Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
01 листопада 2018 р. № 2040/6418/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі по тексту - відповідач, Ізюмське ОУПФУ), третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради (далі по тексту - третя особа, УПСЗН), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати йому пенсії з 01.03.2016 року;
- зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату йому пенсії з 01.03.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем порушено вимоги ст.19 Конституції України та ч.1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2018 року у справі відкрито спрощене провадження та залучено в в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача до участі у справі - Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради. Ухвалою суду від 13.08.2018 року у справі зупинено провадження до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18. Ухвалою суду від 12.10.2018 у справі відновлено провадження.
Копії вказаних ухвал були надіслані сторонам та отримані уповноваженими особами.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, з тих підстав, що виплата пенсії позивачу призупинена згідно даних, отриманих в результаті обміну інформацією з Управлінням праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради та скасуванням довідки про взяття особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО.
Третя особа, у встановлений судом строк, правом надати пояснення не скористалась.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а тому суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАСУ справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачами обставини, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 (а.с.9-10) та отримує пенсію за віком, про що свідчить копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 (а.с.11).
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення від 08.12.2014 року № НОМЕР_1 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 (а.с.12).
Позивач перебуває на обліку в Ізюмському об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Перевіряючи оскаржуване рішення, дії відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні по зразковій справі № 805/402/18, суд зазначає наступне.
Частиною першою ст.46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом
Статтями 1,7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ “Державний ощадний банк” або з доставкою додому весь час дії такої довідки.
Питання виплати пенсій врегульовано ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 49 України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Матеріалами справи підтверджено, що виплата пенсії позивачу припинена з березня 2016 року. Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, визначених ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
В даному випадку посилання відповідача на те, що пенсійні виплати внутрішньо переміщеним особам здійснюються виключно за умови взяття на облік за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи, суд зазначає, що факт взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи відповідачем не заперечується.
Продовження перебування на обліку та виплата пенсії після взяття на облік не пов'язується законом з будь-якими додатковими умовами.
В даному випадку ст. 7 Закону України № 1706-VII визначає, що держава може забезпечити реалізацію прав громадян, що вимушені внаслідок певних обставин, визначених законом, покинути своє постійне місце проживання, виключно за умови їх реєстрації на підконтрольній території, де здійснюють свої повноваження відповідні органи державної влади України.
Вказану норму включено законодавцем до закону з метою визнання неможливості забезпечення цих прав на непідконтрольних Україні територіях, та з метою забезпечення гарантованих державою зобов'язань щодо пенсійного забезпечення громадянам України, що проживали на територіях, які внаслідок певних обставин вибули з-під контроля держави, та вимушені були покинути місце свого постійного проживання у зв'язку із настанням таких обставин, зокрема проведення антитерористичної операції.
Вказана норма створює механізм реалізації державних гарантій та не може трактуватися органами державної влади як підстава для невиконання державою вказаних гарантій.
Що стосується посилання відповідача, у листві від 04.07.20108 №417/8-14 на Порядок затверджений Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365, суд зазначає, що вказаним порядком не може бути визначено умови припинення пенсійних виплат з огляду на те, що підстави припинення таких виплат визначені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою зокрема зазначено, що рішення про припинення приймається територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, а не структурним підрозділом соціального захисту населення.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 49 вказаного закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст .21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 було дано офіційне тлумачення терміну “закодавство”. Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін “законодавство”, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття “законодавство” у широкому значенні.
При цьому, з вказаного рішення вбачається, що термін "закон", на відміну від терміну "Законодавство" є більш вузьким, а отже не може трактуватися так само, як термін "Законодавство", а отже в такому випадку мається на увазі саме Закони України, прийняті Верховною Радою України.
З огляду на це, суд зазначає, що підстави припинення соціальних виплат, визначені Порядком, затвердженим Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 не можуть вважатися підставами для припинення пенсій відповідно до ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Суд вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин практику Європейського Суду з прав людини, як джерела права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення Європейського суду з прав людини: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на результати обміну інформацією з органами соціального захисту населення, на підставі яких пенсію призупинено з 01 березня 2016 року.
З цього приводу суд зазначає, що пенсія не є соціальною допомогою, повноваження щодо призначення та припинення якої здійснюються органами управління праці та соціального захисту населення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Преамбулою вказаного закону визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Сама суть пенсійних виплат відрізняється від інших соціальних допомог, які здійснюються поза межами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зокрема з огляду на різницю в джерелах формування, умов отримання таких виплат (за умови участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування), складі суб'єктів -повноважних органів державної влади, на яких законом покладено повноваження щодо здійснення пенсійного забезпечення.
Відтак, рішення управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради не може бути підставою для припинення виплати пенсії, з огляду на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між подією прийняття такого рішення та припиненням пенсійних виплат.
Таке рішення не породжує обов'язку органів Пенсійного фонду України припиняти пенсійні виплати.
Відтак між діями відповідача та управлінням праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради відсутній причинно- наслідковий зв'язок.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримано вимоги ст.19 Конституції України та ч.1 ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки з березня 2016 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав. Аналогічна правової позиції висловлена Верховним Судом в постановах від 22.03.2018 у справі №243/6391/17, від 17 липня 2018 року у справі № 415/2945/17.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії з 01 березня 2016 року.
Суд також акцентує увагу на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова ВС України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині, зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з 01 березня 2016 року, оскільки вказане є дотриманням судом гарантії, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Водночас суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем. У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, а отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (проспект Незалежності, 2, м. Ізюм, Харківська область, 64309, код ЄДРПОУ 40387920) щодо припинення виплати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_3, 64309, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) пенсії з 01.03.2016 року.
Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (проспект Незалежності, 2, м. Ізюм, Харківська область, 64309, код ЄДРПОУ 40387920) поновити виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_3, 64309, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) пенсії з 01.03.2016 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_3, 64309, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_3, 64309, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму сплаченого судового збору у розмірі 704,80. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (проспект Незалежності, 2, м. Ізюм, 64309, код ЄДРПОУ 40387920).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 01 листопада 2018 року.
Суддя Бадюков Ю.В.