01 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/641/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Курильця А.Р.,
за участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу громадянина Шрі- ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 серпня 2018 року у справі № 308/8497/18 (рішення ухвалено в м. Ужгороді, головуючий суддя Данко В.Є.) за адміністративним позовом військової частини № НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до громадянина Шрі- ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України,
Військова частина № НОМЕР_1 ДПС України 31.07.2018 звернулася в суд із адміністративним позовом до громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 , в якому просила затримати громадянина Шрі- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено. Затримано громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції громадянин Шрі-Ланки ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення про його затримання є незаконним, оскільки йому не було надано можливості самостійно покинути територію України, також немає підстав вважати, що він ухилятиметься від видворення. Строк виконання рішення від 29.07.2018 про його повернення до держави походження йому не відомий, з цим рішенням за участі перекладача його не ознайомлювали, йому не відомо, чи прокурор повідомлявся про його затримання.
Апелянт вказує, що згідно норм чинного законодавства України слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: прийняття відповідним компетентним органом рішення про примусове повернення, а також встановлення факту ухилення від виїзду після прийняття такого рішення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Також, зазначає, що йому не було надано можливості оскаржити рішення про примусове повернення, позивачем не вчинялося спроб здійснити його ідентифікацію до звернення до суду із позовом про затримання.
Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.
Відповідач просив дану справу розглядати без його участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В силу приписів ст. 230 КАС України секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що 26 липня 2018 року громадянин Шрі-Ланки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був виявлений прикордонним нарядом від ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » спільно із співробітниками ОРВ на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » який у складі групи осіб мав на меті незаконно перетнути державний кордон з України в Словацьку Республіку на ділянці відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
При цьому, документи, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України, у відповідача відсутні.
Надалі, громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 було затримано відповідно до вимог ст. 263 КУпАП.
Факт затримання відповідача та відсутності в нього документів підтверджується протоколом про адміністративне затримання та протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 26.07.2018, складеними посадовими особами позивача (а.с.6-7).
29.07.2018 відносно відповідача прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 (а.с. 8).
Дії громадянина Шрі- ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив вимоги законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, намагався незаконно перетнути державний кордон України та у відповідача відсутні документи, що дають право на перетин державного кордону України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Статтею 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено випадки коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України.
Зокрема, передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Статтею 26 вказаного Закону визначено питання примусового повернення іноземців та осіб без громадянства.
Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Тобто, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
При цьому, обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, органом охорони державного кордону подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цього органу (підрозділу) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Як видно із матеріалів справи, вимоги вищенаведених норм закону в даному випадку дотримані, рішення про примусове повернення відповідача прийнято, також наявні обґрунтовані підставі вважати, що відповідач може ухилятися від виконання рішення про примусове повернення з території України.
Колегія суддів враховує, що 29.07.2018 позивачем прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказане рішення містить детальне обґрунтування неможливості виконання відповідачем цього рішення, через що вирішено його помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з одночасною подачею позову про примусове видворення за межі України. Водночас, відповідачу з участю перекладача і на зрозумілій йому мові було повідомлено про можливість оскарження цього рішення до суду, однак таких заяв ним подано не було (а.с. 8 та на звороті).
Таким чином, покликання апелянта на недотримання відповідачем порядку прийняття та виконання рішення про його примусове повернення, на переконання колегії суддів, не спростовує висновків суду першої інстанції з огляду на наявність обґрунтованих підстав вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про своє примусове повернення з України від 29 липня 2018 року через відсутність документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України, а також коштів, необхідних для добровільного залишення території України, що об'єктивно цьому перешкоджає.
При цьому, працевлаштуватись на території України не має змоги та не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту; мав намір мігрувати в країни Європейського Союзу для пошуку кращих умов життя та Україну розглядає як транзитну країну для подальшого незаконного потрапляння до країн західної Європи. Обставин, передбачених ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в ході судового розгляду не встановлено.
Підстави, які б стали перешкодою для видворення відповідача за межі території України, зазначені у ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні.
В матеріалах справи також відсутні дані про те, що відповідач у передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» строки, не звертався до відповідного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (протилежного суду не доведено).
Також, немає жодного доказу, який би свідчив, що відповідач залишив країну свого національного походження у зв'язку з побоюванням стати жертвою переслідувань зі сторони екстреміських збройних формувань та не може користуватися захистом цієї країни і не може повернутися внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України та існує ризик перешкоджання видворенню за межі території України, оскільки в останнього відсутні документи, що дають право на виїзд з України.
Таким чином, оскільки у відповідача відсутня можливість самостійного повернення до країни походження, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі України.
Відтак, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї нього залишити без задоволення.
Керуючись статтями 229, 288, 272, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 серпня 2018 року у справі № 308/8497/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді В. М. Багрій
А. Р. Курилець