс16, у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
В свою чергу, згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Як роз'яснено пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Разом з тим, суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_10 знала чи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Враховуючи встановлені судом обставини, посилання позивача щодо фіктивності оспорюваного правочину також спростовується наданими суду доказами, з яких вбачається, що автомобіль у встановленому законом порядку був відчужений ОСОБА_9 на користь відповідачки ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу за ціною, визначеною за домовленістю сторін з урахуванням ч. 1 ст. 632 ЦК України, його сторонами були вчинені всі необхідні дії для виконання даного договору, зокрема, спірний автомобіль був знятий з державної реєстрації старим власником, фактично переданий покупцю ОСОБА_10, яка в установленому законом порядку перереєструвала його в органах МВ та отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а жодних належних та допустимих доказів щодо використання отриманих за вказаним договором коштів не в інтересах сім'ї суду надано не було.
За таких обставин, підстави для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля недійсним відсутні, тому, враховуючи презумпцію правомірності набуття права власності, встановлену ч. 2 ст. 328 ЦК України, ОСОБА_10 є законним власником автомобіля марки Mazda 6, 2009 року випуску, н.к. НОМЕР_1.
У зв'язку з цим, пред'явлена позовна вимога про витребування спірного автомобіля у відповідачки ОСОБА_10 задоволенню не підлягає, так як в порядку ст. 387 ЦК України передбачено витребування майна лише від особи, яка незаконно ним заволоділа.
Вирішуючи питання про стягнення грошової компенсації вартості ? частини спірного автомобіля як частки в праві спільної сумісної власності подружжя, суд враховує, що спірний автомобіль станом на час розгляду справи був правомірно відчужений в період перебування шлюбі в інтересах сім'ї, відтак, не включається до майна, яке підлягає поділу. Доказів зворотного суду не подано та в судовому засіданні не встановлено.
Таким чином, за встановлених судом обставин, спірний автомобіль станом на час розгляду справи був правомірно відчужений в період перебування шлюбі та в інтересах сімї, відтак, не включається до майна, яке підлягає поділу.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі - особи з інвалідністю I та II груп.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищевказане, принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме визнанню житлового будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, а також земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5, що знаходяться за цією ж адресою, об'єктами спільної власності подружжя та права власності ОСОБА_8 на ? частину кожного вказаного об'єкта. В решті - позовні вимоги ОСОБА_8 є безпідставними та недоведеними, тому не підлягають до задоволення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 60-65, 70-71 СК України, ст. ст. 15, 16, 203-205, 207, 215-216, 234, 316, 328, 355, 368-370, 372 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-266, 268, 352, 354 ЦПК України,
Позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя, усунення перешкод у користуванні майном, визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля - задовольнити частково.
Визнати об'єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 до ОСОБА_9 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з кадастровим номером НОМЕР_4, земельну ділянку площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з кадастровим номером НОМЕР_5.
Визнати за ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_2) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.
Визнати за ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_2) право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з кадастровим номером НОМЕР_4.
Визнати за ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_2) право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,08 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з кадастровим номером НОМЕР_5.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 (ІНП НОМЕР_3) на користь держави судовий збір у розмірі 3 140 (три тисячі сто сорок) гривень 36 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду через Березанський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Р. М. Лялик