Провадження № 11-кп/803/497/18 Справа № 181/658/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
31 жовтня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_8 на вирок Межівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Межова Межівського району Дніпропетровської області, громадянки України, не заміжньої, не працюючої, маючої на утриманні двох малолітніх дітей, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 190 КК України по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040480000274,
Вироком Межівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року ОСОБА_7 визнано винною у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, 2 ст.190 КК України та призначено їй покарання за ч.1ст.190 КК України - 1 рік обмеження волі; за ч.2 ст. 190 КК України - 1 рік 6 місяців обмеження волі. Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі. На підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання звільнено з іспитовим строком 1 рік.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винною та засуджено за те, що вона 14 вересня 2016 року з метою отримання соціальної допомоги на дітей одиноким матерям, порядок отримання якої передбачений п.35 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751, прибула до Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації, що розташоване за адресою: 52900, Дніпропетровська область, смт. Межова, вул. Незалежності, б. 7, та цього ж дня заповнила заяву про призначення допомоги на дітей одиноким матерям, в ході заповнення якої була попереджена про відмову в призначенні або припиненні виплати призначеної соціальної допомоги та/або повернення надміру нарахованих коштів у разі надання неповних чи недостовірних відомостей про доходи та майновий стан її та сім'ї.
ОСОБА_7 14 вересня 2016 року, в день заповнення заяви про призначення допомоги на дітей одиноким матерям, в період робочого часу з 8 години 00 хвилин по 17 годину 00 хвилин , маючи злочинний умисел на заволодіння бюджетними коштами державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям, шляхом обману, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, будучи достовірно обізнаною про наявність у неї права власності на земельну ділянку (пай) площею 2,705 га, з кадастровим номером - 1222684400:01:003:0491 від 17.05.2016 року особисто склала документ -Декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, з метою подальшого отримання соціальної допомоги не вказала про наявність у неї земельної ділянки, що розташована на території Іванівського старостинського округу, Межівської об'єднаної територіальної громади, та відповідно до відомостей з державного реєстру нерухомого майна на підставі договору оренди земельної ділянки (паю) від 04.01.2016 року даний пай перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Обрій». Таким чином, внаслідок невнесення ОСОБА_7 відомостей про право власності на земельну ділянку до Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, державі в особі Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації завдано збитків на загальну суму 1912 гривень 32 копійки.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).
Крім того, 09 грудня 2016 року ОСОБА_7 з метою отримання соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, порядок отримання якої передбачений ст. 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» прибула до Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації, що розташоване за адресою: 52900, Дніпропетровська область, смт. Межова, вул. Незалежності, б. 7, та цього ж дня заповнила заяву про призначення соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, в ході заповнення якої була попереджена про відмову в призначенні або припиненні виплати призначеної соціальної допомоги та/або повернення надміру нарахованих коштів у разі надання неповних чи недостовірних відомостей про доходи та майновий стан її та сім'ї.
09 грудня 2016 року ОСОБА_7 , в день заповнення заяви про призначення соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям в період робочого часу з 8 години 00 хвилин по 17 годину 00 хвилин, маючи злочинний умисел на заволодіння бюджетними коштами державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, діючи умисно, повторно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, будучи достовірно обізнаною про наявність у неї права власності на земельну ділянку (пай) площею 2,705 га, з кадастровим номером - 1222684400:01:003:0491 від 17.05.2016 року особисто склала документ-Декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, з метою подальшого отримання соціальної допомоги не вказала про наявність у неї вказаної земельної ділянки, що розташована на території Іванівського старостинського округу, Межівської об'єднаної територіальної громади та відповідно до відомостей з державного реєстру нерухомого майна на підставі договору оренди земельної ділянки (паю) від 04.01.2016 року перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Обрій», внаслідок чого державі в особі Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації завдано збитків на загальну суму 10588 гривень 58 копійок.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 2 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно.
Аналогічні дії були вчинені ОСОБА_7 17 березня 2017 року, внаслідок чого державі в особі Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації завдано збитків на загальну суму 2109 гривень 62 копійки; 15 вересня 2017 року, чим державі в особі Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації завдано збитків на загальну суму 4338 гривень 18 копійок; 05 січня 2018 року, чим державі в особі Управління соціального захисту населення Межівської районної державної адміністрації завдано збитків на загальну суму 7458 гривень 50 копійок.
Дії ОСОБА_7 за кожним виклденим епізодом кваліфіковано за ч. 2 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не застосовувався.
Докази щодо обставин вчинення кримінального правопорушення не досліджувались в порядку ч.3 ст. 349 КПК України.
Прокурор не погодився з вказаним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить вирок Межівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року скасувати в частині призначення покарання у зв'язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильним тлумаченням закону, яке суперечить його точному змісту. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за: - ч. 1 ст. 190 КК України - у вигляді 100 годин громадських робіт; - ч. 2 ст. 190 КК України - у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 від відбування покарання звільнити та встановити їй іспитовий строк - 1 рік. На підставі п.п.1,2 ч.1, п.2 ч.2 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання у вигляді обмеження волі всупереч вимогам ст. 61 КК України, залишивши поза увагою, що обвинувачена має двох дітей до 14 років, що призвело до неправильного тлумачення закону, яке суперечить його змісту.
Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення, просив її задовольнити.
Обвинувачена не заперечувала проти задоволення даної апеляції.
В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали такі ж позиції.
Відповідно до ст. 402 КПК України заперечення на апеляційну скаргу сторонами судового провадження надані не були.
Заслухавши суддю - доповідача, думки учасників судового провадження, дослідивши та перевіривши надані матеріали, співставивши їх з доводами апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Виходячи із вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів перевіряє судове рішення в межах поданих апеляційних скарг.
Як вбачається з вироку суду, судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 було здійснено на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
При цьому, суд першої інстанції дотримався вимог норм ч. 3 ст. 349 КПК України, допитав обвинувачену, і за згодою всіх учасників процесу визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оскаржувались.
На підставі викладеного, колегія суддів, відповідно до ст. 404 ч. 1 КПК України, не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, які не оскаржувались і стосовно яких, відповідно до вимог ст. 349 КПК України, докази не досліджувались.
Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.ч.1,2 ст. 190 КК України в апеляційній скарзі прокурором також не оскаржується.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до вимог ч. 1 ст. 337 КПК, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Судом чітко дотримано ст. 17 ЗУ від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», де передбачено, що при розгляді справ суду застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Судом першої інстанції повністю враховано і п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону загалом були дотримані.
При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченій ОСОБА_7 суд врахував ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченої. Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнає щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців та зі звільненням від відбування призначеного покарання на підставі ст.. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових злочинів.
Як вбачається з вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до положень ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, а також не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Апеляційним розглядом встановлено, що при призначенні покарання ОСОБА_7 за вчинення вищезазначених злочинів суд в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії злочинів невеликої та середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченої ОСОБА_7 , яка раніше не судима, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, має двох малолітніх дітей, щиро розкаялася у скоєному, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченій покарання у вигляді обмеження волі із застосуванням ст..75 КК України з випробуванням.
Але, в даному випадку, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_7 за ч. 1,2 ст. 190, ч.1 ст. 70 КК України у вигляді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців.
Хоча диспозицією ч. 1 та 2 статті 190 КК України і передбачено покарання у виді обмеження волі, суд під час ухвалення обвинувального вироку при призначенні покарання ОСОБА_7 за ч. 1, 2 ст. 190 КК України порушив норми чинного законодавства, обравши саме цей вид покарання щодо обвинуваченої, оскільки у відповідності до ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, а згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 має на утриманні двох малолітніх дітей - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставами для скасування вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із вимогами п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну вироку, вважається неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
За таких обставин колегія суддів визнає доводи в апеляційній скарзі прокурора вмотивованими, апеляційну скаргу - такою, що підлягає задоволенню, і відповідно до ст. 420 КПК України, з урахуванням викладеного, вирок щодо обвинуваченої таким, що підлягає скасуванню з постановленням свого вироку в частині призначення обвинуваченій покарання.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність ОСОБА_7 і на кваліфікацію її дій, не виявлено.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 411, 413, 414, 420 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Межівського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої за ч.ч. 1,2 ст. 190 КК України- скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за: - ч. 1 ст. 190 КК України - у вигляді 100 годин громадських робіт;
- ч. 2 ст. 190 КК України - у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити покарання у виді 1 року позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 від відбування покарання звільнити та встановити їй іспитовий строк - 1 рік.
На підставі п.п.1,2 ч.1, п.2 ч.2 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання,
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з дня вручення йому копії вироку безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Судді:
_____________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3