Постанова
Іменем України
25 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 523/17086/15-ц
провадження № 61-22203св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 травня 2016 року у складі судді Аліної С. С. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Ващенко Л.Г., Вадовської Л. М., Плавич Н. Д.,
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору та визнання права на двосторонню реституцію.
Позовна заява мотивована тим, що 19 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 20 000,00 доларів США на строк до 19 березня 2029 року. Додатком № 1 до договору встановлено графік погашення кредиту.
На момент укладення договору ПАТ «УкрСиббанк» не роз'яснив ОСОБА_4 варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, переваги та недоліки інших, окрім запропонованої, схем кредитування, які саме валютні ризики під час виконання договору можуть настати та який обсяг збільшення зобов'язання у такому випадку відбудеться, тобто банк не провів переддоговірну роботу, чим порушив статтю 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту та визнати право сторін на двосторонню реституцію.
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 23 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Суворовського районного суду мста Одеси від 23 травня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
07 червня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Аргументи касаційної скарги є аналогічними аргументам викладеними в апеляційній скарзі та доводам наведеними в позовній заяві.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи
№ 523/17086/15-ц передана до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 березня 2008 року між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 20 000,00 доларів США строком до 19 березня 2029 року. Додатком № 1 до договору сторони узгодили графік погашення кредиту.
В період з березня 2008 року по березень 2014 року ОСОБА_4 визнавав умови договору і виконував їх, здійснюючи відповідні платежі з погашення кредиту та відсотків.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини першої статті 638 та статті1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини першої статі 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, встановлюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.
Ці Правила є практичною деталізованою інструкцією щодо реалізації у сфері банківської діяльності положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до останнього абзацу частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Статтями 15 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено відповідальність суб?єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.
За змістом статті 1054 ЦК України та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов'язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.
Підписуючи кредитний договорі, позичальник погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом в строки, встановлені договором. ОСОБА_4 був ознайомлений з умовами кредитного договору, які узгоджені та підписані сторонами.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів, зокрема щодо відсоткової ставки за кредитним договором, а також порядку сплати кредиту, при підписанні даного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, оскільки судом апеляційної інстанції дана належна оцінка аналогічним доводам наведеним в апеляційній скарзі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М. Коротун
М. Є. Червинська