31 жовтня 2018 рокуЛьвів№ 857/1508/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Сеника Р.П.
з участю секретаря судового засідання: Сердюк О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року (ухвалене головуючим-суддею Дорошенко Н.О. у м. Рівному, повне судове рішення складено 17 травня 2018 року) за адміністративним позовом Державної служби геології та надр України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування рішення,
У квітні 2018 року Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадри, позивач) звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила скасувати постанови Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент, відповідач) від 15.03.2018 про накладення штрафу у виконавчому провадженні №55283071 та виконавчому провадженні №55282294.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем була подана апеляційна скарга, в якій через неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.05.2018 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувані постанови є протиправними та такими, що винесені з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження», оскільки статтею 28 цього Закону встановлено, що документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення, проте, оспорювані постанови надіслані на адресу Держгеонадр 27.03.2018, тобто із затримкою у 12 днів. Також, позивач посилається на те, що при винесенні рішення Рівненським окружним адміністративним судом по справі №817/856/16 про зобов'язання відповідача видати дозвіл суд підмінив собою орган виконавчої влади та перебрав на себе дискреційні повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до виключної компетенції вказаного державного органу.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а тому колегія суддів, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 по справі №817/856/16, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2017, адміністративні позови ТзОВ «Зірка Рівненщини» та ТзОВ «Георесерчінг» до Державної служби геології та надр України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду у встановлений законодавством строк заяви позивачів на отримання спеціального дозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр та зобов'язано видати спеціальний дозвіл на користування надрами, геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр згідно поданих заяв.
На підставі вказаного судового рішення, яке набрало законної сили були видані виконавчі листи, які перебувають на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту.
11.12.2017 постановами старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Башіловим В.О. були відкриті виконавчі провадження серії ВП №55283071 та ВП №55282294 та зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів.
З метою перевірки виконання рішення суду 29.12.2017 відповідачем направлено позивачу вимогу та зобов'язано у триденний строк повідомити про хід його виконання та заходи, які вжитті з цією метою. Проте, станом на 29.01.2018 відомості про виконання судового рішення суду на адресу відділу не надійшли, а також не наведено поважних причин його невиконання.
З урахуванням наведеного, державний виконавець, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанови від 29.01.2018 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн у виконавчих провадженнях № 55283071 та № 55282294. Підставою для прийняття державним виконавцем постанови про накладення штрафу було невиконання боржником без поважних причин рішення, за умови обізнаності боржника про строк, у який він може добровільно виконати таке рішення.
У зв'язку з повторним невиконанням боржником рішення суду в повному обсязі та ненадання документів, що підтверджують його фактичне виконання, постановами старшого державного виконавця відділу примусового виконання Департаменту Башіловим В.О. про накладення штрафу від 15.03.2018 серії ВП №55283071 та ВП №55282294 на боржника у даному виконавчому провадженні було накладено штраф у розмірі 10 200 грн, згідно кожної постанови.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови винесені відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а мотиви позовної заяви зводилися до незгоди із судовим рішенням про надання дозволів, яке набрало законної сили. При цьому, позивачем не було надано, а судом не встановлено існування поважних причин невиконання судового рішення. Суд також вважав безпідставними та необґрунтованими доводи позивача про порушення строку надіслання спірних постанов.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно ст.1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом першим частини першої статті третьої Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів : виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою цієї статті передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
У відповідності до ч.6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно ч.2 ст.63 цього Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, з аналізу вищенаведених норм убачається, що безумовною підставою для накладення штрафу є невиконання рішення без поважних причин.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем як боржником у виконавчих провадженнях ВП № 55282294 та ВП № 55283071 було отримано постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про накладення штрафу у розмірі 5100 грн, проте, у встановлений державним виконавцем строк рішення суду останнім виконано не було та не повідомлено про неможливість виконання судових рішень у визначений державним виконавцем строк.
Отже, з урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у державного виконавця були підстави для винесення оспорюваних постанов.
Стосовно доводів апелянта на порушення відповідачем строку надіслання оспорюваних постанов, з посиланням на статтю 28 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів вважає, що наведена обставина не може бути самостійною підставою для скасування спірних постанов, оскільки така не нівелює факт невиконання позивачем судового рішення.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обґрунтовуючи свої позовні та апеляційні вимоги, позивач фактично висловлює свою незгоду з постановою Рівненського окружного адміністративного суду по справі № 817/856/16, на підставі якої були видані виконавчі листи та відкриті виконавчі провадження.
Позивач у позовній заяві покликається на ту обставину, що листами Державної служби України з питань праці №4089/1/10.3-ДП-16 та №4076/1/10.3-ДП-16 від 08.04.2016 були повернуті без погодження подані ТзОВ «Зірка Рівненщини» та ТзОВ «Георесерчінг» документи для приведення їх у відповідність до вимог законодавства. Також рішеннями Рівненської обласної ради №158 та №160 від 06.04.2016 було відмовлено у погодженні надання надр вказаним товариствам. Таким чином, на думку позивача, зазначені обставини унеможливили своєчасне виконання виконавчих проваджень №55283071 та № 55282294.
Проте, колегія суддів вважає необґрунтованими зазначені доводи позивача, оскільки відмови відбулися протягом 2016 року, а постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження були прийняті 11.12.2017, тобто значно пізніше. Отже, вказані обставини не можуть свідчити про наявність поважних причин невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Доводи апелянта про оскарження судового рішення в касаційному порядку, не свідчить про відсутність обов'язку виконати його.
Колегія суддів також не погоджується з доводами апелянта про невідповідність заяв стягувачів про надання дозволів у зазначених вище виконавчих провадженнях встановленим вимогам, як на підставу для скасування постанов про накладення штрафу за невиконання рішення, оскільки незгода із судовим рішенням, яке виконуються, не може бути підставою для їх невиконання.
За змістом ч.1 ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків, а тому не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2018 року по справі № 817/1032/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 01.11.2018.