Справа № 460/3463/18
01.11.2018 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючої -судді - ОСОБА_1
з участю секретаря- ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого- ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в місті Яворові кримінальне провадження відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42018240310000090 від 17 липня 2018 року про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м.Львова, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою-спеціальною освітою, неодруженого, колишнього військовослужбовця, непрацюючого, учасника АТО, раніше не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,-
05.08.2015 року ОСОБА_4 був призваний по мобілізації Галицько-Франківським ОРВК міста Львова та направлений до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 . Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 №154 від 12.06.2015 року обвинуваченого ОСОБА_4 постановлено на всі види забезпечення та зараховано до списків особового складу на посаду військової частини - польова пошта НОМЕР_1 .
09.07.2015 року наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 №177 обвинуваченого ОСОБА_4 для подальшого проходження військової служби переведено до військової частини - польова пошта НОМЕР_2 місце дислокації: АДРЕСА_3 .
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 №155 від 10.07.2015 року обвинуваченого ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини постановлено на всі види забезпечення та призначено на посаду радіотелефоніста відділення зв"язку взводу управління протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини - польова пошта НОМЕР_2 .
05.08.2015року близько 22 год 00 хв обвинувачений ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової частини, під час проведення ранкової перевірки наявності особового складу був відсутній у розташуванні військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , чим ухилився від несення обов'язків військової служби до 17 березня 2015 року.
Знаючи про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби, обвинувачений ОСОБА_4 , не маючи наміру назавжди ухилитись від військової служби, без поважних причин перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_4 , де проводив свій час на власний розсуд.
26.08.2015 року солдат ОСОБА_4 повернувся в розташування військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , заявив про себе та приступив до виконання обов'язків військової служби. На підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 №60-РС від 29.06.2016 року солдата ОСОБА_4 було звільнено з військової служби у запас.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 як військовослужбовець військової служби в період з 05.08.2015 року по 26.08.2015 року самовільно залишив військову частину та був відсутній на службі у вказаний період в умовах особливого періоду, тобто своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.407 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив факт нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, покликаючись на обставини викладені у обвинувальному акті.
Додатково пояснив що весь цей час перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_4 де здійснював догляд за батьком. Просить застосувати до нього ст.2 Закону України "Про амністію у 2016 році", оскільки брав участь в антитерористичній операції і являється учасником бойових дій.
Як встановлено у судовому засіданні, покази ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, те, що прокурор не оспорює фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутність сумніву щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд вважає, що в судовому засіданні вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за ч.4 ст.407КК України, оскільки він, будучи військовослужбовцем військової частини польова пошта НОМЕР_2 в умовах особливого періоду самовільно залишив військову частину без поважних причин .
Вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.407 КК України відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.
Обираючи обвинуваченому ОСОБА_4 міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 14.11.2016 року, відтак являється учасником бойових дій, обставини які пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами які пом"якшують обвинуваченому ОСОБА_4 покарання відповідно до ст.66 КК України є щире каяття у вчиненому та активне сприяння у розкритті злочину.
Обставин які обтяжують обвинуваченому ОСОБА_4 покарання відповідно до вимог ст.67КК України, судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, обвинуваченому ОСОБА_4 слід обрати покарання в межах санкції ч.4 ст.407КК України у вигляді позбавлення волі.
Відповідно до ст.85 КК України на підставі Закону України про амністію засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покараня.
Згідно з ч.2 ст.86КК України, особи визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.
Згідно вимог ч.2 ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні» дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно.
Статтею 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII встановлено звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, а також осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров'я особи та не є діянням, передбаченим частинами другою, третьою і четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою і четвертою статті 411 Кримінального кодексу України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення та, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України, статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та статті 9 цього Закону).
Як вбачається з посвідченням серії НОМЕР_3 від 14 листопада 2016року обвинувачений ОСОБА_4 являється учасником бойових дій.
Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_4 на день набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році», брав безпосередню участь в антитерористичній операції, отримав статус учасника бойових дій, а також зважаючи на відсутність обмежень, передбачених ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» щодо застосування відносно обвинуваченого амністії, тому є всі підстави для звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році».
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 373-374 КПК України, ЗУ «Про застосування амністії в Україні», ЗУ «Про амністію у 2016 році», суд-
Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.407 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі статті 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Яворівський районний суд Львівської області протягом тридцяти діб з дня його проголошення.
СУДДЯ: ОСОБА_1